Страшний голод у Бессарабії, котрий сягав канібалізму: про заморені роки – в інтерв’ю з неймовірною Йоною Тукусер, яка присвячує життя встановленню істини за допомогою картин, фільмів та музики

0 коментарів 59670 переглядів

Ви можете обрати мову сайту: Українська | Русский (автоперевод)


Кожної четвертої суботи листопада в Україні віддають шану жертвам трьох голодоморів 1921-1923, 1932-1933 та 1946-1947 років. Цього дня заведено відвідувати братські могили, організовувати тематичні зустрічі, брати участь у загальнонаціональній акції «Запали свічку пам’яті», щоб не забути ці страшні трагедії в історії України. І якщо такі заходи зазвичай відбуваються один раз на рік, то для уродженки села Главани Арцизької громади Болградського району, вже досить відомої художниці в Європі та Америці, дослідження проблеми голоду стало життєвим призначенням. Що штовхає молоду талановиту жінку на те, щоб ось уже понад 13 років ворушити не найприємніші події минулої епохи та присвячувати цьому практично весь свій час, Йона Тукусер відверто поділилася з журналісткою «Бессарабії INFORM».


Йона Тукусер – бессарабська болгарка, що народилася 5 березня 1986 року. Її предки – вихідці з болгарського міста Главан, які переселилися до Бессарабії у першій половині дев’ятнадцятого століття. Йона закінчила факультет образотворчого мистецтва в Ізмаїльському гуманітарному державному університеті, а потім факультет живопису в Національній академії мистецтв у Софії (Р. Болгарія), де здобула ступінь бакалавра та магістра живопису. Живе та працює у Римі, Нью-Йорку, Софії та Лондоні. Часто приїжджає до рідного села, де «черпає енергію, силу та теми для своїх робіт». Картини з її проєкту «Голод» були представлені в Націонльній галереї Болгарії “Квадрат 500”. Він – художня інтерпретація історичних подій у СРСР у 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 роках, виявлених художницею в архівах, документах, у спогадах очевидців. Через нього художниця доносить світу той жах, який припав на її земляків. Вона – авторка статті «Проєкція метамодерністського методу дослідження голоду в Бессарабії у 1946–1947 роках, відображеного в історичному живописі», що написана на базі зібраних автором матеріалів під час перебування у Бессарабії у 2018 році, а також до нещодавнього засекречених офіційних документів. Ці спогади увічнені в її документальному короткометражному фільмі «Антропофаг», який вона продовжує відправляти на всілякі міжнародні кінофестивалі, і в однойменному музичному альбомі. Але й цього, схоже, їй замало. Цікавий факт: родове прізвисько Йона носять деякі члени сім’ї Тукусер (такі родові прізвиська мають багато болгар). Звідси й ім’я Йони. До речі, з івриту це ім’я перекладається як голуб. І Йона справді голуб – голуб правди, яку несе світові. А тепер це ще й правду про наслідки війни в сучасній Україні…

Відправна точка – фотографія з журналу «Родіна»

Йоно, хто чи що вперше послужило тому, що тема голоду зайняла практично все ваше життя і всю вашу творчість?

– Цьому послужили кілька передумов. Вперше я зіштовхнулася з темою голоду, коли навчалася у 5-му класі, у середині 90-х. На уроці історії вчитель показав нам фото з канібалами та розповів про страшний голод в Україні та Радянському Союзі. До цього в моїй сім’ї про це не говорили. Жодна родина не говорила про цю велику трагедію – можливо, це був захисний рефлекс. Цю саму фотографію я однією з перших потім відтворила на полотні. На ній зображені бабуся з дідусем, які продають людське м’ясо на ринку в Поволжі в 1921 році, де також був на той час голод. Знімок було зроблено в момент їх затримання міліцією, але опубліковано його було вперше лише  в 1990 році в журналі «Родіна». Це вразило мене до глибини душі. Другою передумовою, яка посилила мій інтерес до вивчення голоду, стало домашнє завдання того самого вчителя історії. Ми мали розпитати своїх бабусь і дідусів про те, як вони пережили голод 1946-1947 років у Бессарабії. І мої рідні вперше заговорили на цю тему. Вони розповідали мені жахливі речі – як усе село голодувало, як їли собак та кішок, і як усі, хто їв кішок, вмирали. Вони розповіли мені, що люди волочилися дорогами знесилені, як привиди, падали та вмирали на місці.

Страшний голод у Бессарабії, котрий сягав канібалізму:  про заморені роки - в інтерв'ю з неймовірною Йоною Тукусер, яка присвячує життя встановленню істини за допомогою картин, фільмів та музики
Йона та ії репродукція фото з журналу “Родіна”

– Наважуюсь припустити, що була і третя передумова?

– Так, і вона лише посилила моє бажання знайти та увічнити правду про голод, особливо в Бессарабії у 46-47 роках, про які ми й сьогодні ще знаємо несправедливо мало. Справа була у 2017 році. На той момент я жила вже в Римі, створила свій проєкт «Голод» – першу серію картин, написаних на основі знайдених мною архівних документів в Ізмаїлі, Одесі, Болгарії, Румунії. А тут мене запрошують до рідного Ізмаїльського університету на наукову конференцію, присвячену голоду 1946-47 років у Бессарабії, в якій я взяла участь за допомогою телемосту з Італії. Її підсумком стала сумісно написана наукова стаття про мій проєкт з одним із професорів виші. Через деякий час я приїхала до України та відвідала університет в Ізмаїлі, де мені повідомили, що наша стаття вже опублікована. Але вона ж і стала предметом суперечки деяких з викладачів, безпосереднім свідком якої стала я сама. Сперечалися вони щодо репродукції тієї самої фотографії з журналу “Родіна”. Я почула, як один із викладачів спростовував мої докази з приводу того, що у Бессарабії у 46-47-му були випадки канібалізму, які мали місце у 21-23, 32-33 роках в Україні. Він звинувачував мене в тому, що я сама вигадала цей міф. Мене образили не їхні звинувачення, а те, що викладачі, вчені заперечували цей факт, навіть не зробивши відповідного дослідження. У їхніх очах я мало не виступала відомим іспанським художником Гоя епохи романтизму, який справді зображував на своїх полотнах міфи. Наприклад, Сатурна, який пожирає свого сина. Але я не Гоя, я пишу картини на основі історичних фактів, тобто працюю з архівами, проводжу дослідження. І для мене важливо надихнутися від самого документа та передати історію, яка сталася насправді. Ось тоді в мені вперше виникло непереборне бажання захистити істину будь-що. Це посунуло мене на те, щоб самій провести дослідження в цій галузі – як вчений, як історик. Я поставила собі за мету знайти відповідь – чи був у Бессарабії канібалізм у 46-47 роках. А, може, й справді, це чутки?

Спростовуючи міф про правду

Де і як ви почали шукати правду?

– Через рік, у квітні 2018-го, я повернулася в Україну і, озброївшись відеокамерою, почала записувати інтерв’ю зі старожилами у болгарських селах Бессарабії, які розповіли мені, що насправді діялося у 1946-1947 роках. У розмовах вони розповідали, як пережили Другу світову війну, після якої почався голод. Наприкінці інтерв’ю я ставила своє головне питання, заради якого тоді й приїхала: а чи був у Бессарабії канібалізм? І я жахнулася не стільки підтвердженням наявності його, а тими масштабами вимушеного людоїдства у Бессарабії в період вчиненого сталінським режимом голоду. Тобто, десь там, в університеті, мене переконували люди з високими науковими званнями, що канібалізму не було взагалі, це слух та вигадки, але, на жаль, я виявила підтвердження протилежного. Я навіть не підозрювала про таку масштабність трагедії. Це підтверджував кожен із моїх інтерв’юйованих, у кожному з тринадцяти сіл, де я це питання поставила понад 80 очевидцям. У деяких із цих сіл були поодинокі випадки, а в деяких мали масовий характер. І ось що цікаво: тоді, 2018-го у моєму рідному селі Главани говорили, що це був поодинокий випадок, а зараз, знову перебуваючи тут для дослідження, я чую вже зовсім інше. Буквально минулого тижня я дізналася, що таких випадків було три. Виходить, що відсоткове співвідношення, вказане мною в науковій статті 2018-го, неправильне. Масштаб трагедії був, як мінімум, утричі більшим. Про що це каже? Що навіть за багато років люди не хочуть про це згадувати, розповідати. Вони хочуть, щоб це було стерто з нашої історичної пам’яті. А ми не знаємо, як про це спитати. Дехто з 2018 року продовжує й сьогодні мовчати.

– Я правильно зрозуміла: Ви повернулися до України, щоб продовжити дослідження?

– Так, зараз я перебуваю в Главанах і продовжую працювати в цьому напрямку. Але тепер я повністю зосередилася саме на голоді у Бессарабії. Йому буде присвячена остання серія полотен проєкту «Голод». Це монументальні картини – деякі до п’яти метрів завширшки. Писатиму, поки тепло. А десь у грудні знову вирушу з відеокамерою в експедицію тими селами та містами Бессарабії, які я не охопила у 2018-му. Зволікати не можна – не так багато залишилося живими очевидців тієї трагедії. Всі ці спогади стануть другою частиною моєї першої дослідницької статті, де я більш докладно розгляну останню стадію, в якій перебував чоловік, який переживає голод, ті патологічні хімічні процеси не тільки в його організмі, а й у мозковій системі, які призводили людей до божевілля та змушували вдаватися до антропофагії (канібалізму). А ще мені важливо розпитати у людей про те, як виглядали виснажені голодом люди, діти, який у них був погляд, хода, рухи. Тому що маю намір передати все це в своїх художніх роботах. Бо важливо не просто не забувати про ту трагедію, а повернути емоційну пам’ять. Також я хочу доповнити свій перший документальний фільм «Антропофаг» новими відеодоказами з вуст очевидців та їхніх нащадків і зробити його повнометражним.

У вас і альбом є музичний однойменний. Як він створювався?

– Коли я мала проблеми з грошима на фарби, я почала писати інструментальні композиції. Писати музикою також можна (посміхається, – авт.). У моїй творчості взагалі часто повторюється одне і те саме, але в різних інтерпретаціях. Це наукові статті, фільм, музика. Усі вони про одне. Через звук же я постаралася відтворити жах голоду 1946-1947 років – цю похмуру атмосферу і те, як реагувала людина в цьому антилюдському середовищі – як почувала себе мати, чия дитина померла від голоду, що відбувалося з мозком багатостраждальної людини… Так звана голодна шизофренія. Кожна композиція альбому – це вібрації оповідань із документального фільму «Антропофаг». Вони супроводжують мої виставки картин, дозволяючи відвідувачам відчути пориви почуттів, які страждають на болісний голод людей. Ці звуки – не просто відображення минулого; вони також є попередженням про сьогодення та майбутнє.

Страшний голод у Бессарабії, котрий сягав канібалізму:  про заморені роки - в інтерв'ю з неймовірною Йоною Тукусер, яка присвячує життя встановленню істини за допомогою картин, фільмів та музики
Йона на кладовищі у своєму рідному селі два тижні тому. Фото Mihaela Aroyo

Злочини без покарання завжди повторюються

– До речі, про сьогодення відомо, що поруч із вашими полотнами про Голод 46-47 років з’явилася картина з історією хлопчика Іллі із сучасного, обпаленого війною Маріуполя…

– Написанням цієї історії я надихнулася після того, як почула її у ЗМІ. Шестирічний хлопчик Ілля з Маріуполя, батьки якого були вбиті в перші дні війни в Україні. Цей малюк залишився в блокадному місті не лише без найближчих людей, а й без їжі. І, перебуваючи в бомбосховищі, від голоду він почав їсти іграшку свого друга, щоб не померти. Коли місто звільнили українські захисники, Ілля знайшов сім’ю в Києві. Так, все гаразд у малюка. Але це повторилося. Знову повторився злочин проти людяності у нашій країні. І повторилося воно, я вважаю, бо свого часу радянський режим залишився фактично безкарним за масове винищення людей голодом. Зло має бути покаране, тому я відправила цю картину Головному прокурору в Гаазі, супроводжуючи її листом, в якому прошу взяти до уваги історію про хлопчика Іллю. Я висловила прохання, щоб при розслідуванні злочинів росії проти України взяли до уваги й такі історії, коли людину ставлять у нелюдські умови виживання.

Страшний голод у Бессарабії, котрий сягав канібалізму:  про заморені роки - в інтерв'ю з неймовірною Йоною Тукусер, яка присвячує життя встановленню істини за допомогою картин, фільмів та музики
Та сама картина-історія хлопчика Іллі з блокадного Маріуполя. “Я був такий голодний, що їв іграшку мого друга»

Як ви вважаєте, чи достатній відгук у людях, які знайомляться з вашими картинами, а тепер ще й фільмом, знаходять плоди вашої творчості?

Коли я робила виставку в Національній галереї в Софії, я часто була присутня в залі, і багато хто навіть не знав, що я авторка картин. Я спостерігала за відвідувачами, мені було цікаво, як вони дивляться на мої роботи, як реагують на них. І для мене стало великим одкровенням бачити, як літній чоловік плаче перед моїми картинами. Плакали і жінки, але щоб чоловіки. Потім, коли ми починали транслювати мій фільм, багато хто тікав, не міг його доглянути до кінця, хоча це була короткометражка. Вони були з жахом. Іншим ще подивом для мене стало бачити велику цікавість до моєї творчості з боку молодого покоління – студентів та школярів. Вони, навпаки, не хотіли йти. На кожній картині є табличка з її описом, а також цитата очевидця, за якою я відтворювала історію. Отож діти на виставці читали всі історії. А школярі, я кажу вам чесно, дві години не покидали залу. Вони задавали мені безліч питань. Це також вразило. Приємно вразило, адже для мене це найбільша радість і подяка, як творця, побачити таку щиру реакцію на мої картини.

Як ви самі вважаєте, йдучи з вашої виставки, фільму, щось змінюється у свідомості молодих людей, чи, як то кажуть, ситий голодного все одно ніколи не зрозуміє?

– Неодмінно змінюється. Наведу приклад. Це була виставка моїх картин у Болгарії у 2022 році, коли в Україні вже йшла повномасштабна війна. Знаєте, що сказали мені після неї відвідувачі? Вони зізналися, що тепер розуміють, чому українці так люто, так шалено опираються війні. «Бо українці минулого століття тричі пережили найстрашніший голодомор», – робили вони висновок. Для них – болгар Болгарії, які почули, про які речі оповідають бессарабські болгари, про Голод у Бессарабії, – це стало жахливим відкриттям. Тому що раніше у Західній Європі мало хто знав про масштаби тієї трагедії, яку пережили українці, як це було насправді.

На темному краще видно світле

Йона, впевнена, багатьом цікаво, а чи є у Вашій творчості роботи у світліших тонах, якийсь просвіт у цій темряві під назвою «голод»?

– Паралельно я працюю ще над проєктами, які називаються «Час» та «Корінь». Але так чи інакше, вони все одно пов’язані з Бессарабією, з увічненням її історії. Наприклад, у проєкті «Час» я розглядаю бессарабську сім’ю, як будинок, як сонце, як вогнище, навколо якого ми всі крутимося. Навіть коли вже у кожного починається своє життя, у нас залишається ядро, яке нас усіх поєднує, – це наш дім. А проєкт «Корінь» – це зовсім моє особисте, у ньому я хочу передати мою особисту трансформацію, це вже автопортрет. Він про те, як я – дівчина із села, селянка, яка допомагає батькам на городі, у полі, у догляді за тваринами та птицею, переживаю особисту трансформацію – починаю життя у великому місті, спочатку у Болгарії, потім у Римі, Лондоні, Нью-Йорку. Тобто просвіт, як ви кажете, у моїй творчості є. Скажу більше, цей просвіт є і в моїх картинах, присвячених голодомору. Адже я зображую не лише саму трагедію, її страшну правду, а й передаю стійкість людей, які пережили голод.

Що Ви називаєте стійкістю?

– Той факт, що вони не зрадили себе. Тобто вони непросто вижили, а знайшли спосіб, щоб не зрадити свої моральні цінності. Навіть у найекстремальніших умовах, страшних, вони встигали залишитися людиною. Ось у чому просвіт. Я і сьогодні не перестаю захоплюватися їхнім умінням вижити всупереч, встояти на зло ворогові – ось це сила духу, вона і є важливою у всій історії, у цьому проєкті. Важливе розуміння тих, хто відмовився вступати до колгоспів за шматок хліба. Адже таким чином вони не померли, а просто обрали свободу. Ті понад сотні людей, які загинули від голоду 1946-1947 років у Бессарабії – не жертви, а непокорені герої. Про це треба пам’ятати.

– Скажіть, проєкт «Голод», він колись закінчиться? Скільки Ви самі собі дали на нього часу?

– Вважаю, що з цим проєктом можна працювати все життя, і життя одного не вистачить. Але в мене можуть бути послідовники, яких би я могла навчити, передати свій досвід, щоб вони продовжили мою справу. На цей час «Голод» – центральна лінія у моїй творчості. Тому що, повторюся, голод – це злочин проти людяності, якого не можна допускати надалі. Ми сьогодні бачимо молодих людей, які в різних країнах знову захоплюються ідеями комунізму, для них це гарне і справедливе суспільство. Але вони бачать лише один бік і не знають усієї правди. Тому своєю місією я якраз і вважаю розкрити цю правду про комунізм і не дати їм створити те, через що довелося пройти нашим прабабусям та прадідам. Тим більше що приводів для занепокоєння дуже багато зараз.

Страшний голод у Бессарабії, котрий сягав канібалізму:  про заморені роки - в інтерв'ю з неймовірною Йоною Тукусер, яка присвячує життя встановленню істини за допомогою картин, фільмів та музики

Від редакції. Художниця Йона Тукусер звертається із проханням до наших читачів. Для концептуального оформлення нових монументальних полотен їй необхідні старі балки, які стануть рамами для картин. «Я із задоволенням прийму їх у дарунок, а натомість увічню на рамі ім’я дарувальника», – попросила Йона.

Фото та фільм «Антропофаг» з українськими субтитрами надано Йоною Тукусер

Страшний голод у Бессарабії, котрий сягав канібалізму:  про заморені роки - в інтерв'ю з неймовірною Йоною Тукусер, яка присвячує життя встановленню істини за допомогою картин, фільмів та музики
Фото Mihaela Aroyo
Страшний голод у Бессарабії, котрий сягав канібалізму:  про заморені роки - в інтерв'ю з неймовірною Йоною Тукусер, яка присвячує життя встановленню істини за допомогою картин, фільмів та музики
Фото Mihaela Aroyo

Страшний голод у Бессарабії, котрий сягав канібалізму:  про заморені роки - в інтерв'ю з неймовірною Йоною Тукусер, яка присвячує життя встановленню істини за допомогою картин, фільмів та музики Страшний голод у Бессарабії, котрий сягав канібалізму:  про заморені роки - в інтерв'ю з неймовірною Йоною Тукусер, яка присвячує життя встановленню істини за допомогою картин, фільмів та музики Страшний голод у Бессарабії, котрий сягав канібалізму:  про заморені роки - в інтерв'ю з неймовірною Йоною Тукусер, яка присвячує життя встановленню істини за допомогою картин, фільмів та музики Страшний голод у Бессарабії, котрий сягав канібалізму:  про заморені роки - в інтерв'ю з неймовірною Йоною Тукусер, яка присвячує життя встановленню істини за допомогою картин, фільмів та музики Страшний голод у Бессарабії, котрий сягав канібалізму:  про заморені роки - в інтерв'ю з неймовірною Йоною Тукусер, яка присвячує життя встановленню істини за допомогою картин, фільмів та музики Страшний голод у Бессарабії, котрий сягав канібалізму:  про заморені роки - в інтерв'ю з неймовірною Йоною Тукусер, яка присвячує життя встановленню істини за допомогою картин, фільмів та музики Страшний голод у Бессарабії, котрий сягав канібалізму:  про заморені роки - в інтерв'ю з неймовірною Йоною Тукусер, яка присвячує життя встановленню істини за допомогою картин, фільмів та музики Страшний голод у Бессарабії, котрий сягав канібалізму:  про заморені роки - в інтерв'ю з неймовірною Йоною Тукусер, яка присвячує життя встановленню істини за допомогою картин, фільмів та музики Страшний голод у Бессарабії, котрий сягав канібалізму:  про заморені роки - в інтерв'ю з неймовірною Йоною Тукусер, яка присвячує життя встановленню істини за допомогою картин, фільмів та музики Страшний голод у Бессарабії, котрий сягав канібалізму:  про заморені роки - в інтерв'ю з неймовірною Йоною Тукусер, яка присвячує життя встановленню істини за допомогою картин, фільмів та музики Страшний голод у Бессарабії, котрий сягав канібалізму:  про заморені роки - в інтерв'ю з неймовірною Йоною Тукусер, яка присвячує життя встановленню істини за допомогою картин, фільмів та музики Страшний голод у Бессарабії, котрий сягав канібалізму:  про заморені роки - в інтерв'ю з неймовірною Йоною Тукусер, яка присвячує життя встановленню істини за допомогою картин, фільмів та музики Страшний голод у Бессарабії, котрий сягав канібалізму:  про заморені роки - в інтерв'ю з неймовірною Йоною Тукусер, яка присвячує життя встановленню істини за допомогою картин, фільмів та музики Страшний голод у Бессарабії, котрий сягав канібалізму:  про заморені роки - в інтерв'ю з неймовірною Йоною Тукусер, яка присвячує життя встановленню істини за допомогою картин, фільмів та музики Страшний голод у Бессарабії, котрий сягав канібалізму:  про заморені роки - в інтерв'ю з неймовірною Йоною Тукусер, яка присвячує життя встановленню істини за допомогою картин, фільмів та музики Страшний голод у Бессарабії, котрий сягав канібалізму:  про заморені роки - в інтерв'ю з неймовірною Йоною Тукусер, яка присвячує життя встановленню істини за допомогою картин, фільмів та музики Страшний голод у Бессарабії, котрий сягав канібалізму:  про заморені роки - в інтерв'ю з неймовірною Йоною Тукусер, яка присвячує життя встановленню істини за допомогою картин, фільмів та музики Страшний голод у Бессарабії, котрий сягав канібалізму:  про заморені роки - в інтерв'ю з неймовірною Йоною Тукусер, яка присвячує життя встановленню істини за допомогою картин, фільмів та музики Страшний голод у Бессарабії, котрий сягав канібалізму:  про заморені роки - в інтерв'ю з неймовірною Йоною Тукусер, яка присвячує життя встановленню істини за допомогою картин, фільмів та музики Страшний голод у Бессарабії, котрий сягав канібалізму:  про заморені роки - в інтерв'ю з неймовірною Йоною Тукусер, яка присвячує життя встановленню істини за допомогою картин, фільмів та музики Страшний голод у Бессарабії, котрий сягав канібалізму:  про заморені роки - в інтерв'ю з неймовірною Йоною Тукусер, яка присвячує життя встановленню істини за допомогою картин, фільмів та музики Страшний голод у Бессарабії, котрий сягав канібалізму:  про заморені роки - в інтерв'ю з неймовірною Йоною Тукусер, яка присвячує життя встановленню істини за допомогою картин, фільмів та музики Страшний голод у Бессарабії, котрий сягав канібалізму:  про заморені роки - в інтерв'ю з неймовірною Йоною Тукусер, яка присвячує життя встановленню істини за допомогою картин, фільмів та музики Страшний голод у Бессарабії, котрий сягав канібалізму:  про заморені роки - в інтерв'ю з неймовірною Йоною Тукусер, яка присвячує життя встановленню істини за допомогою картин, фільмів та музики Страшний голод у Бессарабії, котрий сягав канібалізму:  про заморені роки - в інтерв'ю з неймовірною Йоною Тукусер, яка присвячує життя встановленню істини за допомогою картин, фільмів та музики

 

Коментарі закриті.