«Я прийшов сюди у п’ятому класі — і забув піти»: як аккерманський педагог понад 30 років вчить дітей будувати кораблі

У Білгороді-Дністровському понад півстоліття діє осередок судномоделювання, де звичайні шматки дерева й металу в руках дітей перетворюються на точні копії великих кораблів. Вже більше тридцяти років цим напрямом у місті опікується Віктор Макаренко, який уперше переступив поріг гуртка ще п’ятикласником — зачарований дитячою романтикою та мрією про море. Відтоді минуло вже понад 60 років, і сьогодні людина з 14-річним морським стажем, досвідом роботи на заводах, рибалкою, ба навіть у таксі, прищеплює захоплення всього свого життя новому поколінню. В епоху, коли будь-яку іграшку чи деталь можна легко купити в інтернеті, він навчає виготовляти її власноруч буквально з нуля, виховуючи в дітях неабияку терплячість, зосередженість, а головне — повагу до власної праці. Про те, як наразі живе аккерманський флот у мініатюрі та про його очільника — розповість «Бессарабія INFORM».

«Клац» — і ти знову дитина: від романтики — до справи всього життя

Судномоделювання в місті має дуже давню історію. Сам Віктор Пилипович познайомився з ним у далекому дитинстві. Прийшовши до гуртка ще у 1963 році, п’ятикласником, він і не здогадувався, що просте дитяче захоплення колись перетвориться на справу всього його життя:

«Що мене сюди привело? Мабуть, запах романтики. Я прийшов сюди у 63-му році, у п’ятому класі. Записався в гурток, почав працювати і так залишився на все життя, забув піти», — з посмішкою згадує Віктор. 

Потім — 14 років у морі та робота механіком цеху на місцевому заводі. А вже в 1991 році Віктора Пилиповича запросили керувати судномодельним гуртком. Спочатку він поєднував його з основною роботою: навіть керуючи цілим заводським виробництвом, щовихідних усе одно бігав на заняття до дітей, адже душа завжди залишалася у майстерні, — зізнається Віктор. А згодом викладацтво стало його головною справою, яку він не покидає вже 35 років:

«Душа була тут. У мене ось це якось так приклеїлося, скажімо так, і не відклеїлося», — жартівливо ділиться майстер.

Віктор каже, що, працюючи з дітьми, і сам мислить як дитина. За його словами, робота дає йому можливість повністю “переключитися” від буденних клопотів:

«Я сюди приходжу, у мене перемикач — клац. Я маю думати категоріями дитячими. Категоріями моделіста. Вдома ж я про це не думаю — там інші проблеми. На вулиці — інші проблеми. А сюди приходиш — ось зараз будую кораблик…», — розповідає про секрет свого професійного довголіття керівник. 

За весь цей час змінилося не лише життя самого Віктора, а й ціле покоління дітей. Моделіст добре пам’ятає власне дитинство, коли багатьох сучасних розваг просто не існувало:

«Не було телевізора, не було мобільних телефонів. Ну, приходиш зі школи — чим займатися? Ходили там на футбол, бігали з хлопцями. Хтось ходив на такі спортивні секції, а я — у судномодельний гурток. І було дуже багато дітей, які цим захоплювалися. Це було дуже почесно, бо моделі виставлялися на виставках…», — розповідає Віктор Пилипович.

Якщо раніше судномоделювання було популярним і престижним хобі, діти залюбки відвідували заняття та хизувалися власноруч створеними моделями, то в епоху різних гаджетів та смартфонів, заохотити їх до кропіткої ручної праці стало значно складніше, — ділиться Віктор Пилипович. Багато хто приходить спробувати, але зрештою не залишаються: судномоделювання потребує неабиякого терпіння, зосередженості та багатогодинної роботи над деталями, тоді як сьогодні багато з них простіше купити вже готовими. Але ті поодинокі вихованці, які по-справжньому захоплюються та не втрачають інтерес до цієї справи — занурюються у неї всерйоз та надовго, несучи отримані знання та вміння у доросле життя.

Від дощечки з гумомотором — до радіокерованого судна

Сьогодні у стінах Центру дитячої творчості випробувати свої сили у створенні моделей можуть навіть наймолодші школярі. Навчальний процес, за словами Віктора Пилиповича, розроблений спеціально із урахуванням віку та навичок — від простих заготовок діти поступово переходять до складних кораблів. Працюючи над моделями, вихованці вчаться читати креслення, підбирати необхідні матеріали, працювати з деревом, металом і пластиком, опановують паяльник та ознайомлюються з принципами роботи двигунів.

Так, протягом навчання, згідно з програмою, кожна дитина послідовно виготовляє три обов’язкові базові моделі.

Перша — найпростіша: це плоска дощечка або шматок фанери, які випилюють, фарбують, а потім оснащують гумомотором. На цьому етапі, пояснює Віктор Макаренко, вихованець вчиться тримати в руках інструмент і на практиці розуміє, як влаштовано судно та яким чином воно тримається на воді.

Друга модель — вже об’ємна та більше схожа на справжній корабель. Її виготовляють з картону, дерева, дроту, цвяхів та жерсті. Тут вихованці вже вчаться уявляти конструкцію в об’ємі, те, як деталі повинні компонуватися між собою та де саме розташовуватимуться усі елементи. А от третя — це вже серйозний корабель з дерев’яних рейок, обклеєний склотканиною, з рубкою, двигуном та радіоапаратурою. Її виготовляють за справжніми кресленнями, — розповідає Віктор Макаренко.

«Ось це найцінніше, чому тут вчаться діти — з нічого зробити цукерку. Тому що готові з інтернету, через Нову пошту чи Розетку — раз, два і приставили. А коли сам зробив, то, по-перше, цінність відчуваєш, бо ти сам робив, витратив час, доклав зусиль — шкода ламати. Оце найважливіше, що діти вчаться оцінювати свою працю, витрачену на цю справу. І затрачену енергію на це», — додає керівник гуртка.

Вихованці ж, які по-справжньому захоплюються та вирішують рости у цьому напрямку далі, переходять до старшої групи, де створюють моделі вже для виставок і спортивних змагань. За словами Віктора, на одну з таких доведеться витрачати не менше трьох років. Кожна деталь максимально продумана і має точно відповідати своєму реальному прототипу на судні. Для цього, до речі, керівник показує дітям не лише креслення, а й детальні фотографії великих кораблів.

Поруч із дитячими роботами у гуртку зберігаються й моделі більш серйозного та складного рівня. Одну з таких Віктор Пилипович показав «БІ» окремо — спортивний гоночний «Нептун», якого майстер свого часу виготовив сам:

«Вони відрізняються за кубатурою двигуна. Тут найменший двигун — 3 з половиною кубика. А найбільші в нас — 35 кубиків — це мотор від газонокосарки. Ось така модель також кілометрів 60 летить над водою. І, звісно, видовище, я Вам скажу, дуже цікаве. Дуже», — захоплено розповідає керівник гуртка.

Найважливіше — не в кубках

За плечима вихованців Віктора — безліч спортивних змагань та вагома історія здобутків. Як розповів керівник гуртка, він разом з ними встиг об’їздити чи не всю Україну — були, зокрема, і в Бердичеві, і Києві, Одесі, Дніпропетровську, Вінниці та Чернівцях. За словами майстра, починаючи з 1993 року юні судномоделісти з Білгорода-Дністровського не опускалися нижче третього місця, а близько десяти років поспіль — виборювали лише золото. Крім того, Віктор Пилипович встиг підготувати багато чемпіонів України. Серед них — Сергій Кравченко, Іван Христодоров та Володимир Довганюк, які виконали нормативи на звання майстра спорту. Однак через карантин та призупинення змагань їм так і не вдалося отримати посвідчення:

«Сергій та Ваня — моряки, а Володимир — закінчив юридичний. Це чемпіони України, моделісти, найсильніші, серйозні хлопці такі. Ось вони встигли якраз перед карантином, коли епідемія почалася, виконати нормативи», — додав Віктор.

Та попри солідну колекцію нагород, Віктор Пилипович наголошує, що найважливіша цінність для нього — не в трофеях:

«Ми їздили на змагання і я їм казав: “хлопці, мене не хвилюють ваші медалі”. Вони дивувалися: “А чого ж ми туди їдемо?”. Я відповідав: “ми їдемо як команда. І найважливіша цінність — це команда Білгорода-Дністровського. Ми боремося за Білгород-Дністровський, щоб прославити наше місто, щоб прославити наш спорт. Ось ця ціна. А медалі ви отримуєте особисто собі. Це вам заслуга за вашу роботу», — коментує майстер. 

За словами Віктора, оцінювання у цьому виді спорту досить суворе: спочатку судді перевіряють стенд — відповідність деталей кресленням, масштаб та якість виконання, а лише потім моделі випробовують вже на відкритій воді. Майстер неодноразово і сам оцінював дитячі роботи.

Наразі виїзні дитячі спортивні змагання не проводять з міркувань безпеки, — каже Віктор. Однак вихованці гуртка продовжують здобувати нагороди, беручи участь у різних конкурсах. Так, лише нещодавно, у червні, Ігор Путь та Тимур Путь стали переможцями обласного етапу Всеукраїнської виставки-конкурсу науково-технічної творчості учнівської молоді «ChildTechExpo» та вибороли право представляти Одещину на всеукраїнському рівні. Крім того, діти традиційно щоліта випробовують судна на Дністровському лимані, запускаючи їх на воду та перевіряючи свої маленькі кораблі на швидкість.

Головний результат — люди

Щороку Віктор набирає до груп 20-25 нових вихованців. Та зрештою лише один-два зі ста стають моделістами, — зазначає керівник. Втім, не кожному й потрібно ним ставати, адже всі діти різні, як, власне, і їхні бажання. Так, майстер згадує про хлопчика, який навчався в нього ще в 90-х та мав конкретну мету — власноруч створити модель пожежного катера. Зрештою він її досяг, після чого одразу залишив гурток, так і не ставши судномоделістом, хоча цілком міг це зробити:

«Ну, прийшов — взагалі “без рук”. І хороший такий хлопчик, посидючий, слухняний. Але руки в нього якось… не до того пристосовані були. І я з ним возився три роки. Він ходив, і ми абияк базові моделі побудували. І потім я його запитую: “Що ти будеш будувати?”. Він каже: “Я хочу пожежний катер, який у мене в журналі був”. Я кажу: “Ну давай, серйозну модель будувати”. І ми почали будувати. Я дивлюся: хлопчик розкриватися починає: почав так акуратно працювати, йому сильно хотілося! Будували ми з ним, будували — найгарнішу модель побудував! Ну, на своєму рівні. Після цього я подумав: ну, тепер матиму ще одного моделіста. А він каже: “Все, я це побудував,  більше мені це не потрібно”. От у нього мета була — побудувати модель, і все», — розповів керівник. 

Та багатьом з дітей гурток допомагає визначитися з майбутньою професією, — зазначає Віктор Пилипович:

«Наскільки я підтримую зв’язки зі своїми випускниками, дуже багато моряків —все-таки запах моря подіяв. Дуже багато механіків. Столяри, техніки. Ось такі спеціальності технічні, вони затребувані. Вже дитина тут орієнтується і щось обирає, вже чітко знає, що їй треба, що їй подобається… У мене дуже багато дітей в авторемонтних майстернях працюють. Чому? Тому що тут техніка», — розповідає керівник гуртка. 

За понад три десятиліття через майстерню Віктора Макаренка пройшли сотні дітей: хтось згодом пов’язав свою роботу із технікою чи моделюванням, а хтось зустрів у гуртку справжніх друзів і навіть свою любов (Віктор Пилипович згадує про дві такі родини, які свого часу склалися завдяки цьому осередку), а дехто просто забрав звідси захоплення працею своїми руками.

Судномоделювання — хобі без віку, — зазначає Віктор Пилипович. Ним із не меншою цікавістю, аніж у дитинстві, залюбки займаються й вже дорослі чоловіки та жінки. Так, ще у 1996 році майстер заснував у місті клуб ветеранів «Нептун». Колишні гуртківці збиралися на спільні зустрічі, проводили гонки моделей, зберігши це захоплення і в майбутньому. А згодом випускники стали й опорою для дитячого осередку, зокрема придбавши для вихованців гуртка коштовну радіоапаратуру. Адже бюджетного фінансування матеріалів й обладнання, як розповідає сам Віктор, практично немає, тож доводиться усе купувати самому, або ж із цим допомагають батьки вихованців чи спонсори.

Для Віктора Пилиповича, як він сам зізнається, головним результатом його багаторічної роботи є не моделі, які зберігаються у майстерні, і не здобуті його вихованцями нагороди, як ми вже дізналися, а саме люди, які понесли щось своє з цього гуртка у доросле життя, та вкладена в них душа:

«Найважливіша цінність — це, звісно, те, коли зустрічаюся з моїми дорослими моделістами, які вже в житті чогось досягли. І я дивлюся, думаю: йолки-палкі, це ж я туди теж вклав працю, і щось починалося тут! І я потихеньку допоміг розвинутися цій справі. І потім вони кажуть — і діти, і дорослі приходять теж, — кажуть: “Велике Вам дякую, Ви нас направили. Завдяки тому, що ми ходили у гурток до Вас, ми по-іншому думати стали. Горизонт чистий став — стало зрозуміло, що я хочу ось це, а це мені не треба».

Колись він і сам прийшов сюди п’ятикласником, захоплений дитячою романтикою. А сьогодні, через десятиліття, до нього в гурток приводять дітей його вже зовсім дорослі випускники.

Раніше ми повідомляли: У Приморському відпочивальники стали свідками підриву ворожого “шахеда”, який прибило хвилями до берега