Шакали в дельті Дунаю: сусіди, яких варто зрозуміти, а не боятися

Поява шакалів на півдні Одещини вже давно перестала бути дивиною, проте навколо цих тварин досі існує чимало міфів. Хто вони — небезпечні нападники чи природні санітари? Чому вони дедалі ближче підходять до людських осель та як місцевим громадам навчитися співіснувати з дикою природою без зайвих конфліктів? На ці питання намагалися відповісти фахівці Rewilding Ukraine, передає «Бессарабія INFORM».

Цими днями у румунському місті Тульча відбувся 4-й Міжнародний симпозіум із вивчення шакалів та споріднених видів (4IJS). Масштабний науковий захід об’єднав близько 120 провідних зоологів та екологів із 25 країн світу. Головна мета зустрічі полягала в обміні свіжими даними про поведінку цих хижаків та обговоренні того, як зменшити градус напруги у стосунках між людиною та диким звіром. Окрему увагу на симпозіумі приділили українському Півдню. Науковці представили результати досліджень поширення шакалів у національних природних парках «Тузлівські лимани» та «Куяльницький», а також безпосередньо у дельті Дунаю.

Всупереч поширеній думці, шакали не з’явилися внаслідок штучного заселення. Це природна, закономірна експансія виду з території Балканського півострова. Через кліматичні зміни, зокрема малосніжні та м’які зими, а також суттєве зменшення популяції їхнього головного конкурента — вовка — золотистий шакал (Canis aureus) активно освоює нові території. Приморська частина дельти Дунаю для цих тварин стала справжнім раєм. Вони всеїдні, а тутешня екосистема пропонує їм багате «меню». Основою їхнього раціону є гризуни та комахи, що робить шакалів природними санітарами, які стримують спалахи інфекцій. Окрім цього, гектари маслинки та обліпихи забезпечують їх соковитими ягодами. Науковці також зазначають, що після штормів шакали залюбки ласують викинутими на берег молюсками, рибою та навіть медузами.

Головна причина, чому жителі придунайських сіл дедалі частіше чують характерне виття ночами, банальна — легка пожива. Шакалів приваблюють не самі люди, а те, що вони залишають після себе. Це насамперед стихійні та відкриті сміттєзвалища на околицях населених пунктів, залишки їжі, відходи забійних пунктів, а також незахищена на ніч домашня птиця чи дрібна худоба.

Учасники міжнародного симпозіуму в Тульчі наголошують, що ревайлдинг (відновлення дикої природи) — це не про створення закритих резервацій, а про пошук балансу та гармонійного співіснування людей і диких тварин. Щоб захистити власні господарства і не шкодити екосистемі, місцевим громадам Бессарабії варто дотримуватися кількох простих, але ефективних правил безпеки.

Першочергово необхідно ліквідувати стихійні смітники біля сіл, а сміттєві контейнери в межах населених пунктів тримати щільно закритими, щоб не приваблювати хижаків запахом. Домашню птицю, ягнят та кіз у вечірній та нічний час слід обов’язково утримувати в капітальних закритих приміщеннях. Для захисту пасовищ та фермерських угідь ефективно використовувати сучасні електроогорожі (електропастухи) та залучати навчених собак-сторожів, які повністю відбивають у шакалів бажання наближатися до господарства. Не менш важливою є й екологічна освіта, адже страх зазвичай народжується через брак інформації. Просвітницькі заходи у школах та громадах вкрай важливі, аби мешканці розуміли поведінку тварин і спиралися на реальні наукові факти, а не на залякування.

Раніше ми повідомляли: На Донеччині загинув прикордонник з Ізмаїльщини