Видав книгу про історію болгар Української Бессарабії, яка заповнює чимало “білих плям” – ексклюзивна розмова з наймолодшим доктором історичних наук Молдови Іваном Думініка

8 коментарів 71307 перегляд

Ви можете обрати мову сайту: Українська | Русский (автоперевод)


В Українській Бессарабії мешкає велика кількість болгар. Ця нація славиться особливо трепетним ставленням до свого минулого. Її представники залюбки передають з покоління у покоління традиції та культуру. Проте з різних причин в їхній історії є чимало “білих плям”.  Місяць тому у столиці Республіки Молдова – Кишиневі – побачила світ книга «Церковне життя болгар Бессарабії (1812–1918)», яка пролила багато світла на незвідане та забуте. Її автор – 35-річний доктор історичних наук, голова Наукового товариства болгаристів Республіки Молдова, вчений Іван Думініка, відомий міжнародній науковій спільноті як автор монографій та досліджень з історії болгар та гагаузів Буджаку у бессарабський період, експерт-аналітик з історії регіону. Попри свою зайнятість, він охоче погодився розповісти «Бессарабії INFORM» про те, як створювалася ця наукова праця, в чому її цінність, і хто з тих, хто нині живе в українській Бессарабії, допомагав ученому у складанні монографії, чому саме вивченню історії Буджака він вирішив присвятити своє життя. Та й привід для бесіди є – 29 жовтня відзначається День бессарабських болгар. Разом з цим ми дізналися багато цікавого про молодого генія. 


Згідно з анотацією, у новій книзі Івана Думініки представлені характерні особливості церковної організації та духовного розвитку болгарської етнічної спільності в Бессарабії в період перебування її у складі Російської імперії (1812–1918 рр.). Не залишився поза увагою і період, коли 27 болгарських колоній у Південній Бессарабії перебували під канонічною юрисдикцією Молдавської митрополії (1856–1872 рр.) та Румунської православної церкви (1872–1878 рр.). Все це накладає відбиток на духовний розвиток болгарських вірян, вносить деякі особливості до їхніх релігійних обрядів.

У роботі показано, що у процесі формування церковної структури болгарські колоністи виступали як активні фундатори та церковні епітопи (управителі майном церков чи монастирів). За їхньої фінансової допомоги надавалася підтримка церковним діячам, проводилися будівельні та ремонтні роботи у святинях.

У книзі також розкривається проблема духовного виховання болгарських переселенців у Бессарабії. Наголошується, що важливий етап розвитку цього процесу у болгарських колоніях розпочався з відкриття парафіяльних шкіл. Показано також, що до першої наукової та дослідницької діяльності у колоніях мали відношення і болгарські священнослужителі з Бессарабії. Крім того, у національно-визвольному русі свого народу на болгарських землях брали участь і бессарабські церковні діячі болгарського походження. Аналіз архівних документів показує, що на початку ХІХ століття національна самосвідомість, мовна та етнічна ідентичність переселенців у Бессарабії виражалися через болгарських священників.

Видав книгу про історію болгар Української Бессарабії, яка заповнює чимало "білих плям" - ексклюзивна розмова з наймолодшим доктором історичних наук Молдови Іваном Думініка

– Як довго ви збирали матеріал для своєї книги? 

– Вона є результатом п’ятирічної роботи, яка розпочалася ще в період, коли я працював над докторською дисертацією, захищеною у Великотирнівському університеті ім. Святих Кирила та Мефодія у Р. Болгарія 21 лютого 2021 року. Цим і варто пояснювати, насамперед, чому це дослідження і було згодом опубліковано у вигляді монографії болгарською мовою.

– Судячи з відгуків в Інтернеті та привітань ваших колег-науковців з цього приводу, було зрозуміло, що ви стали першим, хто систематизував відомості про церковну історію болгар Бессарабії фактично за ціле століття. Вам дякували «за сміливість, за непомірну працю в галузі написання “правильної” історії Бессарабії…».

– Річ у тому, що як для вчених із Болгарії, так і для дослідників Молдови та України дана тематика донедавна була terra incognita (незвідана земля, – ред.). Це варто пояснювати роками радянського войовничого атеїзму, коли було заборонено проводити дослідження щодо цієї проблематики. Тому часто в роботах більшості радянських істориків фігуруватиме ім’я людини, що він, наприклад, був першим учителем у тому чи іншому болгарському поселенні, без уточнення, що він був священником або походив із духовного середовища. В останні кілька років ситуація суттєво змінюється, зокрема в українському Буджаку. З’являються роботи священників з історії окремих храмів. Підключаються також краєзнавці. У цьому контексті не можу не наголосити на роботі болградського дослідника Ігоря Пушкова. Сподіваємося, що незабаром з-під його пера вийде гідна дисертація з духовної історії болгар Бессарабії. З цієї тематики серйозні зрушення зробили й одеські болгаристи – доктор історичних наук Олександр Ганчев, професор теології Ольга Нєдєльчева-Водінчар та інші.

– Де саме ви черпали матеріал для майбутньої монографії з цієї тематики?

В архівосховищах Кишинева, де зберігаються фонди таких управлінських єпархіальних органів, як Кишинівська духовна дикастерія і консисторія, також в архіві Ізмаїла є багатий матеріал, що стосується періоду 1856-1878 рр., коли Припрутсько-Придунайська частина південної Бессарабії належала до Об’єднаних князівств Молдови та Валахії. Цінний архівний матеріал зі статистикою становища церков у болгарських колоніях болгарського в першій половині XIX століття також зберігається у фонді «Піклувального комітету про іноземних колоністів» Державного архіву Одеської області. Слід особливо наголосити, що через мізерність фотоматеріалу, на яких увічнено стан храмів у царський період, довелося вдатися до місцевих краєзнавців та дослідників, які надали відповідні фото. Оскільки більшість колишніх болгарських колоній знаходяться в українській частині Буджака, то в цьому плані з фотографіями допомогли Жанна Сусліна, начальник відділу культури, молоді та спорту Болградської міської ради, відомий професійний етнофотограф, також виходець з української Бессарабії, Олександр Барон, історик та збирач старовини Дімітар Пєтков, краєзнавець Надія Янкова та ін. Поділилися своїми фотографіями етнологи та історики доктор Галін Георгієв з Болгарії та доктор Єжи Хатлас із Польщі, які побували в тих селах Буджаку, де я не встиг ще провести свої польові дослідження. Не можу не відзначити, що величезну допомогу у науковій консультації надав молдавський учений-болгарист Микола Миколайович Червєнков, доктор історичних наук. Він, до речі, є уродженцем села Городнє (стара назва – Чийшія) Болградського району.

Видав книгу про історію болгар Української Бессарабії, яка заповнює чимало "білих плям" - ексклюзивна розмова з наймолодшим доктором історичних наук Молдови Іваном ДумінікаДоктор історичних наук України та Молдови Микола Червєнков

– Він же виступив одним із наукових редакторів вашої монографії, на вашій особистій сторінці чимало фото разом із Миколою Червєнковим. Я так розумію, окрім співпраці, вас пов’язує ще й міцна дружба?

– З Миколою Миколайовичем Червєнковим нас пов’язують більше, ніж дружні стосунки. Можна сказати, ми з ним, як батько і син. Він для мене відкрив світ болгаристики з її характерними рисами та особливостями, давав мені поради, як вчинити в тому чи іншому випадку. Знаю, як він і сьогодні переживає за мене. Коли у 2014 році я захищав свою кандидатську дисертацію в Болгарії, він втік із Кишинівської лікарні, де перебував на лікуванні, для того, щоб бути на цьому важливому заході та підтримати мене. Якщо подивитися на мої інші монографії, то майже у всіх він фігурує як науковий редактор, і це не випадково. Оскільки Микола Миколайович як один із провідних болгаристів Молдови та України добре знайомий із документами на цю тему. Завдяки йому я став членом очолюваного ним з 1994 року Наукового товариства болгаристів Республіки Молдова, що дало мені можливість включитися у громадську діяльність, пов’язану з популяризацією історії та культури бессарабських болгар. У цій організації я пройшов усі етапи від простого члена до заступника голови. А два роки тому, за пропозицією того ж Миколи Миколайовича, був обраний головою Наукового товариства болгаристів.

– Де можна знайти вашу книгу, чи не плануєте провести презентацію в Україні чи хоча б в українській Бессарабії?

– Книга була видана в Кишиневі, і тому її буде легше знайти тут. Проте я планую провести, так би мовити, турне з її презентацією у деяких населених пунктах Одещини – Одесі, Болграді, Ізмаїлі та Кулевчі. Є багато запрошень відвідати й інші населені пункти українського Буджаку. Люди хочуть, щоб я розповів їм взагалі про історію болгар у Бессарабії, особливо такі маловідомі аспекти як церковний та шкільний розвиток у минулому, зовсім невідомі румунський період (1918-1940; 1941-1944), а також період політичних репресій у перші роки встановлення радянської влади (1940-1941, 1944-1949), голод 1946-1947 р.р. Радий, що останнім часом із такими пропозиціями виходять не лише краєзнавці, а й представники влади різного рівня.

Видав книгу про історію болгар Української Бессарабії, яка заповнює чимало "білих плям" - ексклюзивна розмова з наймолодшим доктором історичних наук Молдови Іваном Думініка
Іван Думініка отримує Диплом за найкраще наукове повідомлення у науковій конференції молодих вчених у м. Харкові, 2010 р.

– Докторе, і все ж, звідки такий інтерес саме до історії бессарабських болгар, нащадки яких продовжують й сьогодні жити в Україні?

– З Україною мене взагалі пов’язують особливі почуття. Моя мала батьківщина – Твардиця (місто в Молдові, – ред.), що знаходиться на кордоні з Україною. Перетинаючи пропускний пункт, потрапляєш одразу до колишнього німецького селища Вюртемберг, або як зараз воно офіційно називається – Малоярославець Перший Болградського району. У нас це село часто називають Каргизом. Тоді як такого особливого контролю на кордоні й не було. Пам’ятаю, як у дитинстві ми виходили на дільницю між двома державами та ставали однією ногою в Молдові, а іншою в Україні. Моя перша участь на Міжнародній науковій конференції також була в Україні. Ще студентом Молдавського державного університету, у квітні 2010 року я побував у Харкові. У Харківському національному університеті ім. В. Н. Каразіна і відбулося моє перше знайомство із болгаристами взагалі. Пам’ятаю, як, дізнавшись, що я з Молдови, до мене підійшов професор Михайло Станчев і запитав, чи знайомий я з кишинівськими дослідниками Миколою Червєнковим та Іваном Греком. На мою негативну відповідь він порадив обов’язково це зробити. Мене у Харкові зустріли дуже тепло всі українські болгаристи і, так би мовити, прийняли мене до своєї родини. Можна сказати, що двері до болгаристики були відчинені саме в Харкові. Не випадково, вже в травні того ж року, на запрошення колег, я знову побував у цьому місті вже як учасник міжнародної конференції молодих вчених. Тоді ж мене нагородили дипломом за найкраще повідомлення. Після цього, вже протягом часу в рамках конференцій «Болгари в Північному Причорномор’ї» мені довелося побувати в Судаку, Мелітополі, Білгороді-Дністровському. До того, я вам скажу про маловідомий факт з моєї біографії – я пів року проживав у місті Одеса. Навіть пам’ятаю район – Таїрова.

– Що найбільше вразило?

– Прекрасне місто, з особливими людьми. Не можу не відзначити історичний центр перлини біля моря – будинки, храми, все заворожувало своєю величністю та красою. Я міг спеціально загубитися Одеськими вуличками та двориками для того, щоб просто поринути в атмосферу минулого. Саме в цей період мені довелося попрацювати з документами Державного архіву Одеської області, які згодом увійшли в основу моєї книги з церковної історії болгар Бессарабії. Я молюся за те, щоб в Україні знову все було мирно та спокійно. Мої думки завжди з вами всіма.

– Дякую. Чи є ще якісь білі плями в історії, які вам хотілося б встановити та зробити відомими?

– Так, це, перш за все, історія болгар Бессарабії у міжвоєнний період минулого століття, – воістину біла сторінка у нашому минулому. Чого тільки варті окремі аспекти цього періоду, як, наприклад, переселення в Латинську Америку, участь у політичному житті, суспільно-культурний рух тощо. Необхідно також дослідити біографії окремих осіб, які зробили свій внесок у розвиток нашої спільноти. У нас таких у минулому було багато, але сьогодні, на жаль, багато хто з них забутий. Це, наприклад, священник Микола Стойков, котрий написав чимало статей у Кишинівських єпархіальних відомостях на духовну тематику. Крім того, його перу належить маловідома у широкому середовищі монографія Аккерманської болгарської церкви Св. Георгія. Звичайно ж, я усвідомлюю, що для розвитку болгаристики потрібні не лише нові праці, а й учні, які б продовжили нашу справу. Потрібна наступність. Тому з цього року під моїм науковим керівництвом працюватимуть чотири докторанти, які, сподіваюся, успішно досліджуватимуть свої теми.

Видав книгу про історію болгар Української Бессарабії, яка заповнює чимало "білих плям" - ексклюзивна розмова з наймолодшим доктором історичних наук Молдови Іваном Думініка

Фото Івана Думініки

guest

8 коментарів
Старые
Новые Популярные
Межтекстовые Отзывы
Посмотреть все комментарии
Анатолій Руденко
Анатолій Руденко
6 месяцев назад

Интересно, спасибо

Артем Караєв
Артем Караєв
6 месяцев назад

Цікаво

Артем Докучаєв
Артем Докучаєв
6 месяцев назад

Це точно історія, не сепаратизм?

Олег Дягілєв
Олег Дягілєв
6 месяцев назад
Ответить на  Артем Докучаєв

Точно історія

Катерина Кітнюх
Катерина Кітнюх
6 месяцев назад

Кожен повинен знати історію свого краю

Олена Куликовська
Олена Куликовська
6 месяцев назад

А в нас цю книжку можна придбати?

Людмила Писарницька
Людмила Писарницька
6 месяцев назад

Не знаю, чи потрібна нам болгаристика

Игорь
Игорь
6 месяцев назад

Здесь можно скачать другую книжку автора бесплатно

https://www.researchgate.net/publication/372648405_Archaeological-historical-ethnographic_descriptions_of_Budzhak_articles_of_1884_with_comments_and_illustrationsOdessa-Chisinau_Arheologo-istoriko-etnograficeskie_opisania_Budzaka_stati_1884_goda_s_kom?_sg%5B0%5D=AzwekaFVaD1YjC_ngZ-j0UQ6XCyIJRLFPcX26Kaq0t4LWEa3odjNwU0NDp8Sfg0OwHe2VKarJkvGQEXDsqOb4c6xBrrvpJDLvOn23ozU.iiL0xCxvDsoA3PFkNbfsMskqW44aopQoZoJOJqmJvtDFEWkpHv1tIDIALiz9GfB7IyjNqzphIZhJcXYDMviCaA&_tp=eyJjb250ZXh0Ijp7ImZpcnN0UGFnZSI6Il9kaXJlY3QiLCJwYWdlIjoicHJvZmlsZSIsInBvc2l0aW9uIjoicGFnZUNvbnRlbnQifX0

Последний раз редактировалось 6 месяцев назад Игорь ем
8
0
Поділіться своєю думкою з цього приводу в коментарях під цією новиною!x