“Кому війна, а кому мати рідна”: чим займалися і чим запам’яталися з початку повномасштабної війни відомі політики Бессарабії

У січні Бессарабія INFORM традиційно підбиває підсумки минулого року – раніше ми розповідали про місцеву політику, економіку, про те, які важливі для Бессарабії проєкти вдалося реалізувати чи навпаки не вдалося і завдяки кому. У цьому матеріалі ми поговоримо про те, хто з відомих місцевих політичних діячів найбільше заробив або навпаки втратив за майже одиннадцять місяців повномасштабного російського вторгнення в Україну, чим за цей час запам’ятався та займався, чим допомогав країні та армії.

Анатолій та Олександр Урбанські

Від самого початку повномасштабного російського вторгнення порти Ізмаїл і Рені стали головними експортними “воротами” України. В умовах війни значна частина українського експорту почала йти через Дунай і Сулинський морський канал. За даними АМПУ, вантажообіг українських портів на Дунаї зріс у 2-5 разів порівняно з торічними показниками. Усе це просто не могло не позначитися на головному бізнесі сім’ї Урбанських – судноремонтному заводі “Дунайсудносервіс”.

До війни у підприємства Урбанських був інший грошовий напрям – ремонт і обслуговування російських суден. Саме в акваторії судноремонтного заводу у 2019 роцi СБУ було затримано російський танкер “NIKA SPIRIT”, також відомий під назвою Neyma, який неодноразово незаконно заходив до окупованого Криму і брав участь у блокуванні українських моряків у Керченській протоці. Про ремонт російських теплоходів “Волго-Дон 211” і “Омский -147”, як про своє досягнення, навіть розповідали на офіційних сторінках у соцмережах і на сайті підприємства “Дунайсудосервис”. Також саме на судноремонтному заводі Урбанських на самому початку війни було заблоковано кілька російських кораблів, що перебували на ремонті, а близько 60 членів їхніх екіпажів пізніше обміняно на українських військових із російського полону.

З початком війни Урбанські, з незалежних від них причин, перестали ремонтувати судна окупантів. І, як то кажуть, не було б щастя, та нещастя допомогло. Усі каравани суден, які попрямували до Ізмаїльського та Ренійського портів за українським зерном, також потребували дорогих ремонтів та обслуговування. За словами джерела, близького до Анатолія Урбанського, за минулий рік прибуток заводу також збільшився приблизно в 5-6 разів і обчислюється десятками мільйонів доларів. Але, на жаль, український бюджет та економіка, які значно постраждали через війну, не отримали від Урбанських практично жодної копійки. Як вже давно відомо, сім’я Урбанських для ухилення від сплати податків активно користується послугами офшорних фірм, про що свідчить витік даних з Багамських островів. Для цього Анатолій та Олександр Урбанські зареєстрували офшорну компанію, на яку судновласники перераховують гроші за ремонт своїх суден. Далі компанія робить замовлення на ремонт судна рівно настільки, щоб оплатити людську працю і закупити необхідні матеріали. Решта суми залишається в офшорі й оподаткуванню в Україні не підлягає.

Примітно, що хоч трохи допомагати фронту і ЗСУ Урбанські почали всього кілька місяців тому. Здебільшого ця допомога виражена у виготовленні буржуйок, силами працівників все того ж “Дунайсудосервісу”, а також у передачі генераторів і кількох автомобілів на передову. При цьому, за словами все того ж джерела, суми надання допомоги і прибутку Урбанських за останній рік непорівнянні.

Олександр Дубовий

Хоч Олександр Дубовой і не є політиком, ми його також вирішили включити в наш огляд, оскільки він активно залучений у життя Бессарабії. Дубовой змінив статус народного депутата на мецената і бізнесмена ще у 2014 році. Проте відтоді він продовжує надавати активну підтримку в питаннях будівництва доріг та інших інфраструктурних проєктів, допомагає медичним установам, а також надає гуманітарну допомогу нужденним жителям Бессарабії.

З початку війни Олександр Дубовой зміг організувати навколо себе однодумців і разом вони допомагають країні в цей складний час. Діяльність його “Фонду Добра і Любові” поширилася на територію всієї України, а точніше на найбільш постраждалі від російської агресії регіони.

Фонд має шість пріоритетних напрямків: гуманітарна та медична допомога, евакуація населення з “гарячих точок”, медична програма, допомога захисникам, робота в регіонах і відновлення зруйнованої інфраструктури. За майже рік війни “Фонд Добра і любові” Олександра Дубового надав допомогу майже 500 тисячам українців на суму близько 2 мільйонів доларів. Також спільно з Міністерством охорони здоров’я України, урядом Нідерландів і компанією “Hospitainer”, Фонд розпочав проєкт надання Україні допомоги на суму 10 млн. євро.

Найвідомішою допомогою для ЗСУ була передача Олександром Дубовим мобільного госпіталю, виготовленого європейською компанією на замовлення “Фонду Добра і Любові”.

При цьому, незважаючи на активну роботу на фронті, допомогу військовим, медикам і простим українцям, що перебувають у гарячих точках нашої країни, Олександр Федорович не забуває і про свою малу батьківщину, про її нагальні потреби, передаючи медикаменти, витратні матеріали, медобладнання та автомобілі швидкої допомоги лікарням Кілії, Сарати, Білгород-Дністровського, Татарбунара.  Також на початку навчального року Олександр Дубовой подарував кілійській опорній школі великий комфортабельний автобус. Тривали торік і традиційні благодійні акції Олександра Дубового з надання допомоги людям з інвалідністю, багатодітним і малозабезпеченим сім’ям.

Антон Кіссе

Антон Кіссе на самому початку війни надавав активну допомогу українським біженцям, допомагаючи тисячам жінок і дітей перебратися через кордон, організовуючи транспорт, логістику, зустріч на іншій стороні кордону – в Молдові, Румунії, Болгарії, розселення біженців.

Зараз, за нашою інформацією, Антон Кіссе продовжує надавати необхідну допомогу українцям, які через війну опинилися далеко від дому. Через свої контакти в Болгарії та Молдові Кіссе допомагає їм в облаштуванні на новому місці, а іноді й у поверненні додому, оскільки багато хто виїжджав без документів і грошей.

Також Антон Кіссе активно працює на своєму окрузі, де допомагає громадам у вирішенні тих чи інших проблем.

Водночас інформації про допомогу народного депутата ЗСУ жодної немає.

Олександр Ткаченко

На жаль, любитель рожевих світшотів, народний депутат від провладної партії “Слуга народу” Олександр Ткаченко не запам’ятався жителям Бессарабії ніякою особливою допомогою ні до війни, ні на її початку, ні сьогодні. Починаючи з лютого він здебільшого дякує у себе у Facebook підприємцям і різним благодійним організаціям, які передають гуманітарну допомогу Татарбунарам і Білгород-Дністровському. При цьому сам він не поспішає приїжджати до свого округу, щоб дізнатися про потреби та проблеми виборців і хоч якось їм допомогти.

Не приїхав Ткаченко навіть у Сергіївку, коли 1 липня минулого року російські окупанти завдали ракетного удару по житловому багатоповерховому будинку, унаслідок якого загинула 21 особа, а сотні людей були поранені або залишилися без даху над головою. На своїй сторінці у Facebook він обмежився лише постом, у якому висловив скупе співчуття і закликав підприємців долучатися до збору допомоги постраждалим.

Не помічений нардеп і в допомозі ЗСУ. На відміну від деяких своїх колег Ткаченко не зустрічається з військовими, не передає їм ніякої допомоги. При цьому, нагадаємо, що Олександр Ткаченко офіційно володіє значним автопарком із понад 10 вантажівок MAN, DAF, Renault, а також десятком напівпричепів до них. Жодної одиниці техніки нардеп не вважав за потрібне передати Збройним силам України, яким вона дуже б зараз знадобилася.

У соціальних мережах з цього приводу Олександра Ткаченка порівнюють з його попередником Віталієм Барвіненком, називаючи його гідною заміною. До речі, сам Барвіненко, який не одне скликання був народним депутатом від 141-го округу (Татарбунари, Білгород-Дністровський), також абсолютно нічим не допомагає ні Бессарабії, ні ЗСУ, вважаючи за краще тихо відсиджуватися на посаді голови Одеської райради, розпилюючи місцевий бюджет.

Андрій Абрамченко

Від початку війни Ізмаїл став новою домівкою для тисяч біженців з усієї України. Хтось їхав сюди цілеспрямовано в надії сховатися від російських ракет, хтось збирався перетнути кордон, але потім, побачивши тихе і затишне місто, вирішував тут залишитися. Міська влада в особі мера Андрія Абрамченка зробила все, щоб нові жителі міста почувалися як вдома. Як розповідають самі вимушені переселенці, усім їм було надано необхідну організаційну допомогу, а також  гуманітарну підтримку. Найбільш нужденним було надано житло, робочі місця. У підсумку деякі переселенці подумують про те, щоб залишитися в Ізмаїлі назавжди.

Загалом міська влада з самого початку російського вторгнення показала себе з хорошого боку, ефективно справляючись з усіма труднощами. В Ізмаїлі практично не відчувалася паливна криза (ну або відчувалася не так сильно, як в інших містах), продуктовий дефіцит. Зараз правда в Ізмаїлі є серйозні проблеми з електропостачанням, але, на жаль, місцева влада на це питання вплинути не може. Водночас, у місті розгорнуто “Пункти незламності”, також забезпечено джерелами живлення об’єкти критичної інфраструктури.

Від початку війни міська влада підтримувала місцеву тероборону та військових, надаючи їм харчування, а також паливо.

Віталій Граждан

Мер Білгород-Дністровського Віталій Граждан торік запам’ятався насамперед своєю бійкою з головою райради Георгієм Мельниченком, а також конфліктами з правоохоронцями і подальшими кримінальними справами.

Граждана звинувачують у насильстві проти людини, яка є посадовою особою або виконує цивільні функції, а також підозрюють у махінаціях, пов’язаних із відшкодуванням збитків, завданих одному з об’єктів району внаслідок ракетного обстрілу. За версією слідства, мер намагався державним коштом відремонтувати приватну спортивну базу в Сергіївці, до якої він має стосунок, що постраждала внаслідок російського ракетного удару.

У місті працює гуманітарний штаб, який займається розподілом допомоги вимушеним переселенцям і нужденним жителям міста в цей складний воєнний час, але до його діяльності теж є питання. Є думка, що допомога через цей штаб розподіляється не зовсім рівномірно.

Підбиваючи підсумок, можна сказати, що приказка “Кому війна, а кому мати рідна”, яка означає, що завжди знайдуться люди, для яких війна обертається не болем, а благом, як і раніше актуальна. Поки одні зазнають втрат, але продовжують допомагати своїй країні і землякам, інші шукають спосіб заробити. Але, напевно, варто нагадати героям цієї публікації, що рано чи пізно війна закінчиться, і тоді буде актуальна вже цитата з Біблії: і воздасться кожному по ділах його.