Паспортные войны продолжаются: проигрывают граждане?

Паспортные войны продолжаются: проигрывают граждане?Верховна Рада ухвалила у першому читанні проект закону «Про Єдиний державний демографічний реєстр», внесений регіоналом Грицаком. За нейтрально-бюрократичною назвою знову подано законопроект, який де-факто має на меті біометризацію багатьох документів, що посвідчують особу, підтверджують її громадянство або спеціальний статус. А також запровадження нової електронної бази даних про усіх громадян України та інших осіб, які тут проживають.

За своєю ідеологією і змістом законопроект схожий із законопроектом з «паспортної» тематики, що подавався раніше групою народних депутатів – Коновалюком, Мойсиком, Бережною за реєстраційним номером 10036.

А також з аналогічним законопроектом цієї ж групи депутатів, що був прийнятий парламентом минулого року, але після президентського вето – відхилений.

ЗМІ загалом пов’язували ці законопроекти із скандально відомим концерном ЄДАПС.

Цікаво також зауважити, що у день ухвалення проекту Грицака, тобто 6 вересня, не був підтриманий законопроект «Про документи України, що посвідчують особу, дають право на в’їзд в Україну та виїзд з України (проект 10381, внесений народним депутатом Толстенком з фракції ПР, авторство якого де-факто належало Мін’юсту.

Тож переможцем цього раунду паспортної війни вийшла група прихильників максимальної біометризації українців.

Всі зауваження, які раніше висловлювались щодо паспортних законопроектів у експертному середовищі, в тому числі нашою організацією, залишаються актуальними і щодо законопроекту Грицака.

Йдеться про надзвичайно сумнівну ідею створення нової бази даних – Єдиного державного демографічного реєстру. І хоча ця база даних може вважатися правонаступником Державної інформаційної системи реєстраційного обліку фізичних осіб, проте обсяг інформації, яка має вноситися в нову базу даних, є набагато більшим.

А якщо взяти до уваги внесення біометричних даних, а також інформації про всі документи, які видані особі, то держава отримує надмірні можливості для контролю за життям громадян. Крім того, ризик появи і цієї бази даних на київській «Петрівці» є цілком реальним.

Крім того, завеликою є і кількість документів, які пропонується регламентувати одним законом – тринадцять. На наш погляд, для прогресу у виконанні Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, слід було б зосередитися лише на документах України для виїзду за кордон.

І лише у цих документах, зокрема у паспорті, слід було б передбачати наявність електронного носія біометричної інформації.

Далі. Поверненням до «радянщини» можна вважати норми законопроекту про збереження двох видів паспортів: «паспорта громадянина України» та «паспорта громадянина України для виїзду за кордон».

Таким чином, Україна залишатиметься у групі небагатьох країн світу разом з Північною Кореєю, Китаєм та Росією, у яких існують два паспорти. Хоча нещодавно здавалося, що ми перейдемо до прийнятого у більшості демократичних країн використання для внутрішніх правовідносин «посвідчення особи».

Законопроектом в основному документі особи – «паспорті громадянина України» – не передбачено обов’язкового зазначення інформації про місце проживання особи (місце реєстрації). Хоча це часто потрібно як у відносинах з державою – податковою, при отриманні адміністративних послуг; в суді. Так і в приватно-правових відносинах – з банками, при працевлаштуванні і так далі.

В нашому ж випадку законопроект залишає відкритим питання: яким документом буде підтверджуватись місце проживання особи.

Прихованим варіантом відповідні на нього є лише запровадження нової «довідки», за якою нас змусять регулярно звертатися до чиновників.

Ще один із суттєвих недоліків законопроекту – це відсутність регулювання процедури видачі та обміну паспортних документів. Зокрема, у ньому взагалі не визначено переліків документів, необхідних для отримання посвідчення особи та паспорта.

Це питання віддається на розсуд Кабінету Міністрів, тобто на підзаконний рівень, що збільшує ймовірність регулювання не в інтересах громадян.

Необґрунтовано великими є строки для отримання паспортних документів. Загальний строк у тридцять календарних днів може бути скорочений щонайменше вдвічі. Інакше структури, причетні до видачі паспортів, і далі збиратимуть з громадян додаткову плату за «термінове оформлення», тобто протягом 10-ти днів.

Загалом законопроект обмежується надто загальними нормами щодо плати за видачу відповідних документів – у ньому лише згадано про сплату державного мита або консульського збору, але їх розміри законопроектом не визначені.

Проте для громадян було б значно зручніше, якби щодо кожного з видів документів було зазначено і про його платність чи безоплатність, а також конкретний розмір плати.

Законопроект зберігає існуючу ситуацію з суб’єктом видачі паспортних документів – це буде центральний орган виконавчої влади, очевидно, Державна міграційна служба.

Хоча у більшості демократичних країн світу повноваження з видачі посвідчення особи та паспорта громадянина віднесені до компетенції муніципалітетів.

Цікаво, що у цьогорічному Посланні президента України до Верховної Ради серед першочергових завдань визначено потребу делегування органам місцевого самоврядування функцій з видачі паспортів, реєстрації місця проживання.

Чи прислухається пропрезидентська більшість до побажань президента під час підготовки законопроекту до другого читання?!

Загалом можна резюмувати, що цей законопроект віддаляє Україну від Європи, особливо в частині реалізації та захисту прав та інтересів громадян.

Віктор Тимощук, заступник голови правління Центру політико-правових реформ, для УП

Подписывайся на нашу страницу в Facebook. Узнавай первым самые важные и интересные новости!
powered by CACKLE