Як у Тарутинському степу кулани та бабаки створили ідеальну команду

Ландшафтний заказник «Тарутинський степ» на півдні Одещини став ареною для дивовижного природного експерименту. Тут розгортається успішний проєкт із рівайлдингу — повернення дикої природи до її первісного стану. Науковці помітили унікальну взаємодію між абсолютно різними тваринами — дикими азійськими віслюками (куланами) та степовими бабаками. Про те, чому цим видам життєво необхідно жити разом, розповіла заступниця директора з наукової роботи Біосферного заповідника “Асканія-Нова” імені Ф.Е. Фальц-Фейна Наталя Корінець, передає “Бессарабія INFORM”.

На перший погляд, величний кулан та маленький гризун бабак не мають нічого спільного. Проте в дикій природі вони діють як злагоджена команда.

Бабаки — панічні фанати безпеки. Для них критично важливо мати ідеальний огляд навколо, щоб вчасно помітити хижака чи людину. Проте влітку степ заростає високою травою, яка перетворюється на «сліпу зону». Саме тут на допомогу приходять копитні.

Кулани та європейські лані активно виїдають високу рослинність, створюючи для гризунів низький, відкритий і безпечний простір. Ба більше, молода соковита зелень, яка починає відростати після випасання копитних, — це улюблена їжа бабаків.

Натомість бабаки віддячують велетням своєю головною суперсилою — феноменальним зором. Помітивши небезпеку, гризун видає різкий, голосний свист. Цей звук слугує безплатною живою сигналізацією для куланів, які миттєво реагують на тривогу і встигають втекти від загрози.

Прагнення бабаків до відкритого простору іноді набуває екстремальних форм. Науковці зафіксували, що одну зі своїх нір гризуни облаштували прямо в «купалці» куланів — місці, де копитні качаються в пилу, щоб позбутися паразитів. Там взагалі немає трави, тому огляд для бабака — стовідсотковий.

Іншу нору бабаче сімейство викопало на узбіччі польової дороги. Попри те, що цією дорогою щодня їздить техніка та проходять отари овець і корів, бабаки не йдуть звідти. Фактор турбування для них виявився менш страшним, ніж ризик бути застигнутими зненацька у високих заростях.

Роль бабаків у Тарутинському степу не обмежується свистом. Вони є справжніми «екосистемними інженерами».

Коли бабаки риють свої глибокі підземні лабіринти, вони перемішують і аерують ґрунт, насичуючи його киснем та покращуючи структуру. Їхні нори стають справжніми багатоповерхівками для інших мешканців степу. У покинутих (а іноді й житлових) бабачих оселях оселяються ящірки, рідкісні змії та комахи. Навіть дикі качки-огарі використовують великі бабачі нори для облаштування власних гнізд.

Довідково. Кулан — корінний мешканець українських степів, який повністю зник із цих територій кілька століть тому. У ХХ столітті вид повернули в Україну, а центром його розведення став Біосферний заповідник «Асканія-Нова».

Саме звідти, завдяки зусиллям екологічної організації Rewilding Ukraine, у 2020 та 2022 роках (напередодні повномасштабного вторгнення) куланів завезли на Одещину в Тарутинський степ. Разом із ними у вольєри, а згодом і на вільні хліби, випустили ланей та бабаків. Сьогодні ці тварини успішно розселяються за межі вольєрів, самостійно відроджуючи біорізноманіття Бессарабії.

Раніше ми повідомляли: Нова дорога в об’їзд Паланки: Одеська ОВА обіцяє виділити кошти на перші розрахунки