“Стелс” з Білгорода-Дністровського: історія бійця для якого непомітність стала філософією життя

Молодший сержант 808 Дністровської окремої бригади підтримки з міста Білгород-Дністровський із позивним «Стелс» отримав псевдо невипадково. Як і в популярних комп’ютерних іграх, де режим stealth означає вміння залишатися непоміченим, на війні він покладається на маскування, витримку та точний розрахунок. Історією військовослужбовця з “Бессарабією INFORM” поділилися у пресслужбі бригади.

У цивільному житті Стелс ніколи не шукав слави. Військовослужбовець є одним із тих людей, яких визначають не слова, а внутрішня система цінностей та вчинки. Вольовий, глибоко етичний – він вміє ховати себе від зайвої уваги, а на фронті – від очей ворога.

Стелс згадує одне із важких завдань, яке виконував на Херсонщині. Коли він разом із трьома побратимами будували укріплення – небо над ними буквально роїлося ворожим залізом. За двадцять днів перебування на позиціях воїни не лише виконали будівельну роботу, а й влаштувала справжнє полювання – збили чотири “Мавіки”, один FPV та дві “Молнії”. Дві “Молнії” − це особистий рахунок Стелса.

“Коли я збив ту першу ворожу “Молнію”, вона впала на нашому боці. Мене аж підкидало від ейфорії! Я був упевнений майже на всі сто відсотків, що цим пострілом врятував комусь життя. Це ні з чим не зрівнянні відчуття. Розуміння, що ти щось зміг, що ти вніс свій прямий вклад у цей день” – згадує Стелс.

Друга “Молнія” заходила на удар, розверталася, Стелс дістав її прямо над водою – вона рухнула в Дніпро.

У військовослужбовця є свій секрет полювання на дрони з автоматів. Він віддає перевагу тільки поодиноким пострілам. При стрільбі чергою зброю неминуче задирає вгору. Поодинокі − влучніші, вони дозволяють коригувати вогонь.

Ще одну дивовижну історію, яку розповів Стелс, можна назвати – “Двадцять вісім янголів-охоронців під обстрілом”.

На Херсонщині хлопці тримали пункт спостереження на самому березі Дніпра. Узбережжя поросло високими тополями, які довгий час служили природною ширмою − ворог не бачив позицію впритул, тому гатив наосліп. Обстріли були страшними. Снаряди лягали навколо все ближче й ближче, випалюючи землю. Навколо в радіусі п’ятдесяти метрів усі будівлі були зруйновані вщент. Неушкодженим залишався лише один старенький сарай, де ховалися бійці.

“Ми сиділи там під гуркіт вибухів, і раптом я підняв голову – весь дах зсередини був усіяний гніздами ластівок. Я нарахував їх рівно двадцять вісім. Коли все стихло, ми вийшли назовні: довкола суцільне згарище, а наш сарай стоїть цілісінький. Таке відчуття, що хлопців берегли янголи-охоронці тих пташок. Іншого пояснення в мене просто немає“, – розповів військовослужбовець.

Цей образ ластівки для Стелса став глибоко символічним, майже сакральним.

“Ластівка будує своє гніздо самотужки, носиться з кожною соломинкою. Так і у нас: більша частина українців іноді все життя будує свої домівки власними руками, збирає по цеглинці, гілочку до гілочки. А потім прийшли ці тварини, які колись називали себе “братами”, і руйнують наші міста, вбиваючи людей. І все це лише з однією дикою метою — знову перефарбувати нашу країну в червоний колір” – зазначає військовослужбовець.

Стелс зазначає, що найстрашніше для українців – не втрата стін, а втрата найкращих людей, які гинуть, захищаючи країну.

“Ми втрачаємо найкращих людей, втрачаємо дах над головою, і по краплині виціджуємо людяність із власних душ, аби просто наблизити мир, у якому житимуть наші діти. Я мрію про день, коли українські художники створять величний пам’ятник нашим жінкам – дружинам, матерям, сестрам. Вони взяли на себе всю важку ношу сімейного побуту і, попри війну та розпач, продовжують чекати й тримати тил“, – зазначає Захисник.

Для Стелса війна – це не лише про зброю, це про людські стосунки. Перша реакція на несправедливість у нього завжди чоловіча – гнів. Але він навчився його приборкувати, бо розуміє: гнів лише погіршує ситуацію. Так само як і алкоголь. На фронті Стелс категоричний: спиртне нічого не вирішує, воно лише роздмухує та виносить на поверхню всі найгірші людські вади. Також військовий вірить у силу людей, які оточують.

“Це як насіння, – філософськи зауважує Стелс. – Якщо людина потрапляє в добрий ґрунт, вона проростає і дає гарний врожай. У поганих умовах – просто засихає і гине. Тому кожен командир шукає людей, на яких можна спертися”. А надійність командира починається виключно з особистого прикладу. Війна переплітає все: проблеми в сім’ях, загибель побратимів, психологічну втому. Але якщо командир сам, переступаючи через власне “не хочу”, показує характер і демонструє, як треба робити – за ним підуть у вогонь“, – зазначає військовослужбовець.

Яскравим прикладом такої взаємодії для воїнів бригади став ротний 126 окремої бригада ТрО, з яким вони пліч-о-пліч працювали на Херсонщині.

“Золота людина. Він особисто виходив на місце, вдаватися у кожну дрібницю, питав, чим допомогти саперам. У сучасній війні така прискіплива взаємодія родів військ — на вагу золота. Особливо коли піхота має прикривати саперів від дронів під час їхньої ювелірної та небезпечної роботи“, – згадує Стелс.

Поруч із Стелсом країну від російських окупантів боронить його рідний брат, який, маючи трьох дітей, мав законне право не йти на війну, але не зміг.

“Спаяний колектив набагато ефективніший. Коли брат поруч, мені спокійніше. І йому спокійніше, коли поруч я. Мені здається, у цьому родинному зв’язку і є величезна частина нашого успіху на позиціях”, – ділиться Стелс власною філософією життя.

Самого ж військовослужбовця також вдома чекають дружина та двоє синів, а Стелс ділиться поетичним твором, який написав коханій з фронту.

“Я хочу вибачитися за цю весну, що я не поряд
І зиму, осінь та весну.
На перший рік війна забрала ту ніжність, яку не встигну я подарувати тобі.
Ми в серці своєму будуємо фортеці, ховаючи у таємних коридорах свої страхи та пережити лише з однією метою, щоб зберегти, не втратити себе!!!
Я вибачаюсь, серденько моє!”

Сьогодні брати боронять українську землю і продовжують вчитися. Війна змінюється, тому Стелс уже успішно пройшов навчання на оператора БпЛА і зараз активно займається дистанційним мінуванням, випалюючи ворога технологічно й непомітно. Його брат також завершує аналогічне навчання.

Дивлячись на таких людей, як Стелс – тихих професіоналів, які не намагаються пригорнути до себе увагу, із непохитним етичним стрижнем, — розумієш: саме на таких козаках тримається сьогодні наше українське небо.

Раніше ми повідомляли: ЄС може виключити українських чоловіків призовного віку з програми тимчасового захисту — єврокомісар