Чекає на Перемогу, аби знайти могилу сина у Маріуполі: сповідь батька Героя України з Аккермана, який отримав посмертну нагороду з рук президента

0 коментарів 44847 перегляд

Ви можете обрати мову сайту: Українська | Русский (автоперевод)


Існує твердження, що немає більшого горя для батьків, ніж ховати власну дитину. Але є  – це неможливість попрощатися з нею… На жаль, сотні українських сімей через війну опинилися у такій ситуації. Тіла їхніх рідних лежать в українській землі, захопленій ворогом, і чекають Перемоги, аби “зустрітися” з родинами. Найбільше про момент возз’єднання мріють члени їх сімей… Сьогодні, 21 березня 2024 року, підполковнику Володимиру Торшину з Аккерману виповнилося б 37 років, але битва за Маріуполь назавжди залишила його 35-річним. Восени минулого року морпіху посмертно присвоїли почесне звання Герой України та нагородили орденом “Золота зірка”. Найвищі державні відзнаки з рук президента отримав батько воїна – Володимир Торшин-старший, який живе надією знайти місце поховання єдиного сина. Трагічну історію військового – читайте у матеріалі “Бессарабії INFORM”.


Шлях Героя

Володимир Володимирович Торшин народився 21 березня 1987 року у місті Рені. У 1996 році його батьки переїхали до Білгорода-Дністровського. Військову освіту Володимир здобув у Львівському інституті Сухопутних військ НУ Львівська політехніка. За розподілом потрапив до Військово-морських сил, де спочатку був командиром взводу, потім командиром батареї. Служив у Сімферополі, а після окупації Криму у 2014 році  потрапив до однієї з військових частин Миколаєва. Протягом 2014-2021 років долучався до участі в АТО та ООС, де виконував бойові завдання у складі артилерійських підрозділів. З 2015 року приєднався до 36-ї окремої бригади морської піхоти ВМС, де обіймав посаду командира гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи. Брав безпосередню участь в обороні міста Маріуполь, де 22 березня 2022 року отримав смертельне уламкове поранення голови. Володар орденів Богдана Хмельницького II та III ступенів, один з яких посмертний. 29 вересня 2023 року указом президента України підполковнику Володимиру Торшину було посмертно надано звання Герой України.

Чекає на Перемогу, аби знайти могилу сина у Маріуполі: сповідь батька Героя України з Аккермана, який отримав посмертну нагороду з рук президента

Чекає на Перемогу, аби знайти могилу сина у Маріуполі: сповідь батька Героя України з Аккермана, який отримав посмертну нагороду з рук президента

Чекає на Перемогу, аби знайти могилу сина у Маріуполі: сповідь батька Героя України з Аккермана, який отримав посмертну нагороду з рук президента

Ми поспілкувалися з батьком Героя Володимиром Миколаєвичем Торшиним. Першим питанням, яке ми йому поставили, було про те, чому його син обрав шлях захисту Батьківщини, та чи був у юнака вибір. Виявилося, Володимир Володимирович Торшин  – військовий у четвертому поколінні. І найголовнішим прикладом для нього – був власний батько.

Торшин-старший служив в інженерних військах та багато разів переїжджав. Свою майбутню дружину, нині вже, на жаль, покійну, чоловік зустрів у місті Рені.

“Народився я у Житомирі. Мій батько та дід були військовими. Коли мені було п’ять років, ми переїхали до Польщі. Там ми прожили п’ять років. Коли ми повернулися до України, то облаштувалися у місті Артемівськ (нині Бахмут). Після закінчення школи я вступив до військово-інженерного училища, а потім поїхав до Угорщини. Три роки я служив там, а згодом перебрався до Рені, де одружився і став батьком. У 1996 відбулося скорочення, техніку передислокували до Білгорода-Дністровського і мене також перевели сюди. Тут ми вже і залишилися. Спочатку жили в службовій однокімнатці, а пізніше я поїхав за кордон і заробив на власне житло”, – почав свою розповідь Володимир Миколайович.

Чекає на Перемогу, аби знайти могилу сина у Маріуполі: сповідь батька Героя України з Аккермана, який отримав посмертну нагороду з рук президента
Володимир Миколайович Торшин

Зібрати на оселю чоловіку вдалося після нелегкої поїздки з миротворчою місією у кінці 90-х до Боснії у складі ООН. У 2003 році, виконуючи наказ вищого керівництва, Торшин-старший їздив до Іраку.

“В Іраці я був сім місяців, у Боснії – дев’ять. Саме у Боснії було складніше. Непередбачувано через обстріли. У мене і досі є уламок, який обійшов усі життєво важливі органи й нічого не задів. Сину пощастило менше…”.

Військовий розповів, що син завжди радився з ним, чоловіки були близькі і не мали жодних секретів один від одного. Батько безвідмовно приходив на допомогу сину, і коли у 2014 році почалася окупація Криму, де на той час у складі 406-ї окремої берегової артилерійської групи ВМС ЗСУ служив  Торшин-молодший, Володимир Миколайович забрав з Сімферополя невістку Людмилу та онука Кирила до Аккерману.

Чекає на Перемогу, аби знайти могилу сина у Маріуполі: сповідь батька Героя України з Аккермана, який отримав посмертну нагороду з рук президента

Влітку 2014-го сім’я Володимира Торшина перебралася до Миколаєва, в одній з військових частин якого служив чоловік. Вже у 2015-му військовий приєднався до лав 36-ї окремої бригади морської піхоти.

Як розказав Володимир Миколайович, він просив сина перевестися з бригади морпіхів до іншої частини, але вмовляння не діяли. У Миколаєві Володимир вдруге став батьком – донечки, але часу для родини завжди не вистачало.

Чекає на Перемогу, аби знайти могилу сина у Маріуполі: сповідь батька Героя України з Аккермана, який отримав посмертну нагороду з рук президента

“Я йому казав: “Син, ти майже не буваєш вдома. У будь-якій іншій частині ти зможеш більше часу приділяти сім’ї….” Він дуже відповідально ставився до своїх обов’язків. Щодня ретельно, самостійно все перевіряв та контролював”.

Торшин-молодший брав учать в АТО та ООС на Донбасі, за що був відзначений державними нагородами і підвищенням по службі.

За словами Володимира Миколайовича, якби син не загинув, то вже, мабуть, став би і полковником, адже влітку 2022 року Володимир повинен був закінчити військову академію, що означало подальше просування.

“Син досить швидко підіймався по службі, але він не був кар’єристом. Всі підвищення були за його вміння та професіоналізм. Можна сказати, за його правильну позицію, адже він завжди стояв стіною за свій підрозділ, бився до кінця за правду. Майже всі нагороди він отримав від Міністерства оборони та президента”.

На момент початку повномасштабного вторгнення Володимир Володимирович Торшин знаходився у місті Маріуполь. Як розказав батько захисника, у цьому місті морпіх перебував доволі часто.

“Син у Маріуполі знаходився місяців шість-сім на рік. Ротація проходить – місяць-другий і знову збір на навчання. Разом з сім’єю він був може протягом 30 днів за рік. Більшість часу займала служба”.

Чекає на Перемогу, аби знайти могилу сина у Маріуполі: сповідь батька Героя України з Аккермана, який отримав посмертну нагороду з рук президента

Сім’я Торшина-молодшого зустріла повномасштабну війну у Миколаєві, який теж піддавався нещадним обстрілам.

“Невістці з онуками довелося протягом тижня жити у підвалі, адже місто постійно обстрілювали. За першої можливості вони виїхали до Німеччини – там у невістки живе рідна сестра. Зараз вони винаймають там житло. Людмила знає німецьку мову, і зараз вийшла на роботу помічником вихователя у дитячому садочку”.

Як розповів Володимир Миколайович, бити по Маріуполю росіяни почали трохи раніше, ніж по іншим містам України. Син з батьком листувалися у месенджерах, де молодший розповідав про жахіття бомбардувань – Маріуполь стирали з лиця землі.

Востаннє вони спілкувалися наступного дня після 35-річчя сина, 22 березня. Того ж дня після обіду Володимир-молодший перестав виходити на зв’язок….

Про загибель єдиної кровинки Володимиру Миколайовичу повідомила невістка. Уламок від ворожої авіабомби, який влучив у голову Герою, не залишив шансів на виживання.

“Разом з сином загинули одразу п’ятеро людей. Було влучання по командному пункту. Його друг – бойовий медик – сказав, що навіть в умовах стаціонару в лікарні врятувати Володимира було неможливо…”.

За словами батька Героя, багато побратимів його сина були відзначені державними нагородами. Посмертно Торшина-молодшого спочатку нагородили орденом “Богдана Хмельницького” II ступеня, а восени 2023 президент України підписав указ про присвоєння йому найвищого звання – Герой України.

Володимир Миколайович розповів, що спочатку подзвонили з Генштаба і Офісу Президента невістці, адже нагороду  та орден “Золота зірка” повинні отримувати дружина та діти, але оскільки вдова Захисника зараз за кордоном, то їй довелося зробити довіреність на ім’я свекра.

У лютому 2024 року Торшин-старший приїхав до Маріїнського палацу на урочистий захід, у якому брало участь багато військових, зокрема і колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний з дружиною.

Володимир Миколайович поділився з нами враженнями від зустрічі з президентом України, з рук якого він отримав посмертну нагороду сина.

“Видно, що він втомлений. Дуже втомлений. І в очах його читається сум, біль та співчуття. Такі речі не можна зіграти”.

Чекає на Перемогу, аби знайти могилу сина у Маріуполі: сповідь батька Героя України з Аккермана, який отримав посмертну нагороду з рук президента

Зазначимо, згідно з ініціативою президента, усім українським воїнам рядового та офіцерського складу, яким присвоєно звання Героя України, і членам сімей тих, хто удостоєний цього звання посмертно, держава надасть квартири у столиці або Київській області. Отримати такий сертифікат може лише вдова Героя. Однак наразі Людмила Торшина не має можливості приїхати до України. У Німеччині немає “відпусток за свій рахунок”.

Як розповів Володимир Миколайович, у розмовах з невісткою були натяки на намір повернутися до України.

“У Миколаїв невістка не хоче повертатися. Занадто багато спогадів пов’язано з цим містом. Сюди, у Білгород-Дністровський, теж не хоче. Це зрозуміло”.

Зараз Володимир Торшин-старший підполковник на пенсії, який ось вже 16 років очолює одне з місцевих ОСББ. За словами чоловіка, спілкування з сусідами допомагає трохи відволікатися від пригнічення та невимовного болю. Рятує і риболовля, якою захоплюється колишній військовий.

Чекає на Перемогу, аби знайти могилу сина у Маріуполі: сповідь батька Героя України з Аккермана, який отримав посмертну нагороду з рук президента

А ще Володимир Миколайович збирає для онука колекцію маленьких іграшкових автомобілів “Порше”. Купує їх усюди, де побачить, а згодом – планує передати автопарк Кирилу до Німеччини. На запитання, як він поставиться до того, якщо одного дня онук вирішить піти шляхом батька та дідів, відповідає сухо:

Це буде його рішення. Відмовляти я не буду. Кожен повинен приймати власне рішення. Якщо захоче – будь ласка. Але час покаже“.

Завершити нашу бесіду з Володимиром Миколайовичем ми планували на бодай чомусь позитивному, отож питання було про найбільшу мрію чоловіка. Але те, що розповів батько Героя, досі не вкладається у голові.

– Про що Ви мрієте?

Щоб все закінчилося, якнайскоріше, адже все прив’язане до цієї війни. Буквально все. І найголовніше – повернути наші землі, тому що Володимир похований у Маріуполі. Це дуже жахлива історія”, – на цих словах чоловік показав нам на карті місце біля заводу Ілліча, де вперше поховали його сина. – “А потім, після того, як місто захопили, ці тварюки розкопали його могилу і перепоховали. А куди – ніхто не знає. Я намагався дізнатися хоч щось, зв’язувався з різними людьми, тими, хто там залишився у Маріуполі, але ніхто не хоче цим займатися – усі бояться. Володимир Миколайович продемонстрував відео, на якому видно тіло його сина із зав’язаними очима, яке відкопали орки.

–  Навіть не хочу уявляти, які емоції Вас переповнюють, коли Ви переглядаєте це відео…

–  Зараз вже трохи спокійніше…

–  Навіщо було розкопувати ці могили?

–  Вони проводили зачистку, адже багато поховань були біля домів.

–  Тепер я розумію, чому Ви наголошуєте саме на поверненні територій. 

–  Так, першочергово – повернутися до Маріуполя аби знайти місце, де похований син. Хоча, як саме це робити, поки незрозуміло.

–  Тварюки…

–  Ні, вони гірше.

–  У своїх інтерв’ю наші захисники, зокрема і з 36-ї бригади, розповідали про те, що за голови морпіхів у окупантів була особлива нагорода. Чому таке ставлення саме до морської піхоти?

–  Вважається, що це як спецпризначенці. Ніби елітні війська на кшталт “Азова”. Морпіхи – одні з тих, хто дає потужну відсіч ворогу.

– Сподіваємося, саме наші морпіхи і поставлять крапку у цій війні. І ви зможете поховати сина. Щиро вам цього бажаємо.

Чекає на Перемогу, аби знайти могилу сина у Маріуполі: сповідь батька Героя України з Аккермана, який отримав посмертну нагороду з рук президента
Портрет Володимира Торшина на Алеї Пам’яті у Білгороді-Дністровському

 

guest

0 коментарів
Межтекстовые Отзывы
Посмотреть все комментарии
0
Поділіться своєю думкою з цього приводу в коментарях під цією новиною!x