Війна забрала спокій та достаток, але навчила цінувати дійсно важливе – історія лікаря-переселенця з Харкова, який став порятунком для мешканців Бессарабії

4 коментаря 79407 перегляд

Ви можете обрати мову сайту: Українська | Русский (автоперевод)


Війна тим чи іншим чином торкнулася кожного українця. Але, якими б жорстокими не були її реалії, вона довела: нашу націю не зламати. А ще те, що найцінніше у житті – це не матеріальні, а духовні блага. Приклад героя нашої статті, лікаря Григорія Улітіна, – чергове тому підтвердження. До 24 лютого 2022 року він зі своєю сім’єю мешкав у рідному Харкові, мав власну клініку, квартиру, будинок, автомобілі та й загалом – достаток. Та все, що було тяжкою працею нажито кількома поколіннями Улітіна, забрав один злощасний ранок. Проте це не зруйнувало, а лише кардинально змінило життя родини. Зараз молодий реабілітолог, невролог та фізіотерапевт успішно продовжує діяльність в Одесі та Арцизі, має безліч вдячних пацієнтів з усієї Бессарабії та живе на повну. Про пережиті жахи війни, мандри регіоном, відродження своєї великої діяльності в маленькому місті молодий лікар та за сумісництвом професійний спортсмен розказав кореспондентці “Бессарабії INFORM”. 


Григорій має освіту за напрямками фізіотерапії, реабілітації, біорегуляторної органотропної терапії. Майже все свідоме життя присвятив медицині та спорту. Основний фах обрав здебільшого завдяки батьку – Віктору Улітіну, який є відомим у Харкові фізіотерапевтом з багаторічним досвідом, багато років обіймає посаду завідувача відділенням у міській клінічній лікарні та веде приватну практику. До повномасштабного вторгнення кілька років працював разом с сином.

Спорт для Григорія Улітіна – окрема пристрасть. З семирічного віку він займався плаванням, є багаторазовим чемпіоном України, здобув звання “Майстра спорту”, шість років виступав за збірну України. У віці 21 року за станом здоров’я був вимушений покинути великий спорт та “з головою” заглибитись у медицину. Але захоплення повністю не кинув – почав тренувати інших.

Війна забрала спокій та достаток, але навчила цінувати дійсно важливе - історія лікаря-переселенця з Харкова, який став порятунком для мешканців Бессарабії

Початком нової сторінки в історії Григорія став кінець спокійного, розміреного життя. Як відомо, харків’яни одними з перших відчули, що таке повномасштабне вторгнення. Згадуючи ранок 24 лютого, Григорій розповідає, що зі своєю, на той момент, дівчиною, а нині дружиною Настею вони прокинулися від вибухів. Найстрашнішим для молодиків було те, що їхні батьки на той час перебували набагато ближче до ворога. Настина мама – у Волчанську, що за чотири кілометри від кордону, батьки Григорія – за п’ятнадцять кілометрів від клятого “порєбріка”.

Війна забрала спокій та достаток, але навчила цінувати дійсно важливе - історія лікаря-переселенця з Харкова, який став порятунком для мешканців Бессарабії

“Це була паніка. Батьки за містом. Я поїхав до клініки, закрив відділення, намагаючись спасти хоча б якусь техніку, гроші, документи. Про те, що відбувалося в магазинах та на заправках, і говорити годі. Але нам конче необхідні були продукти та паливо, адже, окрім нас, ще є батьки, яких теж треба було вивозити. Дорогою, що веде до Білгороду, ми вирушили за сім’єю. Оскільки вона йшла через міст, в який вже прилетіла ворожа ракета, ми рушили манівцями. Все ж добралися. Світла вже ніде в окрузі не було. Прильотів багато. Батьки в шоковому стані – виїжджати не хочуть. Так і не вмовивши їх, поїхали самі о пів на дванадцяту дня, а о дванадцятій поряд вже рухалася ворожа колона, яка проходила до самого вечора. Батьки були свідками цього дійства. Більш того, російське РСЗВ розташувалося на відстані двохсот метрів від будинку. Ще декілька тижнів ми знаходилися в Харкові. Страшні часи. Їжі не було. Черги за хлібом по п’ять годин. Першого березня був великий приліт по площі в центрі міста. Наступного дня пропав зв’язок з батьками. Ми знову вирушили до них. В цей час на відстані трьохсот метрів від нас попала ракета в спортивний комплекс. До батьків військові нас тоді не пустили, розвернули. Через пару днів батькам все ж таки вдалося виїхати. Ми усі, крім бабусі, поїхали до Червонограда, що у 120 кілометрах від Харкова. Там нам дали притулок наші пацієнти. В цей час пропадає моя бабуся на Салтівці (район Харкова – ред.), оскільки був приліт в дім. А в цей район тоді жоден таксист або волонтер не поїхав би. Тиждень від неї не було жодних вістей. Бабусі 90 років, щоб ви розуміли. Ми вже не сподівалися її коли-небудь побачити, але нам подзвонили добрі люди й сказали, що вона переховується у підвалі одного з будинків. Ми не знали, що робити, адже у цей район взагалі ніхто не міг дістатися через постійні обстріли, але батько зміг домовитися з військовими, та бабусю на БТРі забрали звідти. Переживши весь цей кошмар, ми приймаємо рішення вирушати якомога далі від тих місць. Наші пацієнти з Лісного, що у колишньому Тарутинському районі, обіцяють дати прихисток. Ми, довго не вагаючись, їдемо”, – згадує Григорій.

Сніг, нечищена дорога, багато стресу, аварійних ситуацій, вимушена нічна зупинка в Кропивницькому, та все ж сім’я лікарів доїхала до місця призначення. Але й у Лісному наші герої довго не затримались. Попри можливість виїхати за кордон, адже Григорій за станом здоров’я є непридатним до військової служби, вирішують залишитися в Україні. Дорогою до Одеси зупинилися в Арцизі у готелі. Тоді можливість прийняти душ, наявність електроенергії, санвузлів та тепла оселя здавалися райськими умовами життя, навіть не зважаючи на те, що вартість номера сягала тисячі гривень за добу. Прокинувшись наступного ранку та прогулюючись містом, вирішили до Одеси не поспішати. Тим часом чутки про присутність в Арцизі висококваліфікованих лікарів ширилися швидко, і батько з сином почали приймати пацієнтів безпосередньо в готелі. Згодом головний лікар Арцизької лікарні Зіновій Челак допоміг колегам – їм надали квартиру в Комсомольці (район Арцизу), в якій сім’я мешкала до тих пір, поки не дізналася, що на початку травня ЗСУ звільнили Харківську область. Вирішили їхати додому. Але в батьківський дім сім’я змогла потрапити лише у жовтні, а доти залишалися в самому Харкові.

Згодом молоді люди зрозуміли, що у прифронтовому місті немає роботи, адже багато хто виїхав, а тим часом пацієнти з Арцизу “обривали телефон”. Саме тому Григорій з Анастасією знову повернулися туди. Згадуючи ті часи, Григорій називає їх “божевільними”, але в гарному розумінні цього слова. Це була безліч нових знайомств, людей, готових простягнути руку допомоги малознайомим біженцям з Харкова.

Ще рік переселенці жили в Арцизі. Протягом цього часу Григорій активно лікував тут бессарабців (до лікаря приїжджали навіть з сусідніх районів), врешті-решт отримав від МОЗ ліцензію на приватну практику. У містечку в молодих людей зав’язалась міцна дружба з сім’єю місцевих бізнесменів – подружжям Павліогло, яким наші герої, за словами Григорія, завжди будуть дуже вдячні за допомогу та підтримку. Також подружжя не приховує щирий захват від Бессарабії.

“Мені дуже імпонує менталітет бессарабців, хоча він дещо відрізняється від харківського. Мені подобається цей антураж, висока транснаціональність, гостинність на високому рівні. Перший раз нас запросили на “свіжинину”, ми навчилися варити каварму, про бессарабське вино я взагалі мовчу – це щось неймовірне. Взагалі колорит їжі в цьому регіоні – це окрема любов. Мені кайфово тут, хоча до війни я навіть не знав про існування Бессарабії. Арциз взагалі обожнюю. Ніби народжений тут. Такий собі латентний арцизянин (сміється, – ред.)”, – ділиться Григорій.

Війна забрала спокій та достаток, але навчила цінувати дійсно важливе - історія лікаря-переселенця з Харкова, який став порятунком для мешканців Бессарабії

За час свого проживання в Арцизі лікар об’їздив з виїзними прийомами багато сіл та містечок. Вони з дружиною були в Бессарабському (колишнє Тарутине), Татарбунарах, Ізмаїлі та інших населених пунктах.

Через турботливі та професійні руки доктора тут пройшло близько тисячі пацієнтів. Каже, дружина Анастасія кожного з них пам’ятає навіть краще за нього, адже зустрічає пацієнтів саме вона.

“До мене звертаються з багатьма захворюваннями та патологіями. Починаючи від артрозів, кіфозів, артритів, остеохондрозів, ревматоїдних захворювань, розладів з боку неврології до захворювань Бехтерєва, Шейєрмана-Мау, та навіть був випадок невиявленого онкологічного захворювання. Інколи хвороби поводяться дуже непередбачувано, і виявляти їх важко, як в тому випадку. Я допоміг людині зняти больовий синдром та наполіг, щоб той звернувся до фахового спеціаліста. Мої здогадки підтвердились. Зараз все добре. Після хіміотерапії пацієнт в стані ремісії”, – розповідає Григорій.

Війна забрала спокій та достаток, але навчила цінувати дійсно важливе - історія лікаря-переселенця з Харкова, який став порятунком для мешканців Бессарабії

Зауважимо, що буквально під час нашої розмови з Григорієм до нього прийшла пацієнтка, Анжела, яку він “успадкував” від батька, адже саме Улітін-старший почав лікувальний процес жінки.

За її словами, потрапила вона до лікуючої сім’ї у тяжкому стані, адже не могла керувати половиною свого тіла і пересуватися самостійно, та вже через півтора року лікування вільно ходить навіть без тростинки. Ця історія є черговим підтвердженням того, що лікувальний масаж має робити виключно лікар, а не людина, яка пройшла двотижневі курси, адже наша співрозмовниця мала відповідний сумний досвід, який ледь не став для неї фатальним.

Загалом у практиці лікаря багато цікавих випадків та ледь не чудодійних історій зцілення. Однією з таких Григорій ділиться з нами:

“Два тижні тому прийшов до нас пацієнт з грижею поперекового відділу з ретракцією в ногу. В далекому 1996 році чоловік отримав важку травму на футболі, порвав два меніски та зв’язки. За роки в нього сформувалась гігантська пухлина діаметром близько 30 см. Структура цієї пухлини 50 на 50 доброякісна та злоякісна. Єдині, хто згодився його оперувати, – це інститут Ситенка в Харкові, аби “лише “почистити” коліно”. А до мене він звернувся зі скаргами на поперек. Підібравши лікування хворому, маємо відсутність болю та дискомфорту в попереку, а також зменшення пухлини ВДВІЧІ! І це за тиждень курсу уколів”, – радіє спільним успіхам Григорій.

Згадуючи свій буремний шлях, чоловік закликає людей цінувати зовсім не матеріальні речі, а себе, в першу чергу, своє здоров’я, в тому числі й ментальне, своїх близьких. Не нехтувати власними відчуттями та завжди прислухатися до свого організму.

“Ми мали багато благ сучасного світу, мали техніку, нерухомість, якісь здобутки, але коли сталося лихо, забрати змогли тільки себе і те, що було всередині нас. Я завжди закликаю, що в сучасному світі люди мають вкладатися в себе, адже єдиний, хто буде завжди з тобою, – це ти сам, і єдине, що ти зможеш забрати із собою завжди, – це твої знання. Війна завдала нам багато лиха, але й багато чому навчила. Саме завдяки ній я зрозумів, що дівчина, яка зі мною пройшла весь цей складний шлях, мавши гарніші перспективи, можливість поїхати з країни та реалізуватися самостійно, зробила вибір на користь мене і моєї справи життя, має стати моєю дружиною”, – ділиться думками Григорій.

Закохані побралися 8 серпня 2023 року в Арцизі, а вже наступного дня вирушили до Одеси відкривати власну клініку “JUSTUS KINESIO”. Але й про своїх пацієнтів з периферії лікар не забуває – майже кожних вихідних вони з дружиною приїздять у місто, яке так полюбилося, щоб допомагати людям.

Війна забрала спокій та достаток, але навчила цінувати дійсно важливе - історія лікаря-переселенця з Харкова, який став порятунком для мешканців Бессарабії

guest

4 коментарів
Старые
Новые Популярные
Межтекстовые Отзывы
Посмотреть все комментарии
Тарас Пихуля
Тарас Пихуля
23 дней назад

Горжусь семьёй Улитиных. Дай Бог им здоровья

Последний раз редактировалось 23 дней назад Тарас Пихуля ем
Алина Кувалдина
Алина Кувалдина
23 дней назад

Григорий молодец, очень помог мне

Виктор У.
Виктор У.
23 дней назад

Дорогу молодым и перспективным врачам!

Кузнецова Милена
Кузнецова Милена
23 дней назад

Изменил мою жизнь! У человека золотые руки , прекрасная история , побольше бы таких людей

4
0
Поділіться своєю думкою з цього приводу в коментарях під цією новиною!x