Пацієнт може не дочекатися крові: на прикладі Болграда – про те, як донорська реформа грає проти віддалених лікарень

У невеликому приміщенні відділення трансфузіології Болградської центральної районної лікарні з самого ранку незвично людно. Поки одні заповнюють анкети та проходять обов’язковий медогляд, інші терпляче чекають своєї черги здати кров. Більшість із них — працівники бюджетних установ, люди у формі поліцейських, рятувальників, медики. Хтось прийшов на День донора вперше, а хтось уже давно вважає такі акції своєю громадянською місією.

Цього дня забір крові вперше в Болграді проводить виїзна бригада Одеської обласної станції переливання крові.

Та поки в коридорах лікарні триває звична для таких заходів метушня, в кабінетах медиків дедалі частіше говорять не лише про нестачу донорів, а й про нову проблему — реформу системи крові, яка з початку 2026 року кардинально змінила правила заготівлі та постачання донорської крові в Україні.

Одразу зауважимо, що з проблемою, яку ми розбираємо у матеріалі, зіштовхнулася більшість лікарень України, віддалених від обласних центрів чи Центрів крові.

«Якщо для великих міст ці зміни можуть бути майже непомітними, то для Болграда, який розташований більш за 250 кілометрів від Одеси, вони стали серйозним викликом», — ділиться думками під час донації генеральний директор КНП «Болградська ЦРЛ» Віктор Дішлі, який сам є донором ще зі студентських років.

Його занепокоєння поділяють медична директорка лікарні Катерина Ніколаєва та завідувачка відділення трансфузіології Оксана Подольська.

Чому медики Болградської ЦРЛ із пересторогою оцінюють нововведення та як сьогодні працює система донорства на півдні Одещини — у репортажі «Бессарабії INFORM».

Безпечніша кров чи нові виклики для лікарень?

Реформа системи крові, яка остаточно запрацювала в Україні на початку 2026 року, мала благородну мету — зробити донорство максимально безпечним та привести його до європейських стандартів.

Відтоді лікарні, які не мають спеціальної ліцензії, більше не можуть самостійно приймати донорів, заготовляти кров та виготовляти її компоненти. Ці функції передали спеціалізованим центрам крові, які мають відповідне обладнання, проходять державний контроль та працюють за єдиними стандартами якості.

Як пояснювали в інтерв’ю LB.ua  представники Українського центру трансплант-координації Олександр Сергієнко та Дмитро Коваль, попередня модель роботи не могла гарантувати однаковий рівень безпеки у всіх медичних закладах. У різних регіонах використовувалися різні тест-системи, обладнання та підходи до контролю якості, що створювало ризики для пацієнтів.

Нова система передбачає централізацію заготівлі крові, її тестування за сучасними стандартами та контроль на всіх етапах — від донації до переливання.

Однак те, що добре працює на папері, не завжди однаково ефективно працює за сотні кілометрів від обласного центру.

Від власної заготівлі до залежності від Одеси

Для Болградської центральної районної лікарні реформа означала втрату права самостійно заготовляти донорську кров. Тепер єдиною установою в Одеській області, яка має відповідну ліцензію та високотехнологічне обладнання для забору, тестування і переробки крові, залишається Одеська обласна станція переливання крові. Саме її мобільні бригади сьогодні регулярно виїжджають до громад Бессарабії та проводять Дні донора, який в Болграді вперше відбувся на початку травня поточного року.

За словами медичної директорки Болградської ЦРЛ Катерини Ніколаєвої, після впровадження реформи лікарня була змушена повністю перебудувати систему забезпечення компонентами крові.

«Ми прорахували, який незнижуваний запас компонентів крові нам потрібен — добовий, тижневий, місячний. Уклали договір з обласним центром крові. Але сьогодні маємо ситуацію, коли не завжди отримуємо той обсяг компонентів, який необхідний для повного закриття потреб лікарні», — розповідає вона.

Щотижня службовий автомобіль Болградської ЦРЛ вирушає до Одеси за компонентами крові. Іноді — двічі на тиждень.

«Один такий рейс обходиться приблизно у 7 тисяч гривень. Ми надсилаємо заявку, але отримуємо не все, що просимо. Частину дають, частину — ні», – додає Віктор Дішлі.

Лікарі кажуть, що було б трохи легше, якби ліцензійний центр знаходився хоча б в Ізмаїлі. Але там вже третій рік не можуть отримати ліцензію на відкриття Центру переливання крові.

На перший погляд проблема може здаватися суто логістичною. Але лікарі пояснюють: у медицині неможливо передбачити, коли і скільки крові знадобиться.

«Ми не знаємо заздалегідь, коли саме та скільки буде пацієнтів з кровотечою, якої групи крові вони потребуватимуть і коли саме поступлять. При масивній крововтраті іноді потрібно використати не один гемокон, а п’ять, сім чи навіть десять. А коли отримуємо по одному гемокону певного компоненту, це крапля в морі», – зазначає медична директорка.

За її словами, щоб отримати кров з Одеси, потрібно мінімум 8 годин. Треба зв’язатися з центром крові, оформити документацію, підготувати транспорт із холодильним обладнанням, доїхати та повернутися назад. За цей час із пацієнтом може статися непоправне.

«А порушувати закон і самостійно проводити заготівлю крові лікарня не може. За це передбачена кримінальна відповідальність, яку особисто несе керівник медзакладу», – підкреслює гендиректор Віктор Дішлі.

Гірка іронія: обладнання – є, права працювати — немає

Особливої гостроти ситуації додає те, що ще кілька років тому Болградська лікарня активно розвивала власну службу крові.

У 2024 році міжнародна гуманітарна організація International Medical Corps передала медзакладу сучасне обладнання для банку крові вартістю майже 1,8 мільйона гривень.

Морозильні камери для плазми, холодильники для еритроцитарної маси, сучасні центрифуги, донорські крісла, обладнання для обробки та зберігання крові — усе це й сьогодні знаходиться у відділенні трансфузіології.

«У нас є практично все необхідне обладнання. Був проведений ремонт відділення, міжнародні партнери передали нову техніку. Раніше ми самостійно заготовляли кров, а до Одеси відправляли лише зразки на тестування. Так роками працювала вся область», — пояснює завідувачка відділення трансфузіології Оксана Подольська.

Втім, отримати ліцензію на повноцінну діяльність центру крові виявилося значно складніше.

«Для цього необхідно відповідати дуже великій кількості вимог. Це не лише обладнання, а й окремі лабораторії, міжнародні стандарти якості, сертифікація всіх процесів. Навіть великі лікарні роками намагаються пройти ліцензування», – додає пані Оксана.

Тож нині відділення трансфузіології фактично виконує функції банку крові — тут зберігаються компоненти, отримані з Одеси, та забезпечується їх видача для потреб пацієнтів. А потреб буває чимало наразі. У тому числі, хворим на онко, кількість яких значно побільшало за останні роки, – кажуть лікарі Болградської ЦРЛ. До речі, без банку крові медзаклад автоматично втрачає хірургічний пакет.

День донора по-болградськи

У кабінеті донації одна за одною займаються крісла. Завідувачка відділення трансфузіології Оксана Подольська впізнає багатьох із тих, хто цього дня прийшов здати кров.

«Ось цей чоловік почав здавати кров ще на початку 2000-х, — усміхається вона, показуючи на одного з донорів. — Уже понад двадцять років. Завжди приїжджає по першому дзвінку і жодного разу нам не відмовив. У нього рідкісна група – четверта».

Саме такі люди багато років були основою донорського руху в Болграді. Втім, сьогодні медики визнають: зібрати необхідну кількість донорів стає дедалі складніше.

Під час виїзду мобільної бригади Одеської станції переливання крові перед лікарнею ставлять план — забезпечити щонайменше 50-70 донорів. Тому поряд із постійними добровольцями до лікарні приходять представники адмінресурсу – працівники бюджетних установ, комунальних підприємств, правоохоронці та рятувальники.

«Раніше постійних донорів було значно більше. Зараз частина з них воює на фронті. Є люди, які повернулися з полону. Ми навіть не телефонуємо їм, бо вони самі повинні відновитися”, — говорить Оксана Подольська.

Вона згадує військового, який кілька років тому під час короткої відпустки зайшов до лікарні спеціально для того, щоб здати кров.

«Після того, що я побачив на війні, ще більше зрозумів, наскільки потрібна кров для рятування людського життя», – пояснив тоді свій мотив захисник.

Кров не може чекати

Проводячи екскурсію відділенням, Оксана Подольська показує той самий подарунок міжнародних благодійників – сучасні холодильники та морозильні камери, де сьогодні зберігаються компоненти крові, які надходять із Одеси.

«Кров не може чекати. Еритроцитарна маса зберігається максимум 42 дні. І ніколи не знаєш, коли вона знадобиться. Яка буде аварія, скільки постраждалих привезуть, яка група крові буде потрібна — це неможливо спрогнозувати», — підтверджує вона слова своєї колеги Катерини Ніколаєвої.

Оксана Подольська додає, що навіть розрахунок потреб лікарень у компонентах крові базується лише на статистиці попередніх років. Проте медицина далеко не завжди підкоряється прогнозам.

«Минулого року частіше використовувалася третя група крові, цього року може виникнути потреба переважно у другій або четвертій. Передбачити це неможливо. Ми не знаємо, кого привезуть через годину, який буде діагноз і скільки компонентів крові знадобиться для порятунку життя людини», — пояснює медикиня.

Генеральний директор КНП «Болградська ЦРЛ» Віктор Дішлі звертає увагу ще на ще один важливий аспект, пов’язаний із термінами зберігання компонентів крові.

«Згідно з договором, укладеним в межах реформи між нашою лікарнею та Одеським обласним центром переливання крові, компоненти крові передаються медзакладу безоплатно. Однак за кожен гемокон, термін придатності якого сплив, лікарня зобов’язана відшкодувати його вартість у грошовому еквіваленті. Наприкінці року проводиться відповідний перерахунок. Вартість однієї такої одиниці становить близько 1700–1800 гривень. Тож можна уявити, яких витрат зазнає лікарня, якщо прострочені компоненти крові доводиться списувати щомісяця», — наголошує керівник медзакладу.

Саме тому фахівці переконані: система донорства повинна залишатися максимально доступною для людей, а необхідні запаси крові — перебувати якомога ближче до пацієнтів, які можуть потребувати їх у будь-яку хвилину.

Замість післямови

Офіційно реформа покликана зробити систему донорства безпечнішою. І навряд чи хтось із медиків сперечатиметься з необхідністю якісного тестування крові та єдиних стандартів. Але для таких міст як Болград ці зміни можуть коштувати найдорожчого – людського життя. Медики наполягають: система повинна враховувати особливості віддалених громад.

І саме ця різниця сьогодні найбільше турбує медиків Болградської центральної районної лікарні. Адже європейська модель ефективно працює там, де є стабільна логістика, прогнозоване транспортне сполучення та мирне небо.

Українська ж реальність досі живе в умовах війни, коли будь-яка повітряна тривога, пошкодження інфраструктури чи перекриття транспортних шляхів можуть ускладнити доставку життєво необхідних компонентів крові.

Саме тому редакція «Бессарабії INFORM» звертає увагу на озвучену медиками проблему та просить вважати цей матеріал відкритим зверненням до Міністерства охорони здоров’я України, Департаменту охорони здоров’я Одеської обласної державної адміністрації, Національної служби здоров’я України, Одеського обласного центру служби крові, а також народних депутатів України від Одещини.

Ми сподіваємося, що порушена проблема буде почута, а чинна модель організації донорства крові буде скоректована з урахуванням реалій воєнного часу та потреб віддалених громад. Адже головним критерієм ефективності будь-якої медичної реформи залишаються врятовані людські життя та гарантований доступ пацієнтів до необхідної допомоги незалежно від місця їх проживання.

Раніше ми повідомляли: У Рені вночі палала квартира у п’ятиповерхівці: постраждалу жінку госпіталізували