“Досить гратися у політику”: про відновлення втраченої довіри – в ексклюзивному інтерв’ю з новим керівником Білгород-Дністровської районної ради Олександром Єрошенком

Безсумнівно, жодна районна рада Одещини, а, можливо, навіть і всієї України, не з’являлася так часто у новинах за останні півтора року, як Білгород-Дністровська. Спокою Аккерман міг тільки бажати, починаючи з липня 2022 року, коли було оприлюднене шокуюче відео бійки Григорія Мельниченка з мером Аккермана Віталієм Гражданом, і закінчуючи гучним затриманням першого за крадіжку катера Держекоінспекції у серпні 2023-го. Після того, як пан Мельниченко за власним бажанням залишив посаду голови райради, а депутати підтримали його рішення, орган місцевого самоврядування був обезголовленим з кінця літа до 31 жовтня, доки на посаду не було обрано нового керівника – Єрошенка Олександра Борисовича. “Бессарабія INFORM” зустрілася з новим очільником та в ексклюзивному інтерв’ю дізналася, які завдання він ставить перед собою, яку заробітну платню отримує на посаді, як складаються його відносини з колегами та представниками громад, а також, чи спілкується Олександр Борисович зі своїм попередником.  

Знайомство

Олександр Борисович Єрошенко народився на Білгород-Дністровщині 1982 року. Закінчив з відзнакою Одеський національний університет імені І.І. Мечникова за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста. У 2007 році закінчив Інститут підготовки професійних суддів Одеської національної юридичної академії за спеціальністю «Правознавство». Після закінчення аспірантури в Одеському національному університеті імені І.І. Мечникова у 2013 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності «Цивільне право і цивільний процес, сімейне право, міжнародне приватне право». У 2015 закінчив з відзнакою Одеський регіональний інститут державного управління при Президентові України за спеціальністю «Державне управління» та здобув кваліфікацію магістра державного управління. З 2015 по 2020 роки був депутатом Білгород-Дністровської міської ради, обирався її секретарем. У 2020-му став депутатом Білгород-Дністровської районної ради.

– Олександре Борисовичу, хотілося б розпочати нашу розмову з питання, як Вам вдалося переконати депутатів підтримати саме Вашу кандидатуру під час обрання голови районної ради?

– Ситуація зі звільненням попереднього голови районної ради, який написав заяву про добровільне складання повноважень, набула негарного резонансу та розголосу у ЗМІ, тим самим дискредитувавши саму районну раду як орган місцевого самоврядування, і все це в умовах війни. Тому потрібно було донести кожному депутату, що ми не граємося у політику, не займаємося перетягуванням ковдри, що ми не конкуруємо всередині ради і не змагаємося, хто краще. Цей процес осмислення був трохи затягненим, так. З моменту формування у 2020 році районна рада постійно переживала пригоди, медійний хайп, автором якого, зокрема, був і наш колишній голова Мельниченко Григорій Вікторович. Мій основний посил депутатам був про те, що з цим потрібно покінчити.

Під час війни не потрібно давати ворогу приводу думати, що ми всередині не можемо знайти спільну мову. Тож у спілкуванні з колегами я наголошував, що зараз наше основне завдання об’єднатися і робити свій внесок у Перемогу, а політичні амбіції поки залишити осторонь.

Основним завданням мого обрання було – завершити медійний хайп та направити енергію депутатського корпусу у конструктивне русло.

Цей хайп постійно був направлений на військову адміністрацію. Відбувалися звинувачення у всьому, що має та не має відношення до адміністрації. Також як посадові особи місцевого самоврядування ми не можемо дозволяти собі обвинувачувати військових, тим самим ставлячи у глухий кут наших виборців. Дзвонили і з Сарати, і з Татарбунар та питали: «Що у вас там відбувається?». І так впродовж двох років. Це ненормально. Тому потрібно було поставити крапку. Поставили.

– Як проходило засідання сесії, під час якої Вас обирали?

– В залі було 24 депутати (з 38 – ред.), хоча явка мала бути більшою. Очікувалось прибуття близько тридцяти депутатів. Так, був певний ризик. Мене, як і попереднього керівника, обрали на 22 голоси – це необхідний мінімум. З боку депутатів на мою адресу лунали настанови про те, що треба доопрацювати все, що обговорювалося протягом майже трьох років. Я буду підтримувати такі пропозиції, адже маю досвід в організації, досягненні результатів, а наше завдання, при тому, що повноважень у нас немає, а наш бюджет формується за рахунок субвенції держави та обласної ради, – бути ефективними і допомагати і ОТГ, і військовій адміністрації тут на місцях.

– Єдиним Вашим конкурентом у боротьбі за крісло голови районної ради був Анатолій Хмільківський. Чи не зіпсувалися ваші взаємовідносини після Вашого обрання?

– З Анатолієм Васильовичем Хмільківським у нас конструктивні та щирі відносини. Я десь приємно здивований, що напередодні сесії 31 жовтня він проаналізував ситуацію і прийняв рішення про відкликання своєї кандидатури на посаду голови районної ради. Я вважаю, що це вчинок зрілої та мудрої людини.

– Чи спілкуєтеся Ви з Вашим попередником, паном Мельниченком?

– Я б хотів звернутися до Григорія Вікторовича Мельниченка, якщо він буде читати, з таким закликом: не дивлячись на те, що він склав повноваження голови, він згідно з чинним законодавством залишився депутатом районної ради,  у нього були напрацювання, які потрібно завершувати, і брати участь у роботі пленарних засідань, а не критикувати у Фейсбуці. Зловживати зі скликанням сесій ми не будемо, вони мають відбуватися раз на квартал, тож такого графіка ми будемо притримуватися. Хотілося б, аби Григорій Вікторович, не дивлячись ні на що, не опускав руки, а брав участь у роботі ради, куди його обирали мешканці району у 2020 році. Я йому декілька разів телефонував, але він, на жаль, не вважає за потрібне відповідати на мої дзвінки. Я думаю, що згодом життя це все перемеле, і все стане на свої місця. До обрання у районну раду ми з ним були знайомі десять років, спілкувалися. Я дуже хочу вірити у те, що і після того, як ця каденція завершиться, або зміняться якісь життєві обставини, ми будемо з ним підтримувати, хай не дружні стосунки, але такі, що дозволять нам комунікувати.

– Скільки наразі депутатів у складі районної ради?

– Наразі у нас 38 депутатів від конституційного складу у 42. Є декілька депутатів, які, коли це дозволяло законодавство, виїхали за межі України. Зараз вони не беруть участі у роботі, і ми намагаємося вести з ними діалог, а також спілкуємося з тими політичними силами, які їх висували до виборчого списку для того, щоб у разі, якщо депутат вже другий рік перебуває за кордоном, він подавав заяву про складення мандату, і партії реєстрували нових за списком, і люди, які перебувають тут, на місці, брали участь у пленарних засіданнях та комісійній роботі.

– Які саме депутати вже склали мандати, та хто планує це зробити?

– Чотири представники ОПЗЖ склали мандати. Це: Кондратюк Леонід Іванович, Упалюк Віктор Станіславович, Бурим Олексій Миколайович, Вєлков Василь Михайлович. Крім того, на розгляді у районній раді є заяви від депутатів від ОПЗЖ Форнальчук Ольги Сергіївни, яка перебуває за кордоном, Кулакевич Ольги Анатоліївни і депутата від “Довіряй ділам” Вахнована Олега Григоровича про дострокове складання депутатського мандата. Як тільки по ним буде рішення сесії, одразу Територіальна виборча комісія буде реєструвати нових кандидатів. Але, оскільки партії ОПЗЖ вже не існує, то новий депутат з’явиться у районній раді лише від “Довіряй ділам”.

– Розкажіть, будь ласка, про структуру Білгород-Дністровської районної ради.

– У нашій структурі є дві складові – виконавчий апарат і господарська служба. Чому господарська служба, бо ми, як власники адміністративної будівлі, де перебуває і районна адміністрація, і органи міністерства юстиції, соціального захисту, обслуговуємо це приміщення і повинні мати для цього: охоронців, прибиральниць, сантехніків та електриків. Щомісячний фонд заробітної плати господарської служби складає близько 90 тисяч гривень з податками. Щодо виконавчого апарату, то на сьогоднішній день у районній раді працює три посадові особи: це голова і два начальники відділів: організаційного забезпечення та з питань комунальної власності, земельних відносин та інвестиційної діяльності. За листопад фонд заробітної плати вищевказаних посадових осіб склав близько 85 тисяч гривень разом з податками. Ще у структурі є юридичний відділ. Зараз посада начальника цього підрозділу вакантна, але у нас вже є кандидат на цей пост. Нам необхідно мати штатного юриста, адже, не дивлячись на війну, у нас є судові спори, які треба завершувати. Наймати адвокатів для представництва у судах, як це було за попереднього керівника, у нас немає можливості.

– І тут я не можу не спитати про Вашу заробітну плату.

– Згідно з рішенням сесії, яке було затверджене 31 жовтня (воно було один в один як і у попередніх керівників районної ради, в тому числі, як і у Григорія Вікторовича Мельниченка), – після утримання ПДФО, тридцять чотири тисячі гривень на місяць.

– Чи є у районній раді фонд для представницьких витрат? 

– Немає. Все, що потребується для поточних витрат, для того, аби районна рада мала хоч якесь обличчя і була представлена на апаратних нарадах, на кущових нарадах, які проводяться і в Одесі, і на території ОТГ нашого району, поки що ми знаходимо кошти, в тому числі, десь витрачаючи заробітну плату. У цьому немає нічого критичного, але я хочу, щоб громада і люди, які собі дозволяють певні коментарі, зрозуміли, бо враження таке, що один хтось тут заробляє. Ми ведемо переговори з представниками в Одеській обласній раді, аби ми забезпечили дрова за підтримки ОТГ, щоб ми не купували це за свої кошти. Крім того, нам потрібен певний запас палива для генератора, адже останнього разу я купував паливо за свій рахунок. Мова йде про невеликі суми, тож я думаю, що і ОТГ підуть нам назустріч.

– За які кошти наразі “живе” районна рада?

–  Ми сплачуємо ПДФО з нашого колективу до Старокозацької ОТГ. Це приблизно 35 тисяч гривень щомісячно. Відповідно раз на рік Старокозацька громада повертає нам ці гроші до копійки. Це резерв для наших можливостей. І влітку від обласної ради, від обласної державної адміністрації ми отримали разову субвенцію у розмірі 500 тисяч гривень. І з цих коштів перекривали всі “перекоси”, які були у фінансуванні чи недофінансуванні. Така фінансова допомога є доцільною, але несистемною. Моя політика полягає у наступному: маючи заборгованість з січня 2021 року за електропостачання, я хотів би завершити 2023 рік без боргів повністю. Адже кожна заборгованість має, як наслідок, пеню, штрафні санкції. Це треба закрити. Крім того, мені часто надходять листи з податкової зі штрафами, наприклад, з останніх, за невчасне подання звіту за ЄСВ у 2022 році. Такі листи є і з казначейства, і з інших інстанцій. Ми отримуємо субвенцію від Мінрегіона, це фінансує державний бюджет. Крім того, на рівні з іншими районними радами ми зверталися до Одеської обласної ради з проханням надати субвенцію для фінансування  поточних питань у сумі 800 тисяч гривень і отримали підтвердження від голови обласної ради.

– Як відбувається Ваша комунікація з головами громад? 

–  Є робочі питання, які накопилися стосовно майна, що перебуває на території певних ОТГ. Це Шабівська, Сергіївська, Старокозацька та Білгород-Дністровська міська громади. Є низка об’єктів, які знаходяться у цих громадах, але закріплені за районною радою. Депутати даних громад проголосували за рішення щодо прийняття ними цих будівель, черга за райрадою, яка має передати їх. Проте районна рада не опрацювала ці питання чи не затвердила рішенням сесії. Тому з цими ОТГ треба продовжити роботу у даному напрямку, відновити відносини, спробувати вирішити ці питання поза судом, адже на сьогоднішній день ми маємо рішення Господарського суду Одеської області щодо об’єктів, які перебувають на території Білгород-Дністровської міської ОТГ, а також поданий позов до Господарського суду від Шабівської ОТГ з питань передачі до цієї громади об’єктів, які розташовані на її території. Я розумію, що якщо б правильно була поставлена робота, то належно було б голові районної ради брати участь у роботі пленарних засідань всіх ОТГ, і я прийду до того, що наступного року буду відвідувати засідання сесій, щоб бути в курсі тих питань, які там розглядаються.

– Всі знають про, м’яко кажучи, напружені стосунки Вашого попередника з керівництвом міста. Сподіваємося, з Вашим приходом до влади ситуація зміниться.

– У цьому форматі взаємодії не має бути нічого особистого. На жаль, він перейшов у якусь особисту площину. У мене з міським головою теж непрості відносини, але переходити до кулачного бою – це зовсім некоректно. Тут ми не намагаємося з’ясувати відносини або якось вколоти один одного, а виконуємо закон і прагнемо діяти категоріями завтрашнього дня задля Перемоги.

– Наразі основне питання взаємодії міської та районної влад стосується передачі районної лікарні у підпорядкування міста, як того вимагає медична реформа, яка триває в Україні. Чи є якісь зрушення?

– В історії про передачу лікарні ми були виключно суб’єктом, який утримував у себе і майно, і, повертаючись до перипетій серпня цього року, у нас було чітке розуміння, що з першого січня 2024 року ситуація зміниться, і так, як було, вже не буде. Третього листопада міська рада прийняла рішення про початок реорганізації цього суб’єкта шляхом приєднання його до міської лікарні. Скільки це буде тривати, я не знаю. Я намагаюся тримати руку на пульсі, аби максимальна кількість людей була збережена. В цьому році я планую завершити передачу рухомого та нерухомого майна лікарні і бути в курсі майбутнього об’єднання двох юридичних осіб (районної та міської лікарень – ред.), засновниками яких є міська рада, і на цьому організаційне питання щодо районної лікарні для мене буде закрито. Подальший розвиток і функціонування кластерної міської лікарні – це, мабуть, спільна справа всього керівництва: і міста, і району, і області, тому що дуже великі очікування від якості послуг і медичного обладнання, яке там має бути. Стояти осторонь ми не будемо, але на сьогоднішній день все в руках міської влади. Ми завжди готові підказувати те, що стосується розвитку району.

– Завершити нашу бесіду хотілося б на оптимістичній ноті. Сподіваюсь, у Вас є плани на майбутнє, які його вселяють?

– У нас є втрачена довіра до районної ради як до людей, з якими можна вести діалог. Я хочу цю довіру відновити. Я хочу відновити ті традиції, які були у районної ради, у місцевому самоврядуванні до 2020 року, за попередніх керівників, коли районна рада була шанованим органом місцевого самоврядування, який на належному рівні, відповідно користуючись підтримкою та повагою громад та виборців, представляти наш район в Одеській обласній раді, у керівника Одеської обласної державної адміністрації. Щоб ми могли у співпраці з районною військовою адміністрацією порушувати ті питання, які потребують вирішення в районі. Зараз в умовах війни і бюджетного дефіциту важко говорити про розвиток, але, разом з тим, слід робити те, що потрібно, аби був завтрашній день. Ось такий простий план. Нічого в ньому немає надприродного. Що буде вдаватися – життя покаже, але робити потрібно.

Добре, що відбулося таке спокійне обрання голови районної ради. Я вважаю, що це плюс. Позитивним є і те, що це відбулося з першої спроби, адже це дає шанс на стабільну роботу. І я зацікавлений у тому, щоб робота була стабільною. Я вдячний депутатам, що всі вони з відповідальністю поставилися до прийняття цього рішення. Я не намагався всім подобатися. Все дуже просто: я готовий працювати, і у мене є час для того, щоб цей час приділити організації роботи районної ради. Мабуть, кожному депутату хочеться бути частиною команди, яка робить, хай і невелику, але справу, яка хоч і інколи критикується, піддається розголосу у ЗМІ. Проте нікому не хочеться читати про себе, що він є депутатом певної ради, яка не може ні зібратися, ні проголосувати. Я спілкувався з моїми колегами, які кажуть, що залишили всі політичні аспекти, і тепер готові працювати. План такий: готуємося до сесії, всі питання, які накопичилися з червня (!) 2023 року, мають вийти на цю сесію і бути розглянуті і проголосовані депутатами. Ми повинні продемонструвати, що, залишивши позаду питання політичного характеру, ми здатні сьогодні вирішувати поточні питання.