Мед із “кислинкою”, що здивував Ющенка, та чарівні кришечки: бджоляр із Вилкового розповів про крафтові скарби дельти Дунаю

Його ім’я нерозривно пов’язане з розвитком екологічного туризму на Одещині. Кандидат біологічних наук,  експерт міжнародного класу з управління водно-болотними угіддями та засновник відомого Комплексу зеленого туризму «Пелікан» у місті Вилкове Михайло Єрофійович Жмуд — постать легендарна не тільки для Одеської області, але й для України. Проте за фасадом успішного туристичного бізнесу ховається ще одна велика пристрасть його життя. Уже понад 40 років він займається унікальним, майже ювелірним промислом — збором елітного крафтового меду в умовах Дунайського біосферного заповідника. В ексклюзивному інтерв’ю для «Бессарабії INFORM» Михайло Єрофійович детально розповів, чому промислове бджільництво вбиває поезію, як відрізнити «живий» мед від фабричного сиропу, чому Китай купує чужий мед, підробляючи власний, та як виглядає екстрим під час транспортування вуликів на човнах гирлами Дунаю.

Бджільництво – родинна справа

Для Михайла Жмуда бджоли — це не просто захоплення, а глибока родинна філософія, генетичний код. Його батько тримав невелику приватну пасіку на 7–14 сімей на рідній Черкащині. За радянських часів це вважалося середнім показником для приватника.

«Я отримував колосальне задоволення, коли, прибігаючи зі школи, просто  присідав біля вулика й годинами дивився на бджіл. Я взагалі палко люблю природу, тому й закінчив біофак Одеського національного університету імені І. І. Мечникова,  потім захистив дисертацію. Навіть працюючи на польових стаціонарах університету, я не міг жити без бджіл. Пам’ятаю, знайшов рій, змайстрував у палатці тимчасовий вулик зі звичайної мікроскопної шухляди — і бджоли жили зі мною прямо в польових умовах», — згадує Михайло Єрофійович.

У 1983 році доля назавжди пов’язала вченого з містом Вилкове, де він 25 років віддав роботі в Дунайському біосферному заповіднику. У 1985 році, одразу після захисту дисертації, він привіз автобусом з батьківського дому перші три бджолопакети. З того моменту й розпочався його великий дельтовий шлях пасічника.

Близько 13 років тому бджільництво переросло у масштабний паралельний туристичному бізнес. Михайло Єрофійович розкрутив  значне господарство — до 850 бджолосімей, плануючи розширити його навіть до 2000. Бджолокомплекс спеціалізується на  виробництві бджолопакетів та елітних дельтових сортів меду, оскільки обслуговувати таку кількість вуликів суто «на мед» при нинішньому рівні механізації фізично дуже важко.

Проте великі масштаби швидко з’їли всю красу процесу.

«Коли у тебе сотні сімей, ти зобов’язаний працювати автоматично, як машина. Я колись дивився документальний фільм про канадське бджільництво. Там немає різниці, чим ти займаєшся: свинарством чи бджолами. Це просто знеособлений об’єкт сільського господарства. Там немає жодної поезії, немає романтики. А мені на схилі літ хочеться саме поезії, дослідження, душі», – пояснює вчений.

Війна внесла свої корективи в сімейний підряд. Сини Михайла Жмуда відмовилися від великих пасік через тогочасне обвалення оптових цін на мед, а помічники-пасічники Михайла Єрофійовича були призвані до лав ЗСУ. Сьогодні науковець свідомо повертається до аматорського формату. Він планує залишити собі лише 28 вуликів. Цього мінімуму абсолютно достатньо, щоб спокійно експериментувати, проводити наукові спостереження, пригощати  елітним медом своєї турбази й передавати любов до природи онукам, показуючи їм бджіл не як засіб заробітку, а як диво природи.

Два світи: мед екологічний проти меду індустріального

Як експерт, який проходив стажування та університетські програми в Массачусетсі, Каліфорнії та Голландії, Михайло Жмуд детально розкладає по поличках кризу сучасного ринку меду. Сьогодні цей продукт радикально розділився на дві категорії за своїм екологічним статусом:

• Мед з агроландшафтів (соняшниковий, ріпаковий та інші).

Це той масовий продукт, яким завалені полиці супермаркетів. Сучасна агрохімія досягла такого рівня, що на полях кукурудзи, гороху чи соняшнику ви не знайдете жодного бур’яну. Для фермера це плюс, для бджоли — катастрофа. Комахи опиняються в умовах монодієти.

«Це все одно, що людину щодня годувати виключно однією стравою — її організм швидко ослабне від браку мікроелементів», — наголошує Михайло Жмуд. 

Крім того, навіть найдорожчі європейські агрохімікати накопичуються в ґрунті роками. Ці залишки пестицидів неминуче переходять у нектар, а звідти – в мед.

• Мед з природних угідь (заповідний).

Це продукт найвищого екологічного рангу. Він збирається в дикій природі, де земля ніколи не знала плуга та хімікатів. Саме такий мед виробляє Михайло Єрофійович у дельті Дунаю. І саме так на території Канівського заповідника пасічникує його рідний брат — професійний бджоляр, який закінчив профільну сільськогосподарську академію.

Глобальний обман: як Китай тероризує лабораторії, а заводи варять сироп

Михайло Жмуд відкриває завісу міжнародних махінацій, про які пересічний покупець навіть не здогадується. В останні роки на всесвітніх бджолярських форумах практично припинили проводити відкриті тестування меду. Причина — Китай.

«Китайські фальсифікатори пішли далеко вперед. Вони створюють штучний мед такого технологічного рівня, що жодна сучасна європейська лабораторія не здатна визначити, підробка це чи натуральний продукт. Китай закриває чверть світового ринку меду, експортуючи цей професійний фальсифікат. При цьому виникає парадоксальна ситуація: свій фальсифікат вони продають усьому світу, а для внутрішнього споживання імпортують дорогий, чистий мед з Алтаю, Башкортостану та інших заповідних зон. Наш дельтовий мед ми теж колись відправляли на експертизу в Китай — вони дали йому найвищу оцінку, але через складну регуляторну політику та початок війни торговельну угоду так і не підписали», – пояснює науковець.

Ще один сильний удар по якості меду завдає фабрична технологія експорту. Щоб відправити партію українського соняшникового меду за кордон, трейдеру потрібно сформувати партію щонайменше у 20 тонн. Для цього мед, закуплений у різних пасічників, звозять на завод, завантажують у гігантські чани й розігрівають до відносно високих температур, щоб він став рідким і змішався. Його зливають у 200-літрові бочки та везуть, наприклад, до Європи.

Там фабрика-замовник купує цю сировину, додає туди трохи китайського меду, трохи іншого, і щоб розфасувати масу в красиві скляні баночки під роздрібний продаж, розігріває мед удруге.

«Два рази підігріти мед, та ще й з частим порушенням температурного режиму, — це вбивство продукту. Після цього споживач купує в магазині просто гарний солодкий продукт, але вже точно не мед. Саме тому в США та Західній Європі зараз справжній бум на приватних пасічників. Люди шукають конкретну людину, чиє ім’я є гарантією чесності»,-  каже наш співрозмовник. 

Екстрим на воді: як кочують вилківські бджоли

Бджільництво у Вилковому — це не класичний пасторальний малюнок з вуликами під вишнями. Це щоденний екстрим, продиктований унікальною географією «міста на воді». Найбільш виснажливий та небезпечний етап — це логістика плавзасобами.

Оскільки дельта Дунаю повністю порізана єриками, протоками та каналами, перевезти пасіку з острова на острів або на материк можна лише водою.

«Коли велика пасіка завантажується на катери та плавзасоби — це особливий екстрим. Раніше, коли обсяги були меншими, все суворо регламентувалося, але ризики нікуди не зникли. Уявіть: ніч, повна темрява, на борту моторного катера в кілька ярусів стоять вулики. Бджоли всередині гудуть, збуджені дорогою. Раптом протокою на шаленій швидкості проноситься чужий катер, піднімає важку хвилю — наш плавзасіб різко хитає, якийсь вулик зривається з кріплення, падає чи розколюється… Це миттєвий вихід сотень тисяч розлючених комах у замкнутий простір на воді. Такі екстремальні ситуації бували, і це справжня перевірка на міцність», – посміхається Михайло Єрофійович.

Крафтові шедеври: оригінальна кислинка в меді Ющенка та «чарівні кришечки»

Мед, який збирають у плавнях Вилкового, — товар не штучний. Дика природа заповідника не дає великих обсягів. Михайло Жмуд збирає тут у п’ять разів менше меду, ніж міг би зібрати на звичайних полях ріпаку чи соняшнику. Весною з однієї бджолородини виходить усього близько трьох-п’яти кілограмів елітного продукту (загалом з весняного взятку збирають трохи менше пів тонни).

Влітку в дельті настає пустельний період — трав’янисті луки висихають, а з очерету бджоли нектар не носять. Щоб зберегти велику пасіку від голодної загибелі, вулики на кілька місяців вивозять на соняшникові поля. Проте одразу після завершення цвітіння соняшнику пасіку евакуюють назад у заповідні плавні. Тут бджоли отримують довгоочікуване різнотрав’я з дельтових лук. Вони вже не дають товарного меду на продаж, але проходять потужну природну реабілітацію та очищення організму після монокультури й агрохімії, що дозволяє їм піти в зиму максимально сильними та відновленими.

Сьогодні пасіки бджолокомплексу «Пелікан» родини Жмудів пропонують своїм клієнтам унікальні крафтові позиції:

• «Дельта-1» та «Дельта-2». Серія травневого дельтового меду, зібраного бджолами на стику заповідних плавнів та унікальних піщаних дельтових арен. Свого часу Михайло Єрофійович проводив особисті дегустації цього продукту для багатьох відомих гостей, серед яких був і третій президент України, відомий пристрастю до бджолярства Віктор Ющенко. Абсолютним хітом серед клієнтів є сорт «Дельта-2» — він має неповторну, надзвичайно вишукану й пікантну природну кислинку.
• Мед із воскових кришечок (забрус). Коли мед у стільниках повністю дозріває, бджоли запечатують його особливими герметичними восковими кришечками. Під час викачування пасічник зрізає цей верхній шар. Це найгустіший, найконцентрованіший і найзріліший мед, під яким накопичуються унікальні біологічно активні речовини. Його продають як у чистому вигляді, так і шматочками разом із кришечками. Діти обожнюють жувати такий мед, як корисну природну «жуйку».

До війни на пасіці також регулярно отримували унікальний осінній м’ятний мед. Бджоли збирали його з дикої водяної м’яти в центральній та приморській частинах дельти Дунаю (частка м’ятного нектару сягала понад 25%). На жаль, наразі через військові дії та безпекові обмеження ці приморські зони повністю закриті для доступу. Осіннього дельтового меду в останні роки немає, тому м’ятний сорт тимчасово став історією.

Попри атаки «шахедів» — мед іде до людей

Сьогодні туристичний комплекс «Пелікан» переживає нелегкі часи, як і вся Україна. Потік іноземних гостей вичерпався, внутрішній туризм суттєво обмежений, а придунайська портова та цивільна інфраструктура регулярно стає ціллю для ворожих дронових ударів. Під час однієї з таких нічних атак постраждала й сама база «Пелікан» — вибуховою хвилею та уламками було знищено або пошкоджено кілька гостьових котеджів.

Проте Михайло Жмуд та його родина тримають удар. База відновлюється, екскурсійні човни продовжують вивозити людей на екологічні маршрути, а унікальний дельтовий мед щодня пакується в невеликі посилки.

«Якщо раніше гості купували наш елітний мед безпосередньо у нас на базі у Вилковому, то тепер я активно виручаю “Нову пошту”. Майже щодня відправляю баночки нашим постійним шанувальникам у Київ, Харків, Львів та інші міста. Наші клієнти — це люди, які розуміють цінність справжнього екологічного продукту. За кордон я мед не відправляю через складні митні обмеження, але для своїх, українських, поціновувачів ми працюємо без упину», – посміхається Михайло Єрофійович.

Для Михайла Жмуда бджільництво  — це не просто бізнес чи робота. Це його спосіб терапії, його особистий науковий пошук і маніфест того, що попри будь-яку війну, дика заповідна природа Бессарабії продовжує жити й дарувати свої найкращі, солодкі плоди.

Раніше ми повідомляли: В Ізмаїлі рятували косулю, яка заплуталася у сітці дитячого майданчику (відео)