Весняне диво ренійського куточка дикого Буджацького степу: «червонокнижні» дикі іриси вимирають, але не здаються!

На західній околиці міста Рені, неподалік державного кордону з Молдовою, розташоване унікальне місце, яке місцеві жителі називають Третім яром. Ця територія займає кілька квадратних кілометрів, і її унікальність полягає насамперед у тому, що вона є неофіційним природним заповідником. Оскільки обробляти землі навколо ярів – справа збиткова (ерозія ґрунту лише посилюватиметься), то навколо зберігся недоторканий куточок дикого Буджацького степу. Кожен квітень тут розцвітають дикі іриси, але збереглися вони лише у важкодоступних районах Третього яру. Цвітінням цих чудових створінь природи зміг помилуватися власний кореспондент «Бессарабії INFORM» у місті Рені.

Слід зазначити, що дикі іриси (вони ж – «півники» та «касатики») поширені по всьому півдні України, але «вибирають» для себе лише окремі ділянки. Ці квіти називають «краплями веселки у весняному степу», проте вони масово зустрічаються так само рідко, як і справжня веселка. Справа в тому, що дикі іриси бояться будь-якого господарського освоєння територій, гинуть від пожеж та випасання худоби. В результаті дивовижні квіти (а вони занесені до Червоної книги України) давно стали рідкістю для Бессарабії, та й в інших регіонах Північного Причорномор’я вони залишилися лише у найдикіших куточках. Винятком є лише заповідники та заказники, де дикі іриси охороняються та можуть не боятися загроз цивілізації.

Як вже було зазначено, на околицях Рені ці квіти – буквально зникаючий вид рослин. Ще кілька десятиліть тому їх можна було зустріти набагато частіше, але з того часу випалювання сухої трави (найчастіше – свідоме) і випас овець майже знищили місцевий ареал диких ірисів. У Ренійській громаді пасовищ для овець катастрофічно не вистачає, і пастухи пасуть свої отари скрізь, де є хоч якась трава.

Все це призвело до того, що сьогодні ніжні та тендітні квіти «ховаються» не просто в дикому Третьому яру, а лише на окремих його схилах. Гірше того, з кожним роком їх дедалі менше. В даний час місце цвітіння диких ірисів скоротилося до крихітного «острівця», і щоразу виникає питання: а чи з’являться вони тут наступного квітня? Адже рано чи пізно може настати момент, коли «краплі веселки у весняному степу» згаснуть назавжди. Втім, не хочеться думати про сумне…

Додам, що дістатися до «острівця» диких ірисів, що збереглися в Третьому яру, – непросте завдання. За останні роки яр настільки заріс деревами та чагарниками, що іноді доводиться продиратися крізь справжні джунглі. Автору цих рядків вдається пробитися до омріяної мети тільки тому, що мені відома тут кожна стежка ще з дитинства. Проте «бессарабські джунглі» – одночасно і перешкода на шляху до червонокнижного виду квітів, і найкращий захист від випадкових людей. Додатковим захистом є прикордонна зона: будь-який сторонній, який не зможе обґрунтувати мету перебування в цьому районі та пред’явити необхідні документи, ризикує зіткнутися з прикордонниками. З усіма наслідками, що звідси випливають…

Такий збіг обставин сприяє тому, що Третій яр, як ми вже згадували, перетворився на неофіційний природний заповідник. Тут можна зустріти шакалів і лисиць, косуль і зайців, фазанів і куріпок, сов, соколів та багато інших тварин, птахів і плазунів. Усі вони знаходять тут притулок від неминучого наступу цивілізації.

Попри все, ренійські дикі іриси намагаються вижити, як «останні з могікан». За моїми власними спостереженнями, у різні роки вони виживають із різним ступенем успіху. Наприклад, у 2023 році мені вдалося знайти в яру лише кілька квіток. Не будучи фахівцем, не візьму на себе сміливість робити будь-які ботанічні та екологічні висновки. Але не виключено, що різке скорочення кількості диких ірисів у Третьому яру 2023 року було пов’язане з жорстокою посухою та аномальною спекою 2022 року, а також стало наслідком майже безсніжної зими. І якщо це так, то можлива зміна погодних умов на краще (а саме у бік зростання обсягу опадів) може виправити ситуацію і зберегти ренійську «популяцію» рідкісних квітів. Принаймні зберегти ще на якийсь час…

До речі, цього року погодні умови для диких ірисів склалися сприятливіше – весняні дощі буквально пожвавили їх. У результаті автор цих рядків цього разу зустрів набагато більше квітів, ніж рік тому. І це вселяє оптимізм! «Краплі веселки у весняному степу» не здаються!

Додамо, що в Україні одним із найбільших та найвідоміших ареалів поширення диких ірисів є район археологічного заповідника «Ольвія» у Миколаївській області. Тут кожен квітень розквітають цілі поля різнокольорових «півників», причому тут їх налічується до 20 видів! В основному квіти уподобали для себе глиняні схили на берегах Бузького лиману та річки Дніпро.

Придунайських диких ірисів залишилося набагато менше, але тим і велика їхня цінність! Тим більше, що вони цвітуть лише 7-8 днів на рік, після чого змушують чекати на себе ще цілий рік.

А поки що наші світлини «схопили» їхню рідкісну, ніжну і таку швидкоплинну красу. Сподіваємось, до наступного квітня!