Великі дівчатка не грають у ляльки, вони наділяють їх енергетикою свого роду: історія створення унікальної колекції успішної гагаузки з Бессарабії Ольги Кулаксиз

Ось уже дев’ятий рік як у Бессарабії, у селі Виноградівка Болградської громади, де компактно проживають переважно представники гагаузької нації, функціонує Обласний центр гагаузької культури, яким усі ці роки беззмінно керує Ольга Кулаксиз. Саме завдяки їй, її активній позиції, непідробній любові до рідного краю, всі ці роки трепетно зберігаються культура і традиції гагаузького етносу, представницею якого вона є сама. Жінка не лише їх зберігає, а відтворює забуті.

Берегиня історії…

За це, а також за свою активну громадську позицію Ольга Семенівна неодноразово нагороджувалася грамотами різного рівня, а ще має цілком заслужені звання. Так, за версією IX щорічної збірки, яка видається з метою відображення соціального статусу успішних, ділових та цілеспрямованих жінок у житті країни та реалізується за підтримки Верховної Ради України, Ольга Кулаксиз визнана однією з них в Україні. Вона потрапила до цієї збірки у 2020 році не випадково, а як автор чотирьох підручників гагаузької мови, якими школярі вивчають рідну мову у початкових класах. А роком раніше, у 2019 році, директорка Обласного Центру гагаузької культури у с. Виноградівка Болградської громади була визнана «Жінкою року» Болградського району у номінації «Громадсько-політична діяльність».

Не залишилася осторонь Ольга Семенівна і з початком повномасштабної війни в Україні. Окрім тематичних заходів, творчих конкурсів для дітей, тісної співпраці із сільським ліцеєм, активісти обласного Центру гагаузької культури під її керівництвом брали участь у всіх виставках та ярмарках Болградщини на підтримку ЗСУ. Разом із ними жінка створювала килимки ручної роботи, які й реалізовували на ярмарках, а кошти передавали на підтримку війська.

Рукоділля – один із кількох талантів, яким володіє наша героїня, і який увічнений у багатьох виробах, що зберігаються в Центрі та таким чином розповідають про традиції гагаузького народу. Це всілякі вишивки, ті ж килимки та багато іншого. Але особливе місце займає тут колекція ляльок у старовинних національних гагаузьких костюмах, відтворених до дрібниць у мініатюрі. Таких ляльок за дев’ять років Центру створено вже понад тридцять. У чому цінність цієї колекції, як вона створювалася, і як Ольга Семенівна розкрила ще один свій талант, дізналася «Бессарабія INFORM».

… та кутюр’є

«Почавши працювати щільно з гагаузькою культурою, я спочатку звертала увагу на такі важливі моменти в Центрі, як атмосфера, бібліотека, картотека, музейна кімната. І коли ми більш-менш вже з цим впоралися, сама собою виникла ідея створити щось цікаве, щось унікальне. Наприклад, об’єкти, які якнайширше розповідали про культуру гагаузького народу», – розповідає Ольга Кулаксиз.

Таким чином у Центрі гагаузької культури було встановлено ткацький верстат, знайшлося тут місце для старовинного посуду та іншого начиння гагаузів, було створено об’ємний відеоматеріал про заняття представників цієї нації. І в процесі цього всього народилася ідея створення ляльок у національному одязі.

«Оскільки я за освітою вчитель, я не можу не думати про дітей, про те, що їх тішить, адже поряд з ними радіємо і ми – дорослі. Лялька могла в цьому плані допомогти», – пояснює Ольга Кулаксиз.

Разом зі своїми колегами по Центру Ольга Кулакзис створила гурток «Умілі руки», і жінки розпочали таїнство творіння майбутніх ляльок у гагаузькому вбранні – різних конфігурацій та видів. До цього кропіткого і справді ювелірного процесу жінки підходили як справжні кутюр’є.

«Так, на той час у нас уже було зібрано деяку колекцію старовинного гагаузького одягу, який ми виявляли в скринях своїх бабусь, приносили її й самі односельці. Але коли такі вбрання з’являються на лялечках, вони оживають», – додає Ольга Семенівна.

Перш ніж одягнути конструкцію в майбутнє вбрання, створюється образ, потім жінки підшукують саме ту тканину, яку вимагало це вбрання, і яку використовували у його створенні наші пращури. За словами Ольги Семенівни, бувало, що ляльку доводилося відкладати, поки не буде знайдено потрібну тканину або декор, що потрібен. Так зі своїми майстринями вони створили першу пару ляльок – героїв гагаузької казки, які започаткували майбутню велику колекцію.

«Чому саме створенню національного одягу ми все ж таки віддали перевагу в нашому цьому виді творчості? Тому що в цьому одязі ми ще раз захотіли показати та увічнити красу гагаузького національного костюма, різноманіття силуетів, форм, викрійок, елементів декору та їх безліч. А ще – види тканин – також різні. І я хочу наголосити, що ми жодного разу не використовували готові старовинні сукні, щоб створити костюм для цієї ляльки – чоловіка чи жінки. Ми знаходили шматочки тканин тих, які залишились у скринях у нас від наших бабусь та мам, саме із залишків. Пам’ятаю навіть, як моя мама, вже покійна, шила нам сукні, тож навіть залишки від тканин вона складала в торбочку. І ось зараз це все знадобилося. І про це подбала не лише я, а всі мої співробітники. У кого що було з таких шматочків, усі принесли», – ділиться тонкощами директорка Центру гагаузької культури.

Не менша увага приділяється і підбору декору.

«Дивіться, якщо в нарядах болгар були квіткові прикраси, то у гагаузів декор в одязі був куди стриманішим. Вони найчастіше прикрашали себе або стрічками, або різної конфігурації складочками в одязі. Для нижніх сорочок та верхнього одягу створювалося різного виду полотно, але неодмінно з натурального матеріалу. Як правило, – льону, вовни. Цікавий і процес створення національного чоловічого та жіночого взуття, яке називалося чаарик. Для цього використовувалися вироблені свиняча або яловича шкура. Для чоловіків це було найзручніше взуття для роботи на полях, особливо для вівчарів. Адже один з основних видів діяльності гагаузів – це вівчарство. Що примітно, у цьому взутті – чарик – можна було ходити навіть снігом. Щоправда, взимку до неї йшли додатково вовняні в’язані шкарпетки. Поверх них ногу обтягували щільним натуральним полотном, яке затягувалося спеціальними шкіряними шнурками, щоб чоловік міг цілий день працювати. Адже дуже важливо було, щоби все це трималося. Більш заможні гагаузи (багато залежало ще й від їхньої діяльності) шили навіть чоботи. Хромові. Якщо чоловік і був вівчарем, але заможним, то у свята і він одягав хромові чоботи. А для жінок шили гарні шкіряні туфлі. Наприклад, у моєї мами були туфлі весільні шкіряні, на каблучках і декоровані такими ажурними прикрасами зі шкіри. Їх і ще одну пару шили на замовлення. Ручна робота. Ще гагаузи славилися пошиттям кептарів з овечої шкіри – для жінок, чоловіків, дітей. Для чоловіків були свої візерунки на них, а для жінок – свої. Для свят був один кептар білого кольору з добре виробленої шкіри, яку ще й декорували вирізаним орнаментом. Навіть гудзики пришивалися шкіряними шнурочками», – з неприхованим трепетом у голові розповідає про історію одягу свого народу Ольга Семенівна.

Всі ці тонкощі вони й відтворюють у національному вбранні ляльок, причому так, щоб в образах не було повторень. Так само, після ретельного вивчення, майстрині Центру створили гагаузьку пару – нареченого та наречену, а також їх свідків. Їхні фігурки займають особливе місце у бібліотечному залі Центру та є його прикрасою.

З не меншою подякою Ольга Кулаксиз згадує своїх помічниць, співробітниць Центру, які першими брали участь у створенні колекції. Це – Ольга Іванівна Перевалова та Ганна Федорівна Молла.

«І хоч Ольга Іванівна не швачка за освітою, але вона дуже велика аматорка, вчитель праці, яка скрупульозно поставилася до цієї роботи. А Ганна Федорівна – швачка. Вона теж доклала максимум зусиль, щоб ці образи вийшли дуже гарними та акуратними. Тому що гагаузи акуратні не лише в одязі, а й у всьому», – наголошує Ольга Семенівна.

Пізніше до них приєдналася ще одна майстриня Євдокія Карайван. Її робота «Урожайний рік» у вигляді лялечок – членів одного великого сімейства з немовлям також є у Центрі. Але зараз жінка займається сама прикладним мистецтвом.

Про головну місію

З цих понад тридцяти створених ляльок у національному гагаузькому одязі Центр подарував послу Турецької республіки, який побував у гостях у селі Виноградівка, а також депутату Одеської обласної ради та народному депутату України.

«Потім я була в Туреччині на фестивалі старовинних міст, і ми теж подарували меру міста Анталія пару – хлопчика і дівчинку в національних костюмах, які відображають не лише зовнішній світ представників цієї нації, а й внутрішній”, – продовжує Ольга Кулаксиз.

До того, навіть ляльку Барбі жінки зуміли гармонійно перетворити на справжню гагаузку. І найголовніше, як і хотіла Ольга Семенівна, з появою колекції ляльок у Центрі стало ще більше відвідувачів серед дітей. У невимушеній атмосфері, навіть в ігровій формі, завдяки цим лялькам молоде покоління гагаузів пізнає культуру своєї нації, її традиції.

“Ми роздаємо дітям готові шаблони майбутнього костюма, і вони беруть участь у його створенні, розмальовують їх”, – каже директорка Центру.

А ще, щоб порадувати особливих дітей, знову ж таки зі своїми майстринями, вони створили понад півсотні ляльок для ігор. Але з іншого матеріалу – зручного для них.

«Як я вже казала, кілька ляльок у національних костюмах ми подарували, нам приємно робити такі подарунки. Але ніколи не подаруємо, а тим більше не продамо ні за які гроші наших перших ляльок – пару казкових героїв. Тому що вони наші символи, наші обереги. Це навіть важко пояснити, але їхня присутність у Центрі обов’язкова», – зазначає Ольга Семенівна.

Хоча пропозицій купити ляльок Центру надходили чимало, їхні творці погодилися лише раз продати пару гагауза та гагаузки дослідникам із Туреччини.

«Звичайно, ми мріємо брати участь у виставках, фестивалях ляльок у національному одязі. І вже брали участь у подібних заходах. Але ніяк не з метою поставити цю справу на потік, щоби заробляти. В нас інша місія. Кожній ляльці, кожному створеному нами образу ми передаємо свою душевну енергетику, яка потім передається власнику цієї ляльки навіть через роки та відстані. Ми ж схильні популяризувати свою історію та традиції за допомогою цих виробів, цієї колекції. А якщо пустити її на продаж, то вона просто втратить свою цінність», – робить висновок Ольга Кулаксиз.

Що ж, дорослі дівчатка не грають у ляльки, вони наділяють їх енергетикою свого роду, щоб із роками вона не втрачалася, а лише ставала міцнішою. І добре, що такі люди є.

Фото з особистого архіву Ольги Кулаксиз