Як у Кілійській громаді зберігають культуру традиційного вівчарства

В умовах війни збереження традицій стає формою культурного опору. Поки в бессарабському степу випасаються отари, а майстри передають знання нащадкам — живе душа краю. Таким є спадковий вівчар з Кілійської громади Іван Шидер, чиє життя стало частиною живої спадщини Одещини. Про це, із посиланням на Одеський обласний центр української культури, повідомляє «Бессарабія INFORM».

Вівчарство для Бессарабії — це не просто галузь сільського господарства. Це стародавній пласт культури, який нещодавно офіційно увійшов до Регіонального інвентарю нематеріальної культурної спадщини (НКС) під назвою «Культура традиційного вівчарства Бессарабії та знання, пов’язані з ним».

Одним із найяскравіших носіїв цієї традиції є мешканець села Новоселівка Кілійської громади Іван Шидер. Спадковий вівчар та віртуозний майстер зі стрижки овець, він присвятив своє життя справі, яку неможливо вивчити за підручниками.

«У вівчарстві немає випадкових людей. Це справа, яка або входить у кров — або ніколи не стає твоєю», — переконані в Новоселівці.

Іван Петрович згадує, що його університетами були вітер, дощ і безкрайній обрій. Ще хлопчиком він вчився розуміти тварин без слів, відчувати наближення негоди та орієнтуватися в тумані, коли зникають будь-які орієнтири.

«Вівчарство дає мені свободу, в якій я ніколи не буваю сам. Навіть у безкрайньому степу поруч зі мною — отара, собака, небо і земля. А ще — тиша, яка говорить більше, ніж слова», — ділиться думками майстер.

Особливий предмет гордості вівчаря — овече молоко. Його тут називають «білим золотом». Саме з нього за давніми рецептами народжується справжня бессарабська бринза. Іван Шидер впевнений: цей продукт не терпить поспіху. Тільки руки, терпіння та вкладена душа роблять смак бринзи по-справжньому «співаючим».

Вівчар охоче ділиться і місцевою легендою про те, як отара вивела пастуха з густого туману додому. Ця історія — метафора життя: якщо ти чесний із землею та своєю справою, вона завжди вкаже тобі вірний шлях.

Сьогодні вівчарство — це нелегкий шлях, що потребує колосальної витривалості. Проте саме на таких людях, як Іван Шидер, тримається самобутність. В умовах воєнного стану збереження знань наших предків є необхідною умовою для виживання нації. Це те коріння, яке робить нас сильними та єднає покоління.

Раніше ми повідомляли: Лавандовий розквіт: як Татарбунари перетворюються на «український Прованс»

Фото з місця подій