Формула стійкості: як Василь Сара збудував олімпійську кузню в Ізмаїлі

В умовах повномасштабної війни, коли від кожного українця потрібні витримка та віра, особливої цінності набувають історії людей, які своєю працею надихають інших. Саме таким є легендарний ізмаїльський тренер та спортивний діяч Василь Петрович Сара. Його життєвий приклад доводить: рух — це життя, а сила духу — сила держави. Про це розповів мер Ізмаїла Андрій Абрамченко, передає «Бессарабія INFORM».

Василь Сара народився за 60 кілометрів від Ізмаїла — у селі Холмське. Ще школярем проводив ранкову руханку для молодших класів, а у 1965 році почав займатися вільною боротьбою. Тренувалися де доведеться — найчастіше на вкритій травою галявині за церковною огорожею.

Після армії Василь поїхав працювати на судноремонтний завод поблизу Одеси. Коли перспективного токаря спробували втримати житлом, він твердо відповів: «Хочу стати чемпіоном країни з боротьби» — і вступив до Одеського педінституту ім. Ушинського. Навчався на «відмінно» і разом із колегами провів унікальне дослідження. Вони довели: діти, які активно займаються спортом, на 17% швидше й краще засвоюють навчальний матеріал. Попри пропозицію залишитися в аспірантурі, молодий фахівець обрав практичну роботу й поїхав до Ізмаїла.

У 1976 році Василь Сара очолив фізкультуру в новій ізмаїльській школі №9. Його підхід вражав масштабами. У 1980 році школа виставила на міську естафету аж 31 команду! Тут практикували марш-кидки та заняття за будь-якої погоди. Одного разу організовано вивели всю школу пішки до Матроски складати нормативи з плавання.

Дисципліна була залізна: ті, хто приходив без спортивної форми, отримували віник і замітали зал. Метод працював бездоганно.

Саме в дев’ятій школі Василь Петрович створив перші в місті спеціалізовані спортивні класи із дворазовими щоденними тренуваннями, які виростили безліч призерів України.

У 1981 році Василь Сара очолив міську ДЮСШ, а у 1986-му — міський спорткомітет. Він провів важливу реформу: розділив ДЮСШ на ігрову та силову/легкоатлетичну школи. У 1985 році в СК «Виставка» застелили два борцвські килими та залучили потужних тренерів — Миколу Стоянова, Василя Васильєва і Степана Недялкова. Результат став історичним: ізмаїльські борці Петро Тоарка, Леонід Базан та Володимир Дубовий стали учасниками Олімпійських ігор у Пекіні, Лондоні та Ріо-де-Жанейро.

У складні 1990-ті роки Василь Петрович шукав креативні рішення. Коли у 1991 році створили футбольну команду «Дунай», щоб зібрати глядачів, на стадіоні проводили лотереї — розігрували навіть мотоцикл. Це збирало до двох тисяч уболівальників! У 1998 році для порятунку спорту в місті створили 13 громадських федерацій. Тоді ж заснували й міський марафон до Дня міста, який живе вже понад чверть століття.

Ізмаїл завжди славився родинними традиціями. Василь Петрович згадує легендарні династії: Чистякових (зокрема світову рекордсменку Галину), Румянцевих, Ковальових, Лавриненків, Рабиновичів, Панкратенкових. Особливе місце посідає родина Абрамченків: сильна атлетка Валентина, її чоловік В’ячеслав та їхні сини — Олег та Андрій (нинішній мер Ізмаїла, який у минулому був серйозним десятиборцем).

Сам Василь Сара теж виростив спортивну династію:

«У моїй родині вже три покоління спортсменів: я — борець, один син займається пауерліфтингом, другий — майстер спорту України з вільної боротьби, онука — кандидатка в майстри спорту з художньої гімнастики. І таких родин у нас чимало!».

Сьогодні спортивне життя Ізмаїла продовжується попри щоденні виклики війни. Функціонує стадіон, працює збудований Палац спорту та шаховий клуб. Естафету лідерства перехопили нові талановиті тренери: Ірина Рапанович, Максим Журавльов, Луна Румянцева та інші. Активно діє волейбольний клуб «Другарі» (у перекладі — «друзі»), біля витоків якого стояв Василь Петрович. До слова, з 2018 року в місті проводять щорічний турнір імені Василя Сари.

Сьогодні ветерана спорту дещо хвилює надмірна бюрократизація шкільної фізкультури, але він нагадує головне:

«Людина — біологічний механізм, і все, чим вона не користується, поступово відмирає. Рухова активність — найкращі й найдієвіші ліки».

Про майбутнє після Перемоги Василь Петрович говорить з упевненим оптимізмом:

«Буде справжній сплеск розвитку спорту. Люди знову відчують свободу. Зараз війна тисне, але коли все закінчиться, бажання рухатися стане ще сильнішим. Повернуться й ті види спорту, які нині неможливі — наприклад, водні змагання на Дунаї. Спорт — це те, що підтримує, об’єднує, дає сили. Те, що сьогодні потрібно всім нам найбільше».

Раніше ми повідомляли: Ренійська мерія через суд стягнула з одеської фірми 1,2 мільйона гривень за землю

Фото з місця подій