«Ми хочемо, щоб нас чули»: у Білгороді-Дністровському родини зниклих військових вийшли на акцію «Сигналь»

У Білгороді-Дністровському родини військовополонених і захисників, які вважаються зниклими безвісти, долучилися до мирної акції «Сигналь». Учасники зібралися на центральному перехресті вулиць Ізмаїльської та С. Файнблата, щоб нагадати про тих, на кого досі чекають удома. Про це повідомляє “Бессарабія INFORM”.

Кожну другу суботу місяця рідні зниклих бійців виходитимуть у центр міста, аби суспільство не забувало про них. Дехто місяцями чи навіть роками не має жодної звістки про сина, брата, батька, чоловіка чи дідуся.

Деякі перехожі скептично оцінювали захід — серед натовпу лунало: «Якби це ще допомагало». Проте рідні переконані у важливості таких акцій. У коментарі для «БІ» мешканка міста Ельвіра Посадовська, дружина безвісти зниклого Сергія Мандрики, пояснила їхню мету:

«Я шукаю свого чоловіка вже 21 місяць. Я була на багатьох акціях у різних містах України. Такі заходи проводяться для того, аби люди не забували, завдяки кому ми проживаємо кожен день, не забували, що є зниклі безвісти і їх дуже багато. Дуже багато військових у полоні. На це треба звертати увагу. Щоб органи влади допомагали нам шукати своїх рідних», — зауважила жінка.

За словами Ельвіри, сім’ї зниклих безвісти щодня живуть в очікуванні:

«Ми кожного дня живемо з цим болем — прокидаємося з іменами наших коханих і засинаємо з ними. Деякі не розуміють, як це важливо для наших сімей. Ми хочемо, щоб нас чули і бачили. У нашому місті дуже багато зниклих безвісти. Городяни мають бачити, що ми боремося за своїх рідних, ми будемо виходити на акції за будь-яких умов, ми будемо стояти за них так, як вони стояли за нас. І будемо добиватися, щоб їх не забували та допомагавали шукати».

Під час акції реакція водіїв була різною. Не всі сигналізували на знак підтримки — чимало машин просто проїжджали повз, роздивляючись людей із плакатами та портретами. Проте Ельвіра наголошує, що навіть така увага має значення:

«Коли люди сигналять, то вони бачать. Вони не просто проїжджають повз кожен по своїх справах, а бачать таких людей, як ми. Для нас важливо, щоб нас бачили та чули», – каже Ельвіра.

Серед учасників акції — Наталя Олександрівна, яка шукає свого єдиного сина. 21-річний Олександр Гісс зник безвісти 18 лютого 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу Бахмута. Він служив у 3-му прикордонному загоні імені Євгенія Пікуса.

Мати припускає, що син може перебувати в полоні. За її словами, 20 лютого 2023 року родина отримала повідомлення з російського номера, у якому йшлося, що Олександр живий, проте підтвердити цю інформацію офіційно досі не вдалося.

«20 лютого нам прийшла смс з російського номера, і повідомили, що він знаходиться у полоні. Довести я нічого не можу. Куди б я не зверталася, мені відповідають: “Ми цим не займаємося”», – бідкається жінка.

Надію підтримують і слова звільнених з полону бійців. Зокрема, один із них розповів пані Наталії, що бачив Олександра в колонії на Луганщині:

«Хлопець, звільнений з полону, казав мені, що бачив його у Луганській області, Свердловський район, колонія №35, барак №6», – поділилася з нами пані Наталія.

До акції також долучилася Дар’я Кисельова, яка шукає свого брата Олександра Чорана. Військовий народився 7 червня 1982 року, служив у 79-й десантно-штурмовій бригаді (3-й батальйон, 7-та рота, мав позивний «Танчик»). Він зник у селі Грушівському Волноваського району Донецької області.

За словами Дар’ї, у 2018 році Олександр потрапив у важку ДТП і здобув інвалідність II групи, проте згодом його все одно мобілізували. Востаннє брат виходив на зв’язок 29 травня: він попрощався і попередив, що в них забирають телефони і коли вдасться зв’язатися знову — невідомо.

Окрім пошуків брата, Дар’ї доводиться самотужки піклуватися про інших членів родини: її чоловік повернувся з фронту з тяжким пораненням і має статус ветерана, мати при смерті, а батько після перенесеного інсульту страждає на галюцинації. Попри цей важкий психологічний та емоційний тягар, жінка продовжує боротьбу.

«Мені жодної інформації не надають. Сказали лише, що їх накрив FPV-дрон. Після цього вони на зв’язок не виходили, і тепер вважаються зниклими безвісти», — розповіла Дар’я.

Окрім цього, через бюрократичні труднощі та брак необхідних документів родина тривалий час не отримувала виплат. Лише після того, як жінка пригрозила звернутися зі скаргами до найвищих органів влади аж до президента України, їй пообіцяли врегулювати це питання.

На завершення акції рідні зниклих безвісти захисників зі словами «Повертайтеся» випустили в небо повітряні кульки.

Рідні зниклих безвісти продовжуватимуть виходити на вулиці за будь-яких умов, аби їхніх близьких не забули. Зупиніться, підтримайте їх поглядом, словом чи сигналом автомобіля. Адже пам’ять і небайдужість — це наша спільна зброя у цій війні.

Раніше ми повідомляли: Експерти прогнозують дефіцит пального та стрибок цін: як ситуація на Дунаї вдарить по заправках