Мав справу з «Бредлі», гелікоптерами і танками: зварник-силач з Аккермана робить неймовірний внесок у Перемогу

За три роки повномасштабної війни в Україні майже кожен з нас став хоч трохи дотичним до підтримки захисників. Але є люди, які не бачать свого життя без щоденної та безкорисливої допомоги армії. Вони не вимагають платні за свою кропітку працю та неохоче розповідають про власний внесок у Перемогу. Саме таким є мешканець Білгорода-Дністровського Євген Чудак, котрий з початку великої війни підставляє своє сильне плече бійцям. Знаний у місті як зварник-аргонщик, чоловік рятує зламану техніку бійців та виготовляє спеціальні ноші. Через могутні та золоті руки майстра пройшло багато різноманітних запчастин, а у його автівці – колекція шевронів від вдячних воїнів, яку на власні очі вдалося побачити кореспондентці “Бессарабії INFORM”.

Знайомство з майстром

Євген Чудак народився у селі Жовтий Яр колишнього Татарбунарського, а нині Білгород-Дністровського району. Батьки хлопця працювали у колгоспі. У 1993 році вступив на військову службу за призовом. З юності займався гирьовим спортом, тож під час служби регулярно представляв рідну частину на змаганнях. Згодом не покинув захоплення спортом і став багаторазовим призером чемпіонатів України та Європи з пауерліфтингу, майстром спорту міжнародного класу з пауерліфтингу, майстром спорту з гирьового спорту. Неодноразовий рекордсмен України. У 1995 році чоловік переїхав до Білгорода-Дністровського, де закінчив річні курси зварювальників. Має міжнародні сертифікати зварювальників. Близько тридцяти років ремонтує спецтранспорт пожежників. Із початку великої війни допомагає військовим: ремонтує комплектуючі військової техніки та варить ноші й буржуйки.

24 лютого – радісна та водночас сумна дата для родини, адже початок повномасштабного вторгнення припав на день народження дружини Євгена – пані Ірини. Ті “найтемніші” часи залишаться назавжди у пам’яті чоловіка.

«13 березня 2022 року загинув мій кум – полковник розвідки. Ця втрата сильно вплинула на мене, і я пішов записатися до Територіальної оборони, куди в той час набирали людей. Варто сказати: найперше, що я зробив для військових, – їжаки під колеса для зупинки техніки. І ось коли я прийшов до пункту збору ТРО, то зустрів там знайомих, які мені тоді сказали: «Іди додому і роби свою справу». Після їжаків я варив бронеплити і багато чого ще…»,- розпочав нашу бесіду майстер.

Коли на початку війни з резервації почали знімати різноманітну техніку, Євгену доводилося ремонтувати запчастини з застарілих одиниць, які стояли десятиліттями.

«Це був нескінченний потік. Техніка стояла на зберіганні, воду з неї не зливали, все розморозилося, потекло. Ми повертали це все до життя. Доводилося виїздити на місця дислокації хлопців. Я варив катери пошкоджені. Приїздили навіть вночі, і я разом з військовими їхав та ремонтував їхню техніку»,- згадує чоловік.

Одного разу Євгену подзвонив давній знайомий – Сергій Ожегов та попросив полагодити авто, яке мало їхати до бійців. Пізніше, десь на початку минулого року, Сергій запропонував зварнику робити ноші для військових.

«Я тоді сказав, що самотужки не зможу робити ноші, адже треба, щоб хтось нарізав метал, робив заготовлення, і якщо мені хтось буде допомагати з цим, я буду варити їх. Сергій погодився виконувати ці роботи і опанував ази слюсарства. Він дуже здібний учень. Якби у мене була можливість видати йому сертифікат слюсаря, я б залюбки це зробив (посміхається – ред.)», – розказав майстер-зварювальник.

Сергія Ожегова у Білгороді-Дністровському знають як мистецтвознавця та поціновувача прекрасного. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Сергій вступив до лав територіальної оборони, але за якийсь час списався за віком. Як розповів пан Сергій, його основна спеціальність – буровик, тож основи роботи з металом він має.

Передивившись зразки нош, які виготовляли інші фахівці, чоловіки розробили власні креслення, за якими згодом зробили перший візок. З часом ноші удосконалювалися відповідно до запиту військових.

«Основною вимогою до нош була їхня компактність і вузькість. Хлопці, які до нас зверталися по ці візки, пройшли бої у Бахмуті, і не тільки, і ноші їм були необхідні для евакуації поранених серед міської забудови. Наприклад, під час обстрілу бійці разом з ношами могли зайти через дверний отвір будівлі, аби перечекати атаку. Вузький отвір у будинках стандартний – це 70 сантиметрів, тому наші ноші мають максимум 66 сантиметрів ширини», – зауважив Сергій. 

Як додав Євген, перші ноші, які зробили чоловіки, були трохи ширше за теперішні та не розкладалися. З часом до майстрів приїздили військові, які підказували, що ще можна змінити або додати, аби осучаснити конструкцію для бійців.

«Спочатку на носилках була вісь, яку ми згодом прибрали, аби вона не «чіпляла» нерівності, якими везуть візок. Ми розробили колісний вузол. До того ж, на ношах була «сережка», за яку можна було їх прикріпити до автівки. По периметру були ручки, за які можна було тягнути чи нести. Пізніше ми модернізували їх та зробили так, щоб вони складалися навпіл. Габарити зараз ті ж самі, але набагато зручніше – взяв за ручку і їх можна котити. Крім того, ми переробили колеса. На останніх візках ми прибрали навантаження для рук. Тобто, коли людину кладуть на ноші, або везуть вантаж, то це не так тяжко. А також доробили бокові запобіжники, аби людина не вивалювалася”, – розповів Євген.

За словами майстрів, вони завжди уважно прислухаються до побажань військових.

«Для нас дуже важливий зворотній зв’язок».

Самі ноші важать 25 кілограмів, а їхня вантажопідйомність – 150-200 кілограмів. Їх можна використовувати як для перевезення військових, так і для транспортування БК або провізії. У середньому, майстри виготовляють 5 візків за тиждень. За рік роботи Євген та Сергій  зробили та передали бійцям близько ста носилок. Собівартість одних складає близько чотирьох з половиною тисяч гривень. Але для бійців ці ноші безплатні – їх виготовляють за донати. Збором коштів та придбанням матеріалів займається сам Сергій. Чоловік шукає найвигідніші ціни, благо, є організації та люди, які завжди допомагають. Ось як коротко описує робочий процес Сергій:

«Треба зібрати гроші, зробити закупівлю, нарізати матеріали, зварити, потім зачистити, зібрати, пофарбувати, оснастити і спакувати. А вже потім вивезти і відправити. Велика вдячність Гуманітарній Новій пошті. Ми відправляємо наші посилки за промокодами. Інакше б відправлення візків та інших приладів влетіло б нам у добру копійку. Ми безмежно вдячні всім, хто донатить та наближає нашу Перемогу»,-  розповів Сергій.

Курщина, Сумщина, Херсонщина, Донеччина, Харківщина, Запоріжжя – як кажуть майстри, немає такого напрямку на фронті, де б бійці не використовували зроблені ними ноші. Ба більше, бійці передають візки між підрозділами, тому відстежити їхній шлях важко.

Окрім нош, Євген та Сергій відправляють на фронт виготовлені власноруч буржуйки. З початком зими з’явилася потреба в обігріві наших захисників.

“Для виготовлення буржуйок ми використовуємо фреонові балони для кондиціонерів. У мене у місті є приятель – Володимир, який працює у “Автохолод-Аккерман”, і він нам дав понад 50 балонів. А Білгород-Дністровський центр дитячої творчості поділився з нами окопними свічками, які ми вставляємо всередину і відправляємо хлопцям вже укомплектовані буржуйки”, – розказали майстри. 

Паралельно з виробництвом нош та буржуйок пан Євген ремонтує запчастини. Візити військових до нього стали регулярними, каже майстер. Навіть під час нашої бесіди до чоловіка зателефонував боєць, який невдовзі привіз зварювальнику якусь деталь.

“Найосновніше, що привозять бійці, – це головки блока циліндра. Крім того, різноманітні патрубки, колектори, піддони двигунів, пошкоджені після поїздок, радіатори. Привозили і танкові мотори. Я навіть удостоївся такої честі варити люк від “Bradley” (бойова машина піхоти, що перебуває на озброєнні механізованих військ армії США, яку передавали українським військовим – ред.). Одного разу варив бак від гвинтокрила. Це було неочікувано, адже приїхали бійці і кажуть: “Треба поварити бак”. Добре, кажу, привозьте. І коли вони приїхали, то витягли з машини одну довжелезну трубу, а потім ще одну. Це були частини від розірваних баків. І мені довелося з цих двох труб зробити одну: я вирізав, переробляв і врешті все вийшло. Я запитав тоді тих хлопців: “Як ви мене знайшли? Де вертоліт, а де я?” А вони: “Ми їхали, і нам сказали, до кого можна звернутися”, – поділився з нами фахівець.

Варто підкреслити, що слава про Євгена та його золоті руки швидко розповсюджується серед військових різних щаблів та підрозділів.

На знак вдячності Євгену, який ані копійки не бере за свою працю, наші захисники дарують шеврони. Майстер не одразу почав збирати нашивки, але зараз вже має солідну колекцію.

Крім того, у майстерні чоловіка висить прапор підрозділу ГРУ з підписами бійців. Поруч – грамоти від військових формувань.

За свою діяльність Євген та Сергій отримали відзнаку від батальйону ТрО – орден “За безкорисливе служіння Батьківщині”. Сам Євген скромно називає себе “просто зварювальник”, якому важливо бути корисним і відчувати віддачу.

“Все моє життя – це боротьба. Більшість з прожитих років я займаюся спортом, ставлю собі цілі і досягаю певних вершин. Після того, як почалася велика війна, і мене з військкомату відправили додому зі словами, що «кожен повинен робити свою роботу», я зробив для себе такий висновок: якби кожна людина професійно та сумлінно робила свою справу, то, можливо, і війна ця давно закінчилася б. Ця робота, яку ми робимо, яку роблять волонтери, – це велика відповідальність, адже я не можу сказати, що заморився, і мене все дістало. Зараз ми працюємо в межах своїх можливостей, це не об’єми великого підприємства. І якщо плоди нашої праці приносять користь, і люди нам вдячні – це дійсно тішить”.