“Я думав, що всі про нас забули”: після понад чотирьох років полону додому повернувся захисник “Азовсталі” з Білгород-Дністровщини

Одним із українських захисників, яких вдалося повернути під час останнього обміну полоненими, став військовослужбовець в/ч 3011 Національної гвардії Юрій Цуркан із села Чистоводне Старокозацької громади Білгород-Дністровського району. У неволі він провів чотири роки і два тижні. Про пережите сином та довгоочікуване повернення “Бессарабії INFORM” розповіла його мати Любов Федорівна.

Юрій — найстарший син у родині. Крім нього, Любов Федорівна виховала ще двох синів — 27-ми та 18-ти років. Її чоловік, вітчим Юрія, у 2022-му також став до лав ЗСУ і нині боронить Україну.

За словами жінки, 8 лютого 2022 року Юрій за ротацією прибув до Маріуполя. Саме там він зустрів початок повномасштабного вторгнення, а вже 26 лютого став на захист легендарної “Азовсталі”. Оборона міста тривала понад два місяці. Там дістав два поранення. 18 травня захисники отримали наказ скласти зброю і потрапили у російський полон.

Родина від самого початку знала, що він перебуває у полоні, та стежила за його переміщенням між російськими колоніями — Оленівкою, Горлівкою та Торезом. Лише в період із жовтня 2022-го до лютого 2023 року відстеження було втрачено.

Рідні шукали військового, але водночас стали мішенню шахраїв, які намагалися скористатися їхнім горем.

“Майже весь час я знала, де він і як. Я дуже вдячна хлопцям, які виходили з полону та передавали вісточки від сина”, — каже Любов Федорівна.

На одному з відео з полоненими жінка побачила на голові сина пов’язку, що приховувала поранення. Коли ж Юрій уперше зміг зв’язатися з матір’ю з Оленівки, то запевнив її, що серйозних травм немає.

“Камінчик у голову потрапив, а на плече цегла впала”, — так, за словами матері, він пояснив свої поранення, не бажаючи її хвилювати.

Любов Федорівна розповідає, що її син перебував в Оленівці й у той час, коли там стався кривавий теракт. Пізніше його перевели до колонії в Торезі, де він працював.

За словами жінки, українські військовополонені, які роками залишаються в неволі, намагаються зайняти себе будь-якою справою. Сам Юрій також підтримував фізичну форму, тому після звільнення майже не схуд.

“Зараз він сміється, жартує, попри пережите. У полоні було дуже тяжко, адже його били постійно”, — говорить мати.

Під час перебування в полоні Юрій мав доступ лише до російського телебачення. За словами матері, коли він почув новини про дії українських військових на Курському напрямку, то дуже зрадів.

Любов Федорівна постійно писала синові листи, однак до нього доходили лише уривки.

“Залишалися тільки “огризки” зі словами: “Всі живі, здорові”.

Після повернення додому перші кілька днів від хвилювань Юрій майже не спав.

Дзвінок із Координаційного штабу в день обміну назавжди залишиться для жінки одним з найемоційніших спогадів за все життя.

“Мені подзвонили та повідомили, що сина повернули. Я так закричала від радості, що мене почули всі сусіди”, — згадує жінка.

Сам Юрій зателефонував матері близько 17:00.

“Перше, що він спитав, було: “Де твій телефон?! Не можу тобі додзвонитися”, — розповідає пані Любов.

Найбільше ж чоловіка вразила зустріч українців після повернення з полону.

“Мамо, нас стільки людей зустрічало! Усі машуть. Я думав, що всі про нас забули”.

Під час першої відеорозмови після звільнення Юрій навіть не одразу впізнав матір.

“Коли ми спілкувалися по відеозв’язку, то син не впізнав мене одразу. Я побіліла, посивіла за цей час”, — каже жінка.

Наразі родина чекає на довгоочікувану зустріч із Юрієм. Вітчим воїна наразі намагається узгодити з командуванням можливість приїхати додому, аби вся сім’я нарешті зібралася разом після понад чотирьох років розлуки.

Раніше ми повідомляли: Втручання у рельєф та сонце – як союзник: які кроки пропонують фахівці для негайного порятунку озера Китай