Бессарабський слід у паризькій трагедії: як рівно 100 років тому уродженець Ізмаїла ліквідував Симона Петлюру

25 травня 1926 року у самому серці Парижа було зухвало вбито Головного отамана військ Української Народної Республіки Симона Петлюру. Мало хто знає, але людина, яка натиснула на гачок револьвера, народилася в Ізмаїлі. Вбивцею виявився Самуїл Шварцбард.  Тривалий час радянська пропаганда підносила цей злочин як акт одноосібної відплати єврейського поета-одинака. Проте сьогодні розсекречені архівні документи та детальний аналіз біографії вбивці доводять, що це була заздалегідь спланована чекістська спецоперація, де уродженець Ізмаїла виконав роль ідеологічної ширми. «Бессарабія INFORM» проаналізувала унікальні матеріали з розсекреченої справи «Павук», які зберігаються в Галузевому державному архіві Служби зовнішньої розвідки України, щоб відтворити повну картину цього резонансного вбивства.

Самуїл Шварцбард народився 18 серпня 1886 року в Ізмаїлі в єврейській родині Іцхака Шварцбарда та Хаї Вайсбергер. Невдовзі після його народження імперська влада видала жорстокий наказ про виселення євреїв із прикордонної смуги. Родина була змушена залишити Ізмаїл і переїхати до Балти. Там юнак опанував фах годинникаря та ювеліра. Під час революції 1905 року він захопився радикальними ідеями анархізму, брав участь у єврейській самообороні та відбував ув’язнення у царських тюрмах. У 1910 році, рятуючись від переслідувань, Шварцбард емігрував до Франції й осів у Парижі. Із початком Першої світової війни він добровільно вступив до французького Іноземного легіону, отримав важке поранення у битві на Соммі та був нагороджений французьким Військовим хрестом за мужність.

Після Лютневої революції 1917 року Шварцбард разом із дружиною повернувся в Україну. Тут його анархістські погляди трансформувалися у відверту підтримку більшовиків. Він воював у складі червоних загонів, зокрема у бригаді Григорія Котовського, проти військ Директорії УНР. Бачачи жахи цивільної війни, у 1920 році він розчарувався в радянській політиці щодо анархістів і знову виїхав до Парижа, де відкрив годинникову майстерню на вулиці Сен-Дені та писав вірші мовою їдиш під псевдонімом «Бал-Халоймэс» (Мрійник).

Наприкінці 1924 року до Парижа під псевдонімом Степан Могила прибув і Симон Петлюра, який намагався консолідувати українську політичну еміграцію. Радянські спецслужби вели за ним безперервне стеження. Згідно з документами радянських спецслужб, москва розпочала масштабне стеження за Головним отаманом через панічний страх перед його політичною активністю. Головним тригером для ухвалення рішення про ліквідацію став державний переворот у Польщі у травні 1926 року, коли до влади повернувся давній союзник отамана маршал Юзеф Пілсудський. У москві вважали, що Петлюра зможе знову об’єднати сили з поляками для відновлення збройної боротьби за незалежність України, що становило пряму загрозу для існування СРСР.

Розсекречені файли Служби зовнішньої розвідки України остаточно перекреслюють версію Шварцбарда про те, що він діяв самостійно та дізнався про перебування Петлюри в Парижі випадково з газет. В архівах зафіксовано присутність у Парижі резидента радянської розвідки Михайла Володіна (справжнє ім’я — Фількенштейн). Саме він був куратором замаху: Володін регулярно виїжджав на зустрічі з керівництвом до москви, отримував фінансування, особисто вистежував маршрути пересування Петлюри Латинським кварталом та передавав ці дані Шварцбарду. За кілька днів до вбивства Володін навіть з’явився у кафе, де обідав отаман, щоб остаточно ідентифікувати жертву для виконавця.

За матеріалами про вбивство Симона Петлюри, у середу, 25 травня 1926 року, близько 13:00 Симон Петлюра обідав у ресторані «Бульйон Шартьє» на вулиці Расін. О 14:10 отаман вийшов із закладу та попрямував в бік бульвару Сен-Мішель. На ньому був світло-сірий костюм, у руках він тримав парасольку та журнал. Петлюра зупинився біля книжкової ятки, розглядаючи вітрину. У цей момент до нього впритул підійшов Шварцбард і окликнув українською мовою: «Пане Петлюра?». Коли той озирнувся, вбивця вихопив семизарядний револьвер системи «Сміт-Вессон» і випустив сім куль, п’ять із яких влучили в ціль. Петлюра впав на бруківку, стікаючи кров’ю, і встиг лише прошепотіти: «За що?..». За 20 хвилин лідер УНР помер у шпиталі Шаріте від внутрішньої кровотечі. Натовп перехожих парижан, почувши стрілянину, накинувся на Шварцбарда і жорстоко побив його палицями та ногами, перш ніж нападника затримала поліція. На слідстві він одразу заявив, що це була особиста відплата за єврейські погроми в Україні.

Судовий процес розпочався 18 жовтня 1927 року в суді присяжних департаменту Сена і тривав вісім днів. Радянська агентура у Франції провела колосальну роботу для дискредитації лідера УНР. На захист Шварцбарда виступив один із найкращих адвокатів Франції — Анрі Торрес, який мав ліві погляди та тісні зв’язки з радянським посольством. Торрес блискуче перевів процес із площини кримінального злочину у площину політичних дебатів, перетворивши суд над убивцею на суд над самою УНР. Захист залучив десятки свідків, які детально розповідали про жахи єврейських погромів в Україні. Французькі присяжні, звичайні паризькі міщани, плакали в залі суду від почутого.

Українська сторона надала понад 200 документів (наказів, відозв, законів УНР), які доводили, що Петлюра особисто боровся з погромами, підписував смертні вироки погромникам і створив Міністерство єврейських справ. Суд ці документи практично проігнорував. Навіть заяви видатних єврейських діячів, таких як засновник сіонізму Володимир Жаботинський, який особисто знав отамана і стверджував, що Петлюра не був антисемітом, не змінили думки присяжних. Під емоційним тиском французькі присяжні повністю виправдали Самуїла Шварцбарда. Більше того, суд зобов’язав вдову та доньку Петлюри сплатити символічний штраф в один франк на користь убивці за очищення місця злочину від крові.

Симона Петлюру поховали на знаменитому паризькому цвинтарі Монпарнас.

Самуїл Шварцбард через репутацію радянського агента не зміг отримати візу до Палестини — британська влада відмовила йому, вважаючи небезпечним комуністичним елементом. Він переїхав до Південної Африки, де працював представником страхової компанії та помер від серцевого нападу в Кейптауні у 1938 році. У 1967 році його прах перевезли до Ізраїлю. Ліквідація Петлюри стала першою масштабною операцією радянських спецслужб із політичного вбивства лідерів українського визвольного руху за кордоном — згодом за цим же сценарієм було ліквідовано Євгена Коновальця та Степана Бандеру.

На головному фото – Симон Петлюра

Раніше ми повідомляли: Місто Вилкове зустріло спортсменів, які здобули призові місця на Чемпіонаті України з веслування