Кожен робить свій внесок у Перемогу: пенсіонерка з Аккерману зв’язала для наших воїнів більше 110 пар теплих шкарпеток

Більше року в нашій країні триває війна. Багато хто з українців намагається допомогти захисникам наблизити Перемогу над ворогом: волонтери оголошують збори коштів та шукають необхідне обладнання для наших хлопців, діти у школах виготовляють оберіги та окопні свічки, є і ті, хто за браком коштів робить свій посильний вклад у якнайскоріше подолання агресора. Наша розповідь буде про жительку Білгорода-Дністровського – Тамару Дмитрівну Гавриленко, яка з початку війни передала на фронт більше 110 пар теплих шкарпеток, що і зараз продовжують зігрівати воїнів на різних напрямках.

Тамара Дмитрівна все життя пропрацювала на одному з заводів Аккерману. Майстерності в’язання її ще молодою навчила літня сусідка по палаті, разом з якою вона колись лежала у лікарні. Зараз жінка вже на пенсії, але захоплення в’язанням переросло в благородну справу:

“Коли в Україні почалася війна, а пенсія у мене маленька, я все думала: як допомогти хлопцям, які нас захищають, рятують нас? І зв’язала п’ять пар шкарпеток і почала ходити по церквам – шукати волонтерів. І коли я передала ці 5 пар, мені подзвонили волонтери і спитали, чи можу я зв’язати ще. І я звя’зала ще 22 пари тоненьких шкарпеток. Пізніше волонтери приїхали до мене та попросили, якщо можна, в’язати більш товсті шкарпетки, для того, аби наші хлопці їх одягали, коли лягають відпочити. І тоді я почала в’язати в дві-три нитки”, – розказала “БІ” Тамара Дмитрівна.

Коли волонтери повідомили жінці, що наші захисники потребують тепленьких шкарпеток, Тамара Дмитрівна вирішила звернутися до мешканців міста по пряжу.

“Я почала ходити по церквам – просити, щоб мені давали нитки, писала на усіляких сайтах. Дуже багато людей висилали мені нитки – я сплачувала лише за доставку, а нитки – безкоштовно. До церков люди почали приносити нитки – ось так я збирала пряжу”

За словами жінки, дуже багато людей відгукнулися на її прохання. Люди приносили різноманітні пряжі, з яких майстерниця створювала теплі шкарпетки, які потім передавала через різних волонтерів. Аж поки і сама не стала частиною великої родини волонтерів Фонду Добра та Любові.

“Одного разу я прийшла до Білгород-Дністровської філії Благодійного фонду Добра і Любові, щоб отримати гуманітарну допомогуі познайомилась з Оленою Собченко – керівником філії. І коли я їй сказала, що в’яжу шкарпетки для воїнів, вони дуже зраділа. Відтоді я почала передавати свої вироби через Олену. Мої шкарпетки поїхали до наших захисників до Херсона, Донецька та інших напрямків”, – розповіла Тамара Дмитрівна.

Як розповіла пані Тамара, вона в’яже все життя і завдяки вже набитій руці, за вечір вона може зробити півтори пари, за цілий день – три-чотири пари шкарпеток.

“Я в’яжу шкарпетки довжиною від 27 до 30 сантиметрів – це на чоловічий розмір ноги від 39 до 42-го. Одного разу волонтери мене попросили зв’язати три пари 45-46 розміру для наших хлопців і після цього я почала в’язати по п’ять пар: 40-го, 41-го розміру і так далі… Я намагаюся не використовувати акрилові нитки, тому що вони холодні. Потрібна шерсть, Мілано (нитки для в’язання – ред.), але не акрил. Якщо, скажімо, трапляється акрилова нитка, то я її з’єдную з шерстяною. Акрил м’ягенький, але він не дає тепла. А шерсть в свою чергу, груба, але дуже тепла, тому я іноді комбіную їх”, – зазначила майстриня.

З душевним трепетом Тамара Дмитрівна розказала БІ, як на знак подяки, наші воїни передавали жінці записочки з фронту, малюнки з українським прапором та одного разу презентували цукерки-карамельки.

Дякувати Богу, зима залишилася вже позаду, але морози будуть відчутними у окопах ще мінімум місяць, отож необхідність у теплих шкарпетках все ще є.

Поки що я в’яжу сама, але в одній з церков у мене з’явилися учениці: три бабусі. Ми зустрічаємося по неділях і я їх вчу поки що. Одна жінка мені вже здала дві пари, з іншими я наразі ділюся пряжею і згодом ми будемо в’язати групою. Відповідно і об’єми нашої продукції будуть більшими”, – розповіла жінка.

Зараз Тамара Дмитрівна, крім того, що приносить до Білгород-Дністровської філії Фонду Добра та Любові свої вироби, приймає активну участь у волонтерській діяльності фонду та домомагає в проведенні різноманітних заходів.

“Я дуже вдячна Фонду Добра та Любові і Олені Собченко, що вони приймають мою роботу, в якості допомоги. Я пишаюся тим, що у такий спосіб можу допомогти нашим дітям, нашим захисникам!”.