Діставав з-під завалів тіла загиблих у Сергіївці та врятував чимало людських життів: інтерв’ю з аккерманським «суперменом», нагородженим орденом “За мужність”

0 коментарів 109701 перегляду

Ви можете обрати мову сайту: Українська | Русский (автоперевод)


Нещодавно “Бессарабія INFORM” розповідала про вручення міністром МВС державних нагород трьом надзвичайникам Білгород-Дністровщини. Ми зустрілися з одним з пожежних, якого відзначили орденом “За мужність” III ступеня – Віктором Юрковським, та на власному досвіді впевнилися у  тому, що сором’язливі “супермени”, які щодня рятують життя людей, не хизуються своїми вчинками та справді живуть своєю справою, дійсно існують.


Яка надзвичайна подія найбільше запам’яталася Віктору, за що він отримав нагороду, та чи вважає чоловік її своєю заслугою – дізнаєтесь з нашого матеріалу.

Передісторія

Готуючись до зустрічі з Віктором Юрковським, ми поспілкувалися з його безпосереднім керівником – начальником Білгород-Дністровської пожежно-рятувальної частини, підполковником цивільного захисту Костянтином Гуйвою, який, до речі, одночасно з Віктором отримав орден “За мужність”. Ось що він розповів нам про свого підлеглого.

З перших днів, коли Віктор перевівся до нас з Одеси, він почав проявляти ініціативу у всьому: у порядку, у дисципліні, у знанні службових обов’язків та їх виконанні. На пожежах він без страху виконує будь-які розпорядження і дії. Неважливо – чи включається в апарат, щоб зайти у задимлене приміщення, чи просто працює стволами для забезпечення вогнезахисних заходів, чи без відпочинку трудиться тривалий час з надмірними фізичними навантаженнями й не каже про те, що заморився. Жодного разу від нього не чув скарг про втому.

Віктор Юрковський на всіх пожежах, куди він виїжджав, ні разу не стояв у стороні – НІ РАЗУ за весь час, поки він працює у нас. Він завжди попереду. Тому, коли ми вирішували, кого подавати на нагороду, щодо його кандидатури навіть не вагалися. Цей хлопець заслуговує отримати державну нагороду “За мужність”, адже він проявляв її завжди та усюди.

Наш Герой

Віктор народився у селі Гонората Котовського району (зараз Подільський) Одеської області.  Батько – будівельник, мама – домогосподарка. У дитинстві маленький Вітя полюбляв гратися у “войнушки”, професія військового завжди приваблювала хлопця. Але батько вирішив, що Віктор має отримати професійно-технічну освіту, тож юнак закінчив навчальний заклад в Одесі – став електриком.

“Але мрії є мрії. Я завжди хотів бути військовим”, – поділився з нами Віктор. І він спробував втілити свою мрію у життя.

– Ви служили за контрактом. Як це було?

– Я потрапив у Крим у військову частину А 0669 міста-героя Керч. Підписав контракт у 2009 році, прослужив три роки. На той час це була берегова охорона. Пізніше було прийнято рішення про формування на базі окремого механізованого батальйону військ берегової оборони батальйону морської піхоти. Коли я знаходився там, потоваришував з пожежним, до якого дуже часто заходив. Він вплинув на мій подальший вибір, адже саме завдяки йому я поставив собі мету – бути пожежним.

Потім, у 2014 році, ця частина, де я служив, буде першою, яка прийме удар підступного ворога. На початку березня 2014 року військову частину А-0669 оточили російські військові. На жаль, близько 200 офіцерів перейшли на бік Росії, 30 осіб написали заяви про відставку, ще 40 продовжили службу в українській армії. Мене на той момент вже не було у частині.

– Чому ви переїхали в Аккерман, та як почалася ваша кар’єра рятувальника?

– Так сталося, що я приїхав у Білгород-Дністровський до знайомого на весілля і познайомився зі своєю майбутньою дружиною Іриною. Переді мною постав вибір – де жити: залишитися у Керчі або переїхати в Аккерман. Я вирішив переїхати сюди. Але спогади і мрії про роботу у пожежній частині мене не покидали, тому я звернувся до Головного управління ДСНС в Одеській області. Мені запропонували приєднатися до великої сім’ї рятувальників в Одесі, в якій я пропрацював шість років. Цей період був насиченим, адже у місті-мільйоннику надзвичайні ситуації виникають дуже часто.

Дякуючи моїм командирам та колегам, які надавали мені приклад та ділилися знаннями, сьогодні я маю певний досвід, який допомагає мені у роботі у Білгороді-Дністровському.

Діставав з-під завалів тіла загиблих у Сергіївці та врятував чимало людських життів: інтерв'ю з аккерманським «суперменом», нагородженим орденом "За мужність"
Діставав з-під завалів тіла загиблих у Сергіївці та врятував чимало людських життів: інтерв'ю з аккерманським «суперменом», нагородженим орденом "За мужність"

– Нам відомо, що ви захоплюєтесь цікавим видом спорту. Розкажіть про це.

– Є у нас такий вид спорту – пожежно-прикладний. Я вперше про нього дізнався вже на роботі. Це дуже цікаво. Раз на рік (до війни – ред.) у нас проходили змагання з нього. Комплекс включає в себе декілька естафет. Наприклад, підйом по штурмовій драбині – підбігаєш до будівлі, і по ній треба швидко заскочити на третій або четвертий поверх. Це треба зробити максимально швидко, за певний час. У нас є стадіон, де проходять ці змагання.

Діставав з-під завалів тіла загиблих у Сергіївці та врятував чимало людських життів: інтерв'ю з аккерманським «суперменом», нагородженим орденом "За мужність"
Фрагмент естафети з підйому по штурмовій драбині
Діставав з-під завалів тіла загиблих у Сергіївці та врятував чимало людських життів: інтерв'ю з аккерманським «суперменом», нагородженим орденом "За мужність"
У Віктора є колекція медалей за пожежно-прикладний спорт

– Яка надзвичайна подія запам’ятається на все життя?

– Сталася пожежа у багатоповерхівці і по автодрабині ми виносили маленьких дітей та підлітків із задимленого приміщення. Я був на багатьох подібних пожежах, але саме ця запам’яталася, тому що у ту ніч народився мій первісток. Моя дружина знаходилася у пологовому, а я в той час виносив дітей з пожежі.

Діставав з-під завалів тіла загиблих у Сергіївці та врятував чимало людських життів: інтерв'ю з аккерманським «суперменом», нагородженим орденом "За мужність"
Віктор з дружиною та синами

– Ви були залучені для ліквідації наслідків прильоту у Сергіївці. Як це було?

– На момент тривоги я знаходився вдома. Мені зателефонували, сказали, що у нас є “приліт”. Нас викликали до частини і вже звідти відправили у Сергіївку. Треба сказати, що ми часто стикаємося з надзвичайними подіями, пожежами, але коли ми приїхали у Сергіївку, це була така катастрофа, що необхідно було пару хвилин, аби зібратися. Завдяки тому, що з нами завжди працюють психологи, які нас навчають, як поводити себе у тих або інших складних ситуаціях, я згадав потрібні навички. На шляху до Сергіївки нам назустріч їхало дуже багато “швидких”, ми розуміли, що нас чекає щось масштабне. Це був жах, не знаю, як передати словами. Там було дуже багато людей, крики… Ми доставали тіла. Першими ми дістали тіла жінки та її сина. Як зараз пам’ятаю, хлопчик з косичкою і його мати лежали поруч…

На той момент ти втоми не відчуваєш. Навіть якщо командир говорив перепочити, кожен проявляв ініціативу і продовжував робити свою роботу. Загалом, коли приїжджаєш на пожежу, чи НС, ти не відчуваєш втоми, не відчуваєш страху. Потім, коли вже від цього всього відходиш, на другий день приходить розуміння, що це було страшно.

Ми завжди намагаємося зосередитися на праці, відключитися від якихось думок. Може, це прозвучить трохи різко, але з роками серце пожежних стає більш грубим. Зациклюватися на чутливих моментах, десь там просльозитися, чи щось таке, – цього просто не можна робити. Так, вони (люди – ред.) бувають і сняться тобі, але це вже потім.

У мене таке правило: ніколи не розповідати своїй дружині та дітям, на якій пожежі, чи аварії я був. Не хочу їх травмувати. Моя дружина знає, коли я приїжджаю додому, не треба нічого запитувати. Це не та робота, про яку можна розповідати, про якісь досягнення.

– Що допомагає вам відволіктися від важкої роботи?

– Рибалка – це один з видів психологічних розвантажень, де я можу повністю відключитися від роботи, від всіх турбот і поговорити з природою. Це найкращий спосіб розслабитися наодинці з власними думками.

– Розкажіть про ваші враження від отримання нагороди від очільника МВС. 

– Я ніколи не отримував таких нагород, отож не знав, як усе відбуватиметься. Коли мені сказали, що там буде міністр, то з’явилося переживання. У мене у голові не вкладалося, як пройде зустріч з такою високоповажною людиною. Коли ми приїхали до Києва та зайшли у будівлю, де нас нагороджували, то страх пропав. В момент, коли я побачив міністра, я зрозумів, що він така ж людина, як і всі. Зараз здається, що це все було не зі мною.

Хочу сказати, що це не моя заслуга. Ця медаль – це заслуга мого колективу і в Одесі, і тут, у Білгороді-Дністровському. Ми як ланцюг, наше слідування на пожежу чи надзвичайну ситуацію починається з телефонного дзвінка. Тобто, якщо телефоніст не зробить свою роботу, водій не довезе до місця призначення – пожежний не зробить свою. Командир відділення не віддасть наказ – робота буде провалена. Тому я вважаю, що ця нагорода – це заслуга всіх нас: мого колективу, моєї сім’ї, побратимів.

Діставав з-під завалів тіла загиблих у Сергіївці та врятував чимало людських життів: інтерв'ю з аккерманським «суперменом», нагородженим орденом "За мужність"
Віктор Юрковський та міністр МВС Ігор Клименко

– Які маєте плани на майбутнє?

– У мене в планах вступити у цьому році до вищого навчального закладу Державної служби з надзвичайних ситуацій і через п’ять років, якщо все буде добре, отримати звання. У мене була така мрія ще до війни, я відклав її втілення, але цього року хочу спробувати вступити до вишу.

Я просто хочу робити свою справу. Вона мені подобається. Знаєте, я ніколи не думав, що я буду з задоволенням йти на роботу. Коли приходить твоя зміна, ти завжди з гарним настроєм йдеш, адже тебе чекає твій колектив. Я так звик до своєї справи, я її полюбив. І якщо колись я не міг обрати професію, то зараз я добре розумію, ким я хочу бути, і куди рухатися. Я не уявляю, як без цього жити.

Діставав з-під завалів тіла загиблих у Сергіївці та врятував чимало людських життів: інтерв'ю з аккерманським «суперменом», нагородженим орденом "За мужність"

***

Завершуючи наше інтерв’ю, додамо про майбутнє підвищення Віктора. Наразі рятувальник завершив навчання та стажуватиметься на посаді командира відділення. Ця місія дуже відповідальна, адже саме командир відділення самостійно веде своїх колег на пожежу чи надзвичайну ситуацію, де своїм прикладом показує, як треба виконувати накази.

Візьмемо на себе відповідальність заявити, що Віктор Юрковський дійсно гідний вищого звання, адже порятунок людей – справа його життя. Тож бажаємо йому втілення усього запланованого.

guest

0 коментарів
Межтекстовые Отзывы
Посмотреть все комментарии
0
Поділіться своєю думкою з цього приводу в коментарях під цією новиною!x