Вулиця, як дзеркало неспокою
Ось і настав час отримати відповідь на вічне питання будь-якої політичної влади в України: хто головний: «номенклатурна» чи «народ»?
Відповідь діючу владу злякала: будь-яких коливань людського настрою яке б вихлюпувалося за межі квартиро-кухонних перемовин на вулиці вони не чекали.
На п’ятому році війни яку народ веде із російськими загарбниками виявилося, що є теми які народ турбують настільки, що він готовий виходити на акції непокори. І якщо поки ці акції пройшли досить мирно: без підпалів та биття вітрин, то наступного разу все може закінчитися куди більш трагічно.
Навіть беззаконні дії які вчиняють щодня на вулицях працівники ТЦК не викликали поки такого масового спротиву, як тут, коли ініціатором і творцем проблеми став не хто інший як сам Президент.
У повітрі відчутно вітає аромат «Майдану–2014 року» з тією різницею, що тоді, у грудні 14-го, на Майдан спочатку вийшли кілька десятків студентів (потом там все було більш жорстко), а у липні 2026 року на вулиці у Львові, Харкові, Дніпрі, Одесі, Кривому Розі, Рівному, Черкасах, Миколаєві, Чернігові та Івано-Франківську вийшло кілька тисяч людей переважно старшого віку (це вам не студентські забаганки), і не тому, що влада щось НЕ зробила, а тому, що Президент вирішив задовольнити амбіції однієї людини і звільнив іншу: 15 липня міністр оборони України Михайло Федоров заявив, що йде з посади.
Парадокс! Якщо раніше люди вимагали «ЗВІЛЬНИТИ», то на цей раз вимога вулиці «ПОНОВИТИ» на посаді колишнього Міністра оброни.
В чому суть справи? Конфлікт між міністром оборони Михайлом Федоровим та головнокомандувачем ЗСУ Олександром Сирським.
Офіційно по це повідомив сам Зеленський і фактично підтвердив те, про що давно говорили у кулуарах ВРУ, КМУ та ОП: конфлікт між Федоровим і Сирським існує, там йдуть справжні «підковдровівійни»
«Якщо сторони не можуть вирішити питання, доведеться вирішувати мені…Президент під час війни не має обирати в такій ситуації. Я дуже хотів би єдності. Сторони її не знайшли. І в цьому проблема не тільки сторін, а й моя – я з себе відповідальності не знімаю. […] Якщо сторони не можуть вирішити питання, доведеться вирішувати мені», – повідомив президент.
Чи говорить Президент щиро й відверто? Судить самі. На мій погляд він не просто лукавить, а відверто говорить не правду.
Сирський ставить Президенту ультиматум: «чи я, чи він».
Який вибір зробити у такий ситуації? Кожен, хто хоч не тривалий час був керівником знає, що коли тобі ставлять ультиматум, то на нього зголошуватися не можна у будь-якому випадку, адже той, хто його заявив і чию сторону ти займеш – той буде тобою керувати. З його боку слід чекати новий скандал, ще більш гучний. Той, чиї ультимативні вимоги ти задовольнив – завтра буде висувати нові, нові й нові. Крім того, що ти ганьбиш себе як керівник, ти «народжуєш» фігуру яка буде тобою керувати.
На Політичному Олімпі України з’явилася перша публічна особа яка здолала Президента і буде керувати ним далі на власний розсуд – Сирський?
І як би не намагався Володимир Олександрович робити добру міну: гра дуже й дуже погана – він став заручником. Чого? «Некомпетентності», «Пихатості», «Геніальності»?
Останній час Зеленський все більше й більше робить помилок які можуть коштувати занадто дорого не йому (він втратить імідж), а державі. Його помилки впливають на загальну ситуацію України у світі.
Спочатку Угорщина (ми допустили, що наші вороги там мали такий вплив), потом Польща (чи так вже на часі було найменування). І ось тепер скандал іззвільненням Міністра оборони який відпрацював всього лише півроку і який не тільки встиг щось зробити, а встиг завоювати авторитет пересічних українців настільки, що вони вийшли на вулиці з вимогою «Поверніть Федорова»!
Далі більше… ЗМІ пишуть «Спікер парламенту, депутати і навіть частина міністрів дізналися про перестановки з Telegram-каналу президента».
Що це? Чергове підтвердженням посилення впливу Президента під час воєнного стану, чи ознаки проявуавторитарної системи управління державою?
Чи від великого розуму це відбувається?
Ми не повинні забувати, що весь Уряд, більшість депутатів ВРУ це фактично «власність» Зеленського: всі кандидатури в першу чергу погоджувалися на Банковій (а кандидати у депутати, свого часу, у його штабі). Президент одноосібно стає ініціатором кожної зміни, кожного рішення.
Отже причина звільнення: конфлікт Міністра із головнокомандувачем.
Федоров: «воювати повинні дрони та роботи».
Сирський: «воювати повинні люди».
Принципова ситуація і вона (зона конфлікту) не вичерпала себе, ба більше, це тільки початок. Проблему не вирішено!
Що у пріоритеті: «м’ясний штурм» чи «війна роботів»; «старе» чи «нове»?
Стара радянська школа генерала Сирського – яка веде відлік від Будього, Рокосовського та Жукова іновий погляд: «залізяк не жалко – ще збудуємо».
Президент зробив вибір. Чи сподобається це народу? Вулиця нагадала – недоторканних немає!
Як така позиція Президента («м’ясний штурм») позначиться далі на долі армії? «Реформи мобілізації»? Як їх буде просувати новий Міністр? Він точно буде пам’ятати, що через два місяці прозвучить знову ультиматум: «чи я – чи він» (один раз спрацювало, спрацює й вдруге) і просто не буде зв’язуватися?
Сьогодні Зеленський настільки злякався ситуації яку створив сам, що вперше відмовився від свого рішення. Ні, не прямо. Ні, він не визнав помилку. Ні,він не повернув Федорова і не звільнив Сирського. Такого він ніколи не зробить. Його «Я» його «ЕГО» йому цього не дозволить, занадто він переконаний у своїй непомильності (непогрішимості – вчення Католицької Церкви про те, що Папа Римський захищений від помилок), але він все ж відступив від рішення призначити на посаду Міністра оборони Кліменка і зробив «фінт вухами» призначив т.в.о. Міністра оборони Євгена Хмару (перед цим він був в.о. керівника СБУ; очолював Центр спецоперацій «А» СБУ).
Чи вичерпав на цьому себе конфлікт, чи найгірше ще попереду?