Бессарабці – всюди. Як зморений власною війною Ізраїль допомагає українцям: ексклюзивний фоторепортаж для “Бессарабії INFORM”

Написати “колишні співвітчизники” не піднялася рука. У ізраїльських вихідців з України, зокрема з Бессарабії, одна батьківщина. Можна змінити паспорт, але місце народження не зміниш. Тому колишні “наші” в Ізраїлі, – аккерманські, арцизькі, болградські, кілійські, ізмаїльські, тарутинські, включно з нащадками, є, якщо можна так висловитися, “духовними біпатридами”. Ставши повноправними громадянами і патріотами Ізраїлю, вони здебільшого не втратили почуття прив’язаності до України і трепетно зберігають пам’ять про місця проживання, рідні стіни і могили, про шкільних друзів, однокурсників, колег, сусідів, відновлюють старі контакти, які перервалися, і налагоджують нові. Їхній шлях на історичну батьківщину радянська влада обставляла частоколом суворих, несправедливих перепон, і ніщо з пережитого ними, найімовірніше, не забуте. Але все, за великим рахунком, прощено.

Нагадаємо, “Бессрабія INFORM” нещодавно вже спрощувала стереотип відсутності допомоги Україні від ізраїльців. Зробимо це знову.

Сьогодні україно- і російськомовна частина Ізраїлю пильно стежить за перебігом бойових дій у нашій країні, намагаючись у міру сил і можливостей допомогти відбити російську навалу. З перших днів ворожого вторгнення в Україну Ізраїль охопила хвиля багатотисячних мітингів і маршів протесту. “Земля обітована” зарясніла жовто-блакитними фарбами нашого прапора, транспарантів, гірлянд із повітряних кульок, розцвітила одяг, розфарбувала дитячі обличчя на знак підтримки України.

Неважко припустити, що в потужних потоках демонстрантів йшли і ті, в чиїх жилах тече кілійська кров. До Другої світової війни в Кілії мешкала велика єврейська громада. Що стало з її представниками, скорботно свідчить монумент у центрі міста, що стоїть на місці колишньої синагоги, в якій у другій половині 1941 року фашисти по-звірячому знищили кілька сотень ні в чому не винних людей.

Євреї знають ціну стражданням, а тому вміють співчувати і співчувати. До лав українських фронтовиків-захисників влилися ізраїльські добровольці, які мали кого і що захищати. Не забудемо: в Умані, місті паломництва хасидів, розташована одна з єврейських святинь, могила цадика Нахмана. Протестні ходи в самому Ізраїлі незабаром змінилися практичними акціями. В Україну пішло військове спорядження, каски, бронежилети, медикаменти, машини швидкої допомоги та багато-багато іншого, про що офіційні особи поки вважають за краще не поширюватися. Тут ухвалили програму протезування та реабілітації українських військовослужбовців, які втратили кінцівки. Як повідомила у відповідь на наш запит координаторка проєктів PR-департаменту ізраїльського посольства в Україні Лілія Ляхович, 12 військових із відібраних 20 вже отримали протезування, 11 із них після лікування повернулися додому. Протези дуже дорогі, але суперефективні і для українських фронтовиків безкоштовні.

Остання за термінами благодійна громадська акція допомоги Україні відбулася в Тель-Авіві в середині травня, – фоторепортаж про неї підготував Ігал Левін, а надіслав Влад Кривцов. У рамках заходу було проведено ярмарок виробів ручної роботи, кошти від продажу яких підуть на закупівлю для ЗСУ пікапів і дронів. Не зайве зауважити, що збір коштів на ці цілі організували, наприклад, і журналісти інтернет-видання “Українська правда”, а також колектив Ізмаїльської районної лікарні, на рахунку якого вже 11 відремонтованих для фронту УАЗиків і пікапів. Показово, що ініціативи наших та ізраїльських волонтерів збіглися.

На тель-авівській “толоці” за традицією знайшла місце культурно-розважальна програма для дітей і дорослих. Вдивіться в надіслані знімки, – скільки в них знаків уваги і поваги до України! Але ж подія відбулася на тлі здійсненого бойовиками сектора Газа масованого обстрілу центральних регіонів Ізраїлю. Було випущено сотні ракет, загинула людина, є поранені. Проте, написали організатори ярмарку, “ми щиро раді, що стільки людей, попри обстріл і складну ситуацію в самому Ізраїлі, приїхали і творили цей простір вільної української культури, традицій, українських книжок і мови разом із нами”.

Ізраїль викладає українцям уроки солідарності. Наше суспільство ще має їх осмислити, переглядаючи список друзів і ворогів. Деякі доморощені диванні “експерти” дорікають маленькому Ізраїлю в недостатній допомозі Україні. А згадаймо хоча б один наш мітинг на підтримку Ізраїлю, коли це було йому критично необхідно. Ніхто не згадає. Ба більше: мало хто знає, що Україна в ООН нерідко голосувала за антиізраїльські резолюції, – у тій самій ООН, яка поводиться часом як глобальна антисемітська організація. Мабуть, наша делегація в силу традицій радянської дипломатії довго не могла зробити вибір між палестинськими бандитами-неробами та їхніми цивілізованими сусідами-“сіоністами”. На щастя, часи змінюються. Прозріння, нарешті, настало.

Спеціально для “БІ” – Андрій Васильєв