Мобілізація, вихід з Авдіївки та звільнення Залужного: головком Сирський дав перше інтерв’ю

0 коментарів 29835 переглядів

Ви можете обрати мову сайту: Українська | Русский (автоперевод)


Згідно з Указом Президента України Олександра Сирського було призначено на посаду Головнокомандувача Збройних сил у лютому поточного року. Це призначення, як і подальші зміни у військовому керівництві, відхід українських військ від Авдіївки, тривалий наступ російських загарбників та оголошення про перехід України до стратегічної оборони стали об’єктами прискіпливої уваги, і не лише в Україні. Серед західних союзників і партнерів почали лунати тривожні думки, що Україна втрачає позиції та спроможності для продовження боротьби з ворогом. Наскільки обґрунтованими є такі оцінювання, яка реальна ситуація на полі бою, і що означає нова стратегія українських військ, Укрінформу розповів сам Головнокомандувач Збройних сил України генерал-полковник Сирський.


– Олександре Станіславовичу, з фронту далі надходять тривожні новини. Ворог продовжує тиснути на українські позиції, намагається наступати на Куп’янському напрямку та на Лиман, створює загрози для Ямполя та Сіверська. Важкою залишається ситуація на Авдіївському напрямку. Ми знаємо, що кожен крок дається ворогу великою кров’ю, але… Що відбувається? Чи є у Збройних сил ресурси та можливості, щоб зупинити таке просування ворога?

– Ситуація на фронті дійсно складна. Але на фронті вона й не буває іншою. Безумовно, кожний день вимагає від наших солдатів та офіцерів максимального напруження сил. Але ми не тільки стоїмо в обороні, а ще й щодня на різних напрямках самі просуваємось вперед. Останнім часом кількість повернутих нами позицій перевищує кількість втрачених. Ворогу не вдалося суттєво просунутися на стратегічних напрямках, його територіальні здобутки, якщо вони і є, то мають тактичне значення. Цю ситуацію ми контролюємо.

Варто визнати, що поточна обстановка на певних напрямках є напруженою. Російські окупанти далі нарощують зусилля та мають чисельну перевагу в особовому складі. Вони традиційно не зважають на втрати і продовжують застосовувати тактику масованих штурмів. На певних напрямках щодоби підрозділи Сил оборони України відбивають по кілька десятків атак.

Досвід минулих місяців і тижнів свідчить, що ворог значно наростив активність авіації, застосовує КАБи – керовані авіабомби, які руйнують наші позиції. Крім цього, ворог веде щільний артилерійський та мінометний вогонь. Ще кілька днів тому перевага ворога щодо випущених боєприпасів становила співвідношення близько 6:1.

Але ми навчились воювати не кількістю боєприпасів, а майстерністю застосування тієї зброї, яка є. Крім того, ми максимально використовуємо перевагу в засобах безпілотної авіації. Хоча ворог намагається нас наздогнати у цьому ефективному виді зброї.

Противник продовжує наступальні дії на широкому фронті, намагається будь-якою ціною вийти на кордони Донецької та Луганської областей, потіснити нас на лівому березі Дніпра у Запорізькій області.

На певних ділянках фронту нам вдалося вирівняти ситуацію щодо артилерії, і це відразу позначилося на обстановці в цілому. Наші артилеристи використовують високоточні боєприпаси для ураження скупчень противника навіть за десятки кілометрів від лінії фронту. Ворог щодобово не лише має значні втрати у живій силі та техніці, зокрема артилерійські системи, – він ніколи й ніде не може почуватися у безпеці, також на тимчасово окупованих територіях України. Це важливий психологічний чинник. Їм не буде спокою на нашій землі. Ніколи. І кожен окупант повинен це усвідомлювати.

Зрозуміло, що це статистика, але важливо знати: лише за лютий–березень цього року (на 26 березня) ворог втратив понад 570 танків, близько 1430 бойових броньованих машин, майже 1680 артилерійських систем та 64 системи ППО. Водночас Сили оборони України утримують під контролем головні висоти та райони оборони. Наша мета – не допустити втрати своєї території, максимально виснажити противника, завдати йому найбільш можливих втрат, сформувати і підготувати резерви для проведення наступальних дій.

Дуже суттєвим є і те, що активність ворога у повітрі також вдалося знизити, зрозуміло, завдяки майстерності наших підрозділів протиповітряної оборони. Лише протягом 10 днів у лютому вони збили 13 літаків противника, зокрема відразу два стратегічно важливі літаки спостереження та управління А50.

Тож з майстерністю особового складу в нас усе гаразд. Сподіваємося отримати від партнерів більшу кількість засобів ППО і головне – ракет до них, особливо з урахуванням того, що ворог перейшов до тактики масованих повітряних ударів як по українських військах, так і по цивільній інфраструктурі, по мирних містах України.

Мобілізація, вихід з Авдіївки та звільнення Залужного: головком Сирський дав перше інтерв'ю

– Ваше призначення відбулося після гучної і, будемо відвертими, не зовсім зрозумілої відставки з цієї посади генерала Валерія Залужного. З чим пов’язані такі зміни, як і переформатування, практично, усього військового керівництва? Як такі пертурбації були сприйняті у військах?

– У військових є один обов’язок – ми не обговорюємо наказів, ми їх виконуємо. Тож якщо у Президента країни, Верховного Головнокомандувача, були причини для такої заміни, особливо під час активної фази війни, – це означає, що ці причини – вагомі.

Ми з Валерієм Федоровичем працювали пліч-о-пліч у найважчі часи від початку російського повномасштабного вторгнення, та навіть раніше. Працювали як одна команда. Бажаю йому успіхів на новій і дуже відповідальній посаді.

Можу сказати, що всі наші знання і весь досвід, який набутий вже під час повномасштабної війни у боях з переважальними силами противника, будуть спрямовані на підвищення ефективності наших дій та максимального ураження ударних угруповань противника.

На цій основі ми відпрацьовуємо алгоритми роботи органів військового управління, на всіх рівнях. Йдеться про детальне, ретельне планування дій об’єднань, з’єднань і частин, зрозуміло, з урахуванням потреб фронту. Власне, від чіткої роботи цієї вертикалі, яка охоплює планування та забезпечення бойових дій, від своєчасного постачання новітньої зброї та боєприпасів від наших західних партнерів залежить не лише успіх кожної з військових операцій, але й життя людей. Про це варто пам’ятати командирам усіх рівнів, та й нашим союзникам на Заході ми постійно про це нагадуємо.

Наші штаби повинні знати всі, без винятку, потреби фронту і володіти ситуацією на кожній його ділянці. У цьому на першому плані є кваліфікація офіцерів, що належать до органів військового управління.

Можу підтвердити, що склад Генерального штабу та інших органів військового управління буде оновлений завдяки бойовим офіцерам з великим практичним досвідом бойових дій, який вони набували на полях вже цієї війни.

– Які зміни відбудуться на полі бою після вашого призначення?

– Ситуація на полі бою залежить не лише від Головнокомандувача, як ви розумієте. Сучасна війна вимагає рішучості та ініціативи на місцях, саме там, де точаться бойові дії. Успіх бойових операцій залежить від офіцера, сержанта, солдата, які перебувають в окопах та на опорних пунктах, – саме вони на своїх плечах несуть це величезне бойове навантаження.

Ми можемо визначати стратегію і проводити координацію дій, оперативно відповідати на зміни обстановки та на потреби фронту. Водночас в основі філософії застосування військ – принаймні це моя позиція – має бути покладена головна формула. Найцінніше, що мають наші Збройні сили, – це люди. Наше завдання – берегти їхні життя та водночас завдавати максимальних втрат ворогові.

Реалізація цього принципу вимагає дотримання балансу між виконанням бойових завдань та відновленням військових частин і підрозділів. Люди в нас – герої, але їхні сили – не безмежні, вони також потребують відновлення й відпочинку.

Тому на сьогодні вже запущений процес ротації військових частин на лінії фронту, що дає нам змогу повноцінно відновити боєздатність не лише техніки, а насамперед забезпечити відпочинок та відновлення наших військовослужбовців.

Для забезпечення цього процесу нам потрібні люди. Саме тому хотів би, щоб кожен чоловік призовного віку в Україні усвідомлював: від його волі та дій залежить, щоб Україна вистояла.

Щоб ви розуміли, – цей процес не обмежується тільки діяльністю ТЦК. Це цілий комплекс питань, який містить навчання людей, їх належне екіпірування та забезпечення. Такі зусилля охоплюють також заходи із соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх родин. Треба потурбуватися про те, як складається життя військовослужбовця після звільнення або демобілізації. Зрозуміло, лише зусиллями Збройних сил виконати всі ці завдання неможливо. Ми бачимо, що держава не стоїть осторонь і вже тепер створює механізми для розв’язання всіх цих питань.

Українці далі йдуть захищати свою країну, зокрема, повертаючись з-за кордону. Ми маємо багато добровольців, і це – не перебільшення. Я не стверджую, що проблем немає, але наголошую, що ми робимо все для того, щоб їх розв’язати.

Мобілізація, вихід з Авдіївки та звільнення Залужного: головком Сирський дав перше інтерв'ю

– Раніше казали, що для підтримання боєздатності та забезпечення ротації підрозділів та частин Збройних сил на фронті необхідно мобілізувати ще 500 тисяч людей. Наскільки реальним є таке число тепер?

– Після перегляду наших внутрішніх ресурсів та уточнення бойового складу Збройних сил ця цифра була суттєво зменшена. Ми очікуємо, що у нас буде достатньо людей, здатних захищати Батьківщину. Йдеться не лише про мобілізованих, але й про добровольців.

Треба зважати на те, що люди – не роботи. Вони виснажуються фізично й психологічно, особливо в умовах бойових дій. Наприклад, ті люди, які прийшли до ТЦК у лютому 2022 року, потребують відпочинку та лікування. Достатньо згадати, що бойова 110-та бригада була задіяна на Авдіївському напрямкові від початку повномасштабного вторгнення. Їм треба відновитися і відпочити, і це – об’єктивна необхідність. І таких частин чимало.

Наразі ми переглядаємо чисельність певних частин, які не беруть участі у бойових діях, на підставі аудиту їхньої діяльності. Це дало нам змогу вивільнити тисячі військовослужбовців і спрямувати їх до бойових частин.

Але й при цьому необхідно утримуватися від крайнощів. У всіх арміях світу є особовий склад, який не бере участі у бойових діях, але забезпечує бойові підрозділи. Це не менш важлива частина роботи. Та війна, яку ми вимушені вести проти російських загарбників, – це війна на виснаження, війна логістики. Тож значення ефективності тилових підрозділів не можна недооцінювати. Йдеться про систему забезпечення військ продовольством і боєприпасами, про ремонтні підрозділи, про медичні заклади та про багато іншого. Ці люди роблять свій внесок у ефективність бойових дій.

Хочу, зокрема, наголосити: ті громадяни, які приходять до війська після мобілізації, не потрапляють відразу на фронт. За дуже спеціальними винятками, наприклад, коли у людини вже є бойовий досвід, переважна більшість цих осіб прибувають до навчальних військових частин та центрів. Кількість людей, які проходять таке навчання, на лютий поточного року становила 84 відсотки від загальної кількості мобілізованих. Лише після такого навчання їх можуть спрямовувати на доукомплектування військових частин для відновлення їхньої боєздатності.

– Коли українські війська виходили з Авдіївки, російська пропаганда кричала ледь не про тисячі полонених українців. Що там відбувалося насправді?

– Ми відвели свої сили з Авдіївки, тому що ворог мав суттєву перевагу в силах і засобах штурмових підрозділів. Через постійні бомбардування керованими авіабомбами цілісність нашої оборони була порушена, що дало можливість противнику поступово просуватись вперед. Також негативну роль відіграла недостатня кількість боєприпасів для нашої артилерії. Це не дало змоги в таких умовах вести ефективну контрбатарейну боротьбу. Тож, щоб уникнути оточення та зберегти життя людей, я ухвалив рішення вийти з Авдіївки.

На жаль, у ході цих боїв 25 українських військовослужбовців потрапили у російський полон. Це – війна… Російські пропагандисти намагаються використати різні відео з полоненими українськими воїнами для дискредитації Сил оборони України, психологічного тиску та поширення паніки серед українців.

Хочу сказати цим солдатам, якщо вони мене почують, їхнім родинам: ми нікого не забули і робимо все, щоб визволити цих військовослужбовців із ворожого полону. До цих зусиль повною мірою залучені як керівництво нашої держави, так і Головне управління розвідки Міністерства оборони та командування Збройних сил.

Варто також пам’ятати, що наступ на Авдіївку обернувся для ворога значними втратами, і про це навряд чи будуть розповідати в «російському» телевізорі. Лише у період з 10 жовтня 2023 року до 17 лютого 2024 року на Авдіївському напрямкові російські загарбники втратили: 47186 осіб особового складу, 364 танки, 748 бойових броньованих машин, 248 артилерійських систем, 5 літаків. Сили оборони України від початку Авдіївської оборонної операції на цьому напрямкові взяли в полон 95 російських окупантів.

Мобілізація, вихід з Авдіївки та звільнення Залужного: головком Сирський дав перше інтерв'ю

– Від початку повномасштабної війни, яка триває вже понад два роки, ви очолювали оборону Києва, керували військами під час звільнення території Харківської області. За оцінюваннями низки західних ЗМІ, над Харковом знову нависає загроза російського наступу. Наскільки реальна вона, на ваш погляд?

– Ми не можемо ігнорувати будь-яку інформацію про підготовку ворога до наступальних дій, тому вживаємо всіх заходів для адекватного реагування на таку ймовірність. На сьогодні проводимо великий комплекс робіт із фортифікаційного обладнання територій і позицій, встановлюємо комплексну систему загороджень, проводимо планування застосування наших військ у разі таких дій.

Ми вже маємо досвід бойових дій у Харківській області, нам вдалося «прорахувати» противника та звільнити значну частину Харківщини. Саме тоді відбувся масштабний обвал російського фронту. Якщо росіяни рушать туди знову, Харків стане для них фатальним містом.

Але, звісно, кожна військова операція по-своєму унікальна, і просто скористатися її умовною калькою у наступній ситуації на фронті не вдасться за жодних умов. Сучасна війна – це математична задача із сотнями змінних, у якій кожен складник може мати вирішальне значення.

– Не можу не запитати, де поділися лінії фортифікації, на які наші війська мали б відійти з Авдіївки?

– Почну з головного. Нам вдалося зупинити противника неподалік Авдіївки, використовуючи позиції, які обладнували під час бою. Основна лінія фортифікаційних споруд обладнана і розміщена значно далі, у глибині нашої оборони. Наразі триває підготовка потужних ліній оборони на майже всіх загрозливих напрямках. Для керівництва держави і Збройних сил, для місцевих адміністрацій тощо зведення фортифікаційних ліній і споруд тепер є одним із пріоритетів.

Підготовлені укріплення зберігають життя наших воїнів. Будівництво розгалуженої системи інженерно-фортифікаційних споруд – це не лише завдання інженерних підрозділів Сил підтримки Збройних сил України та військових частин. До цього процесу також залучені обласні військові адміністрації та підрозділи Державної спеціальної служби транспорту. Ця робота постійно триває.

– Наскільки суттєвою є допомога для Збройних сил від наших західних союзників і партнерів?

– Ми дуже вдячні нашим західним союзникам, країнам НАТО, Євросоюзу та іншим партнерам за підтримку. Без такої підтримки, без постачання зброї, боєприпасів, засобів ППО, важкої техніки нам було б набагато важче воювати з підступним і потужним ворогом.

Ми були б ще більш вдячні, якщо б ця допомога надходила швидше і в достатній кількості. Варто визнати: ми не змогли досягнути більшого успіху під час Харківського наступу, тому що нам не вистачило ресурсів. Відсутність ресурсів та необхідної кількості боєприпасів дала можливість росіянам глибоко закопатися в землю на Півдні України, у Запорізькій області, і штурм цих позицій, без ефективної підтримки з повітря, вартував нам людських втрат і техніки. Останній випадок – Авдіївка. Ми б, безперечно, зберегли ці позиції за наявності достатньої кількості насамперед засобів ППО та артилерійських снарядів.

Це – не претензія, а констатація факту. Я вірю, що наші союзники вже усвідомили, з ким мають справу в Росії, і дуже хотіли б бачити наш успіх у боротьбі з ворогом. Нам не вистачає зброї, все інше ми спроможні зробити самі. Ми вдячні нашим партнерам за кожен снаряд, за кожну тонну пального. Але для ефективного планування операцій нам потрібна передбачуваність такого постачання.

Тепер Сили оборони виконують завдання на всій величезній лінії фронту, фактично за нестачі озброєння та боєприпасів. У цих умовах перехід до стратегічної оборони є логічним рішенням. Але настільки ж логічним є і зворотне: якщо Захід, як заявляє, поставить Україні все, що потребують її Збройні сили, це дасть змогу відкинути ворога, скільки б людей не мобілізовувала Росія, і нарешті завершити цю війну військовою перемогою над противником.

Але й ми не сидимо склавши руки, а нарощуємо спроможності вітчизняного ОПК. Якщо до його розвитку будуть залучені європейці в обсягах, які обіцяють, я думаю, ми розв’яжемо з часом проблему «снарядного голоду». Наразі за кількістю новацій та власних розробок зброї, військової техніки і головне – за їхнім практичним використанням на полі бою Україна перебуває в абсолютних лідерах.

У цьому контексті можна згадати про переозброєння артилерійських підрозділів вітчизняною гарматою 155-мм «Богдана» з одночасним доукомплектуванням її автоматичною системою наведення вогню. Невдовзі, можна очікувати, вже в Україні вироблятимуть певні зразки західних гаубиць та вітчизняні нарізні міномети. Це стосується і розроблень сучасного ракетного озброєння та систем контрбатарейної боротьби. Про виробництво дронів суспільство вже доволі добре знає. Тож усі ці заходи можуть забезпечити оперативну перевагу над ворогом на фронті найближчим часом.

Також добрим прикладом є відновлення та капітальний ремонт гаубиць американського виробництва М777. Ми налагодили виробництво деяких таких деталей в Україні. Зокрема, під час відновлення кожної одиниці цієї гаубиці застосовують 40 відсотків деталей, запасних частин, виготовлених для потреб Збройних сил України на вітчизняних підприємствах. Плече постачання, обслуговування, ремонту та відновлення скоротилося в багато разів, і фронт відчуває ці якісні зміни.

– Що для Главкома Сирського сьогодні головне?

– Як я вже казав, тепер головне для нас – зберегти людей. «Залізо» можна відновити, а людей, що загинули, уже не повернеш.

Є ще один пріоритет – це єдність суспільства, відсутність політичного розбрату. Ми маємо пам’ятати про трагічні сторінки нашої історії. Я впевнений: Росія ніколи не зможе перемогти нас на полі бою, поки українці зберігають єдність та силу духу. Якщо марнувати енергію та сили на порожні політичні суперечки одне з одним, – це шлях навіть не до поразки, а до загибелі.

Хочу, щоб це розумів кожен українець: Росія відмовляє всім нам у праві на життя. Саме тому поразка і загибель є тотожними. Тепер знову настав час, щоб країна перетворилася на міцний, єдиний кулак. Головне завдання України – зберегти єдність, це – основний складник нашої перемоги.

Дмитро Шкурко

Фото: Фейсбук – Головнокомандувач ЗС України

guest

0 коментарів
Межтекстовые Отзывы
Посмотреть все комментарии
0
Поділіться своєю думкою з цього приводу в коментарях під цією новиною!x