Неймовірна історія возз’єднання трьох маленьких братиків з Тарутинської громади: “новий” батько знайшов дітей у Ізмаїлі та навіть у Польщі

Неймовірна історія возз’єднання трьох маленьких братиків сталася в селі Рівне, що в Тарутинській громаді. Сім’я Торган, яка вже має п’ятеро дітей, в тому числі трьох прийомних дівчат-сестер, вирішила подарувати рідний дім, батьківську любов та можливість бути разом трьом рідним братам, які ніколи не бачили один одного. Доля розкидала дітлахів по притулкам: після смерті матері маленькі опинилися у Ізмаїлі, старший з війною потрапив до Польщі. Їх «новий» батько Василь зробив майже неможливе – зібрав дітей разом та подарував їм щасливу родину та «нову» люблячу маму.

Регіональне видання «Сила громад», яке висвітлює все про децентралізацію в Одеській області, зробило детальний відеосюжет цієї історії. Завітавши у гості до прийомної родини Торган, журналісти показали наочно, як зараз живуть діти, які нещодавно не вміли навіть говорити та “ходити на горщик”, та розповіли подробиці ситуації.

Як стало відомо із сюжету, 51-річний Василь Торган все життя живе у будинку своїх батьків в селі Рівне. Разом з дружиною Оленою виховали двох рідних дітей. Вони вже дорослі та живуть давно окремо, маючи власні родини.

Коли рідні діти роз’їхалися по іншим містам, 13 років тому, вирішили взяти на виховання до себе трьох рідних сестер. Зараз дівчата теж дорослі та навчаються у вишах. Одна з сестер повернулася назад до батька та матері, де знайшла втіху у особистій складній життєвій ситуації та завдяки мудрості батьків набула щастя власного материнства. Зараз 22-річна донька зі своєю маленькою донечкою мешкає разом з ними.

Цього літа від Служби у справах дітей Тудорани дізналися про нелегку долю ще трьох рідних братиків. Керівниця Служби, Людмила Тануркова, порадила взяти в родину цих хлопчиків, які й не підозрювали про існування один одного.

Матір малюків померла. Так сталося, що спочатку вона відмовилась від старшого Данила, якому зараз 6 років, потім народила ще двох – Петра та Сергія, та через хворобу не могла займатися і цими дітьми. Зараз найменшому хлопчику Сергійку 2 роки 7 місяців, середньому Петру – 3 з половиною рочки.

Майже з народження молодших братиків забрали до будинку дитини в Ізмаїл, старшого Данила – до іншого закладу, а з початком війни евакуювали до Польщі. Тож спочатку батько оформлював документи на двох молодших хлопчиків, забрав їх з дитбудинку, а потім почав шукати старшого братика. Пройшов цей шлях дуже нелегко.

“Я просто хочу, щоб вони росли в сім’ї, а не в притулку. Щоб вони знали, що в них є свій дім, є сім’я. Там і годують добре, одягнені, взуті, але нема до кого прийти, обійняти, одна вихователька на 30-40 дітей. Так не може бути, дитина має рости в сім’ї”, – ділиться Василь.

Він розповів, що малий почав називати його татом по дорозі з Польщі додому, ще в автобусі, а вдома побачив ще й маму, яку також став так називати з перших хвилин. Найстаршого сина, Данила, батько забрав напередодні 1 вересня. Як тільки привіз додому, одразу на другий день поїхав на ринок збирати сина до школи, купив форму, рюкзак, зошити. Щодня водить і забирає з уроків. Тож Данило тепер першокласник у селі Рівне Тарутинської громади.

За два місяці життя в прийомній родині менші хлопчики прискорились у розвитку, просяться на горщик (до того з дітей не знімали памперси), самостійно можуть їсти. Тут в родині дізналися як виглядає яблучко, виноград, бо в дитбудинку давали фрукти, порізані на скибочки.  Малюки приїхали непристосовані до життя, “дикі”, кажуть нові батьки. І майже не розмовляли.