«Зеленський дзвонить, каже — без тебе ніяк»: історія прикордонника з Болградського району, який повернувся з неволі

Сьогодні, 15 травня, в рамках обміну полоненими  до України повернувся 26-річний сержант, уродженець села Петрівка Буджацької громади Болградського району Василь Мельник. Два роки і п’ять днів повної невідомості, важкої ворожої неволі та щохвилинної віри матері закінчилися коротким, але найбажанішим телефонним дзвінком: «Мамо, я в Україні!».  Кореспондентці «Бессарабії INFORM» вдалося поспілкуватися з матір’ю захисника Світланою Семенівною Мельник та дізнатися історію воїна, чиє повернення стало справжнім дивом для всієї громади.

Василь Мельник народився 29 вересня 1999 року в селі Петрівка. Він був середньою дитиною у родині — зростав разом із двома сестрами. Зі шкільних років хлопець був душею компанії: веселий, жартівливий, працьовитий. Разом із місцевою футбольною командою та тренером Василь об’їздив увесь колишній Тарутинський район, здобуваючи грамоти та медалі.

Після закінчення 11 класів юнак поїхав навчатися до Чорноморського транспортного ліцею, де здобув фах кранівника (машиніста- навантажувача в порту). Деякий час працював в Одесі, зокрема на «Новій пошті», намагаючись стати на ноги. Проте його серце завжди належало рідному селу.

«Він ніколи не хотів жити у великому місті. Завжди казав, що повернеться у Петрівку, розводитиме худобу, збудує власну ферму. Навіть підраховував, що для цього треба, хотів навчатися на зоотехніка», – згадує мама Світлана Семенівна.

У 2019 році Василь  підписав контракт із ДПСУ, вступивши до лав Білгород-Дністровського прикордонного загону Родина підтримала його, сподіваючись, що після одного контракту син повернеться до цивільного життя Але доля розпорядилася інакше….

Ранок 24 лютого 2022 року застав прикордонника на службі просто у рідній Петрівці. Василь ніколи не втрачав почуття гумору і у стресових ситуаціях заспокоював маму жартами. Так було і цього разу.

«Він постійно віджартовувався: “Мамо, мені сам Зеленський телефонує, каже, що без мене ну ніяк”. Намагався берегти моє серце», — ділиться жінка.

Згодом прикордонника перевели до Харківського загону. Тоді почалося справжнє бойове пекло — підрозділ Василя направили на Бахмутський напрямок. Саме там молодий боєць отримав важку контузію та вперше побачив загибель побратимів на полі бою. Після ротації та відновлення підрозділ знову повернувся на передову — цього разу на рідну для загону Харківщину.

Фатальний день настав 10 травня 2024 року. Поблизу села Красне Харківської області тривав запеклий, безперервний триденний бій. Група з 17 прикордонників опинилася у повному оточенні. Хлопці трималися до останнього, але їх взяли у полон.

Про те, що син живий, але в неволі, родина дізналася через кілька днів, коли в російських пабліках з’явилося відео з полоненими бійцями. Згодом прийшло офіційне сповіщення: «Зник безвісти під час виконання бойового завдання».

Увесь цей час Василь перебував в одній із виправних колоній Волгоградської області рф. За два роки неволі родина отримала від нього лише один короткий лист у лютому 2026 року. Василь писав стримано, не знаючи, чи знають рідні, де він перебуває. Про умови утримання згодом розповів один із побратимів, якого обміняли раніше: полонених майже не випускали на свіже повітря (прогулянки тривали щонайбільше 20 хвилин), через що хлопці роками не бачили сонця.

Варто зазначити, що родина Мельників — це справжня військова династія. Батько Василя вже 20 років служить у прикордонних військах, а нещодавно до лав ДПСУ приєдналася й сама Світлана Семенівна. Молодший сержант Світлана Мельник пішла служити, щоб бути ближче до військового середовища та допомагати іншим шукати зниклих безвісти.

Сьогоднішній день Світлана Семенівна зустріла на службовому навчанні. Те, що сталося далі, вона називає не інакше як дивом.

«Я відкриваю телефон і бачу сповіщення в “Дії”, що мого захисника звільнено з полону. Це повідомлення ніби впало з неба. Я досі не можу повірити, що це реальність, усе як уві сні», – розповідає жінка.

За кілька годин пролунав і сам дзвінок від Василя. Перше, про що запитав змучений довгим полоном хлопець, — як справи вдома, чи всі живі, та де його кохана дівчина Марія, яка чекала на нього всі ці довгі роки.

За словами матері, Василь помітно схуд, зблід без сонячного світла, йому повністю поголили голову, проте головне — він повернувся без критичних фізичних поранень і з незламним духом. Зараз на військовослужбовця чекає медичний огляд, тривалий курс психологічної та фізичної реабілітації.

У рідній Петрівці та усій Буджацькій громаді звістку про повернення Героя зустріли зі сльозами радості на очах. Односельці вже готуються гідно зустрічати свого захисника на рідній землі.

Раніше ми повідомляли: Організатор втечі ухилянтів через Болградщину отримав вісім років тюрми