Від Тіри до сучасності: історичні таємниці Аккерманської фортеці

Білгород-Дністровський, одне із найдавніших міст світу, має унікальну тисячолітню історію, яка бере свій початок ще з античних часів. Його перлиною є Аккерманська фортеця, а також розташоване на її території античне місто Тіра. Сьогодні багато знахідок досі залишаються загадками ─ чи справді в античному язичницькому місті була християнська церква, чи проходив тут Геракл, залишивши слід стопи на скелі, чи дійсно тут поховали одного з Кримських ханів, чи правдивий міф про заточену в Дівочій вежі Тамару?  «Бессарабія INFORM» вирішила дізнатися, які секрети та таємниці приховує це містичне місце. Надав таку можливість очільник КП «Фортеця» Ігор Язаджі, а дізнатися найбільш цікаві факти з історії пам’ятки архітектури допоміг краєзнавець та мюнцмейстер Валерій Крамчанінов.

Туристи та гості міста, а часом і місцеві мешканці вважають, що вік Білгорода-Дністровського збігається з віком Аккерманської фортеці. Чи так це насправді?

На теритоії сучасного Білгорода-Дністровського виявили залишки одного з античних міст – Тіру, яке було засновано у VI столітті до н.е. іонійськими колоністами з Мілета. Поселенці обрали для заснування нового міста мальовничі береги Дністра, який в ті часи мав іншу назву — Тірас.

Зараз вважається, що Білгороду-Дністровському понад 2500 років, що робить його одним із найстаріших міст Європи. Проте деякі дослідники й краєзнавці припускають, що його вік може бути навіть більшим. Так, наприклад, у 1963 році на території залізничної лікарні в Білгороді-Дністровському під час розкопок археологи на глибині 4,5 метра виявили кам’яні знаряддя прадавньої людини: наконечники стріл, сокири, нуклеуси (шматки каменю, зазвичай кременю, з якого відколювали відщепи або пластини для виготовлення кам’яних знарядь праці). Ця знахідка стала можливим свідченням того, що територія міста була заселена ще в доісторичні часи. Її датували періодом Середнього палеоліту. Проте, слід зазначити, що дослідники не впевнені у цьому остаточно, адже проведені розкопки влітку того ж 1963 року більше не дали результатів.

Час заснування міста від періоду давньої Тіри можна визначити на основі писемних джерел, що дійшли до нашого часу. Враховуючи історичні факти,  у 2001 році Білгород-Дністровський офіційно відсвяткував 2500-річчя свого безперервного існування.

Якщо говорити про Аккерманську фортецю, то ця пам’ятка архітектури була споруджена за часів Пізнього середньовіччя (XIII — XV століття), зокрема й на місці руїн античного поліса Тіра.

Будівництво міста Тіра: початки давньогрецької колонізації

Після висадки на березі Дністровського лиману греки почали будувати місто з міцними оборонними стінами, які розширювалися у міру його зростання. Частина цих стін збереглася донині.

Також на території античного міста можна побачити залишки башти. Дослідники вважають, що вона виконувала не лише оборонну, але й сигнальну функцію. Ймовірно, висота цієї споруди могла бути вищою за Аккерманську фортецю.

Стіни будинків були відносно тонкими. Скоріше за все, мешканці міста пристосували своє житло до місцевого клімату.

Башта та споруди біля Дністровського лиману були зведені в класичний період, а прилегла стіна додана вже за римського періоду, коли місто зайняли легіони Римської імперії у 56 році. Тіра увійшла до складу римської провінції Нижня Мезія, і під керівництвом легата вона перетворилася на важливий адміністративний центр із населенням близько 5 тисяч осіб.

Окрім військових і цивільних споруд, Тіра зберігає ще одну цікаву знахідку — залишки церкви. Це одна з найдавніших культових споруд Північного Причорномор’я християнського толку. Вражає те, що апсида (центральна частина християнської церкви) була прибудована безпосередньо до оборонної стіни. Це може свідчити про те, що на той час стіна вже втратила своє призначення, а розширення міста спричинило необхідність побудови нових укріплень. Археологічні розкопки показують, що християнська спільнота Тіри була досить значною.

На сьогодні збереглися лише окремі фрагменти цих споруд. Більша частина міста похована під землями сучасної Аккерманської фортеці або затоплена водами Дністровського лиману.

Кілійські ворота Аккерманської фортеці: оборонна міць і архітектурна велич

Кілійська брама є важливим елементом фортеці, слугуючи головним в’їздом і демонструючи інженерну майстерність свого часу. Фортеця оточувалася глибоким ровом (від 13 до 15 метрів).

Дослідники часто задаються питанням, чи дійсно ров був наповнений водою? Остаточної відповіді немає, але за свідченнями мандрівника Евлія Челебі (у середині XVII століття), рів був повний води під час його візиту, хоча до цього його тимчасово осушили для обслуговування. Це було записано у спеціальний реєстр фортеці, який до нашого часу, на жаль, не зберігся.

Кілійські ворота захищала потужна башта. Колись тут був підйомний дерев’яний міст. Міст підіймався на ланцюгах і відкривався на світанку. До XIX століття він зберігав свою функцію, але пізніше був засипаний. Під час археологічних розкопок у 2011 році було знайдено основи кам’яної стіни, яка слугувала базою для мосту.

Цікавою є й історія плит, які прикрашали Кілійські ворота (зараз тут розміщені їх копії). Одна з них належить періоду правління молдовського господаря Штефана Великого, датована 1484 роком. На плиті є надпис – «Ворота були побудовані при молдовському господарі Штефані чел Маре, 1484 рік».

Інша плита належить періоду правління османського султана Селіма III. Тоді тут були укріплені бастіони та додано ще один поверх до башти.

Ворота мали трискладову структуру: три арки, на яких фіксувалися ворота, додавали додаткового захисту. Частина деревини – морений дуб, що використовували для будівництва, збереглася донині.

Цікавим фактом є те, чому ворота отримали саме таку назву. Насправді, все просто. Це сталося завдяки дорозі, яка вела від фортеці до міста Кілія, розташованого на Дунаї. Інші важливі дороги, що починалися від фортеці, включали Шабську — на село Шабо, і Кишинівську — на столицю Молдови, Кишинів. Таким чином, назва Кілійських воріт вказувала на стратегічно важливий напрямок руху до міста Кілія.

Громадянський двір Аккерманської фортеці: свідок багатовікової історії

Громадянський двір — це найбільший двір Аккерманської фортеці, який зберігає в собі безліч артефактів, що свідчать про побут та історію людей, які тут мешкали. На території двору знаходяться знайдені різноманітні знаряддя, зокрема гранітні ядра часів султана Баязеда ІІ. Також тут представлено давилку для винограду, яка вказує на те, що виноробство було важливою частиною життя цього краю.

Цікавою знахідкою стало відкриття нашого супроводжуючого Валерія Крамчанінова на Грецькому пляжі — каменю із зображенням людини. Він, імовірно, може бути навіть давнішим за античні часи. На замуленому камені після його розчистки виявилась фігурка, яка може вказувати на використання його як алтаря або ритуального об’єкта.

Мінарет у Громадянському дворі: архітектурна та історична цінність

Мінарет — це яскравий елемент середньовічної архітектури. Його фундамент  є частиною Соборної мечеті султана Баязеда II (діда Сулеймана Пишного), який захопив цю фортецю у 1484 році.

Сам фундамент стоїть на руїнах ранньохристиянської церкви, датованої XIII-XIV століттями, апсида якої орієнтована на схід.

Мінарет спочатку був вище, але з часом зазнав значних руйнувань. Мало хто знає, але всередині є винтова сходинка, яка наразі замурована. Вона слугувала для доступу до верхніх ярусів мінарету.

Це смісце є сакральним – так вважає багато істориків. Раніше тут могла бути візантійська базиліка, а, можливо, навіть античний храм.

На висоті людського зросту на стінах мінарету можна помітити вибоїни від мушкетних куль: хтось тут дивився у синє небо над Аккерманом в останній раз…

Мавзолей Кримського хана

В історії Аккерманської фортеці особливе місце займають залишки будівлі, яка мала вісім кутів. Її призначення до сьогодні викликає численні запитання серед дослідників. Залишки мінарету, які примикають до стіни, свідчать про його зв’язок із релігійною архітектурою. Можливо, тут була ще одна мечеть, або ж, за словами археолога Григорія Богуславського, який проводив розкопки, будівля може бути мавзолеєм.

Одна з цікавих версій, що тут похований один із Чингізидів. Йдеться про кримського хана Іслам Герая. У 1588 році, за свідченнями істориків, він відвідав цю фортецю. Тут хан захворів і помер. Спочатку його поховали в районі соборної мечеті султана Баязеда, але пізніше, коли мавзолей був побудований, його, можливо, перепоховали саме тут. Наразі ця версія залишається лише припущенням.

Оборонні споруди Аккерманської фортеці

До наших часів на території фортеці збереглися 26 башт і бастіонів. На бастіонах стояли гармати.

Ключовими моментами в історії Аккерманської фортеці стали численні облоги. Одна з них – осада 1484 року, коли султан Баязид ІІ привів величезне військо з 100 тисяч воїнів, щоб захопити це стратегічне укріплення. Незважаючи на зусилля захисників, очолюваних молдавським господарем Штефаном чел Маре, ворота фортеці були відкриті, і османи остаточно утвердилися на території.

Дівоча вежа Аккерманської фортеці є однією з найзагадковіших та найвідоміших споруд цього архітектурного комплексу. Її історія тісно пов’язана з давніми легендами, а також із подіями, що мали важливе значення для оборони міста. У її будівництві також використовувався морений дуб.

Зараз у вежі знахояться бомбарди — стародавні артилерійські снаряди з чавуну діаметром 3,5–4 см, які заряджали порохом.

У середньовіччі Дівоча вежа була частиною системи оборони фортеці. Крім цього, з баштою пов’язана цікава легенда, про яку буде йтися трохи далі.

Цитадель Аккерманської фортеці: спадщина генуезців

Цитадель Аккерманської фортеці, розташована в Гарнізонному дворі, є яскравим свідченням середньовічної архітектури та історії регіону. Більшість істориків вважають, що її засновниками були генуезці, які прибули в цей край у XIII столітті. У той час ця територія входила до складу Золотої Орди.

Вік Цитаделі датується початком XIII століття, а її остаточне завершення припадає на кінець XV століття. У сучасному вигляді вона має потужні стіни товщиною до 5 метрів.

Цитадель складалася з чотирьох основних башт, з’єднаних між собою стінами: комендантська, темниця, евакуаційна та скарбниця. Варто зазначити, що башта-скарбниця, яка, на жаль, зазнала серйозних ушкоджень під час землетрусу в 1880 році, обрушилася в лиман.

Комендантська башта слугувала адміністративним центром. Адміністрація тут не проживала, але це була будівля, де вирішували важливі питання. У башті збереглися сліди від старих сходів, які вели на верхні яруси.

Башта Темниця, яка повністю відповідає своїй назві, вражає своїм темним і сирим виглядом. Це місце, де утримувалися засуджені. Воно мало власну систему безпеки: по периметру були розташовані решітки, а з центру спостерігав наглядач. У стінах досі залишаються сліди від крюків для утримання ув’язнених.

Ця частина фортеці колись була місцем страждання. Залишки викарбуваних рун на стінах свідчать про те, що тут могли перебувати татари або угорці. На стінах можна побачити вицарапаний хрест, що вказує на молитви, які тут лунали в годину лиха.

Гаремна башта є однією з важливих архітектурних споруд Аккерманської фортеці

У середньовіччі, під час епідемій, таких як чума, заходи безпеки набували особливого значення. Як зазначав мандрівник Евлія Челебі, у карантинному дворі розташовувався караван-сарай, де люди могли переночувати, поїсти, а також відвідати хамам (який знаходиться під стіною башти).

Сьогодні гаремна башта збереглася краще за інші споруди фортеці.

Башта Пушкіна

Башта Пушкіна також цікава своєю унікальністю. Вона має камін, що слугував як елемент обігріву і затишку. Проте не лише він робить цю башту примітною. Тут є балкон, який відкриває мальовничий вид на околиці.

На стінах башти зараз знаходяться копії старих карт. Зокрема, Криму, коли він ще був під татарським контролем.

Легенди Стародавньої фортеці

Легенда про слід Геракла

У давні часи, коли на землях Причорномор’я свої подвиги здійснювали легендарні герої, біля річки Тірас пройшов Геракл — могутній син Зевса, що прагнув слави та пригод. Розташувавшись тут на ночівлю, він накрився шкурою лева, але, прокинувшись вранці, виявив, що його коні Діамеда зникли. У гніві, не стримуючи своїх почуттів, Геракл сильно тупнув ногою об землю, залишивши свій слід на скелі. Цей слід, як згадував Геродот, став свідченням сили і гніву великого героя.

Недарма у своєму творі Геродот писав: «Біля річки Тіраса місцеві жителі показують слід Геракла, який знаходиться в скелі». І дійсно, цей слід став частиною місцевої легенди, передаючи від покоління до покоління розповіді про мужність та силу Геракла.

У краєзнавчому музеї можна знайти зменшену копію цього сліду, що нагадує нам про величні часи та героїчні вчинки.

Сама скеля не збереглася, адже тут, у кар’єрі, колись добували камінь для будівництва Одеської гавані. Так легенда про Геракла злилася з історією, і вона має декілька версій, про одну з яких «БІ» інформувала раніше.

Легенда про Тамару

У давні часи, коли тут правив молдовський господар Олександр Добрий, його серце наповнювалося гордістю за свою дочку, прекрасну Тамару. Але попри свою чарівну зовнішність, вона мала недобре серце. Коли її батько збирався в черговий похід, Тамара попросила у нього кошти на будівництво монастиря, де мала замолити свої гріхи.

Але коли Олександр повернувся з війни, він дізнався, що його дочка збудувала могутню фортецю і почала грабувати каравани, які проходили поблизу. Вражений і засмучений, Олександр підійшов до стін фортеці, та Тамара зачинила ворота і відмовилася впустити батька. У серці Олександра запала гірка образа, і в розпачі він прокляв свою дочку.

З того часу, кажуть, Тамара заснула, а її дух став мандрівником в підземних казематах фортеці. Історики сперечалися про існування Тамари, стверджуючи, що Олександр Добрий ніколи не мав дочки. Проте легенда жила далі, збагачуючи історію краю.

Також існувала версія, що тут похована грузинська цариця Тамара.

Легенда про князя Драгоша в Аккермані

У стародавні часи сюди завітав князь Драгош. Він був відомим через свою мудрість і силу, але також славився як відважний воїн.

Існує легенда, що під час одного з походів, переслідуючи зубрів, князь Драгош разом із своїми людьми досяг берегів ріки, яка нині відома як Тірас. В одному моменті, коли військо князя переправлялося через річку, стався нещасний випадок: вірний пес Драгоша впав у воду.

Князь відчув глибоке горе. І в пам’ять про цю трагедію князь вирішив назвати річку на честь свого вірного друга — Молдавою, а країна отримала назву Молдова.

В Аккермані легенда про князя Драгоша живе досі.

Наприкінці нашої мандрівки Аккерманською фортецею Валерій Крамчанінов розповів про ще одну дуже цікаву річ, якою займається особисто. Йдеться про чеканку монет. У своїй роботі він відтворює оригінальні монети, виконуючи штемпеля на основі стародавніх оригінальних зразків.

У кожній монеті закладена символіка, яка відображає вірування різних часів. Так, на одній з монет зображена Тюхе — богиня удачі, у римлян ─ Фортуна. На реверсі монети зображено корабель, що символізує морські подорожі та небезпеки, з якими стикалися мореходи. Інша монета містить зображення Афіни, богині мудрості, в шоломі, а на зворотному боці — сову, що є її символом, і оливкову гілочку, що уособлює мир. Вікторія, богиня перемоги, також зображена на монетах, разом з капітолійською вовчицею, що вигодовує Ромула і Рема.

Особливо цікавою є монета, присвячена Тірасу — божеству ріки Дністер. Сама назва ріки в перекладі з індоєвропейської мови звучить як «швидка, стрімка ріка».

Монети, які створює Валерій Крамчанінов, охоплюють різні періоди історії: грецький, римський, візантійський, османський. Усі вони — це не лише предмети, які можна придбати, але й маленькі шедеври, що розповідають про історію і культуру тих часів. Майстер вірить, що кожна монета несе в собі магію та удачу.

Аккерманська фортеця вражає своїми масштабами та архітектурною складністю. Вона не лише слугує пам’яткою минулого, але й виконує роль культурного центру, де зберігається та популяризується історія.

ФОТО – спеціально для БІ Сергій very_gray_people