RU UA
RU UA

“Любити дітей – чужих більше, ніж своїх”: розмова з директоркою однієї зі шкіл Аккерману про підхід до дітей, “дистанційку” і педагогічне покликання

0 коментарів 24111 перегляду

Ви можете обрати мову сайту: Українська | Русский (автоперевод)


Сьогодні, 2 жовтня, в Україні відзначають День вчителя. Напередодні цього свята кореспонденти інформагенції “Бессарабія INFORM” зустрілися з директоркою закладу загальної середньої освіти №5 Білгорода-Дністровського – Любов’ю Євгенівною Хохловою і дізналися хто вплинув на її вибір професії, з якими труднощами наразі стикаються вчителі та чого саме учні можуть навчити педагогів.  


Передмова.

Наша бесіда з пані Любов’ю проходила у стінах школи: пустуючі коридори та кабінети, гнітюча тиша, де не чутно дитячого сміху та галасу, не вплинула на ступінь душевності та одкровення. Спілкування хотілося якомога довше продовжувати.

Народилася Любов Євгенівна у сільській місцевості у багатодітній сім’ї: крім неї, батьки виховували ще чотирьох дітей. За словами пані Любові, опікування молодшими братиками та сестричками стало першим поштовхом до майбутньої професії. Проте мріяла дівчинка не одразу про вчительську кар’єру:

“Напевно тому, що я була однією зі старших дітей у сім’ї, мені доводилося виховувати молодших. Напевно з цього й почалося моє прагнення бути вчителем. Хоча, я ніколи у дитинстві не мріяла стати вчителем, не дивлячись на те, що дітьми ми грали у “школу”. До восьмого класу моєю мрією було стати геологом. Напевне мене приваблювали фільми, романтика, здавалося, що це буде так гарно. І ось після восьмого класу ми пішли у похід, де зустрілися з групою геологів. І один із них мені сказав: “Дівчино, ти добре подумала? Ти уявляєш собі, яка це пекельна праця? Ти уявляєш собі не митися протягом тижня? Подумай про щось більш земне”. І я, напевно, з цього моменту почала думати про земне. У нашому класі була класним керівником Тамара Андріївна Захарова, яка була вчителем біології. Ми усі були в неї закохані. І ось після випадкової зустрічі з геологами, мене наче осяяло: буду я вчителем біології”.

Батько хотів, щоб Любов стала агрономом, адже ця професія була затребуваною у сільській місцевості, мати звертала увагу доньки на медичну сферу, але через те, що дівчина страшенно боялася крові, обрати медінститут вона не могла. Вибір був невеликим, тож дівчина обрала педагогічний інститут, щоправда, вступити Любові вдалося не з першого разу – вона почала навчатися в інституті через рік після закінчення школи.

“Після сільської школи, де у мене були четвірки та п’ятірки, в інституті почали навантажувати одразу п’ятьма видами хімій, у мене ніяк не виходило вирішувати задачі. Я дуже вдячна долі, що наша молоденька вчителька пішла у декрет, а на її місце взяли жінку поважного віку, яка нас залишала, як у школі після уроків. І ось вона з нами, сільськими дітьми, займалася: розтлумачувала все”.

Саме завдяки Тамарі Андріївні, юна студентка подолала труднощі та впоралася з викликами долі, адже перша сесія змусила дівчину замислитися: а чи варто продовжувати взагалі навчання?

“Першу сесію я здала нормально, але перед цим вдома я сказала батькам, що можу піти з інституту. На що батько мені сказав: Мила моя, у тебе був вибір. Ти зробила вибір та зайняла чиєсь місце, тому як здаси сесію, так і буде, але потім ти маєш над собою працювати. Тато був трудівником і хотів, щоб ми слідували його прикладу”.

Подальша підтримка батьків та допомога досвідченого педагога стали рушійною силою, отож державні іспити Любов здала на “відмінно”. Потім було розподілення у сільську школу, де теж доводилося справлятися з труднощами. Першим директором, у чиє підпорядкування потрапила Любов Євгенівна, був чоловік. Пані Любові довелося працювати двічі під керівництвом чоловіків, аж поки вона і сама не очолила школу. Найбільше на молоду вчительку справив враження Микола Чеглатонєв – директор школи №5 Білгорода-Дністровського, куди вона разом з сім’єю брата переїхала у далекому 1986 році. Покійний Микола Степанович був мудрою людиною, яка багато чому навчила педагога-початківця:

“Він завжди ставив цілі та досягав їх – був прикладом для мене. Він був трудоголіком і любив таких самих людей – тому я тут днювала й ночувала у цій школі. Покійний Микола Степанович любив людей, які могли брати на себе відповідальність. Це я від нього взяла. Щоправда, я не можу бути такою жорсткою, як Микола Степанович. Я хочу бути такою ж мудрою людиною, як він: приймати зважені рішення”.

"Любити дітей – чужих більше, ніж своїх": розмова з директоркою однієї зі шкіл Аккерману про підхід до дітей, "дистанційку" і педагогічне покликання

До 1993 року Любов Євгенівна працювала у п’ятій школі вчителем хімії, а потім стала заступником директора. Вже у 2006-му, після того, як Микола Степанович Чеглатонєв став керівником міського відділу освіти, вона очолила свій рідний колектив. Зараз директорка каже, що всі її підлеглі – це велика сім’я, де усі, об’єднані одним почуттям: любов’ю до дітей.

“Любов до дітей – це найперше почуття, яке повинно бути у вчителя. Любити дітей – чужих більше, ніж своїх. У моїй практиці рідко зустрічаються люди, які не дуже люблять дітей, тому вони довго з нами не працюють. Був час, коли у школі залишилися одні ентузіасти та закохані у дітей: у 90-ті роки багато вчителів пішли зі школи, коли просто не платили заробітну платню. Я думаю, що мені пощастило з колективом. Не знаю, як їм зі мною (посміхається – ред.), але мені з ними пощастило: вони можуть і підтримати, і підказати і найголовніше – вони люблять дітей”

"Любити дітей – чужих більше, ніж своїх": розмова з директоркою однієї зі шкіл Аккерману про підхід до дітей, "дистанційку" і педагогічне покликання

Сумні сучасні реалії не дозволяють вчителям дарувати свою любов дітям особисто. Як відзначає Любов Євгенівна, хоч дистанційка і вчить дітей більшої самостійності, але не всім під силу виховувати у собі позитивні якості. Директорка мріє, аби жахлива війна якнайскоріше закінчилася і вони з учнями, як і раніше змогли обійнятися у шкільному дворі і продовжувати навчання за партами:

“Дуже шкода, що вже майже три роки поспіль ми спілкуємося з дітьми на відстані. І з батьками також здалеку. Раніше було простіше вирішити якісь проблеми: поспілкуватися, поплакатися іноді одне одному на плечі. Мені подобається, коли батьки, які приходять рішуче або трохи вороже налаштовані, після спокійної бесіди, та прийняття спільного зваженого рішення, йдучи, дякують тобі – це те, над чим ми працюємо, до чого прагнемо – вирішувати одні і ті ж задачі”.

З появою інтернету, де кожен може знайти інформацію про свої права, батьки все частіше приходять до школи з якимись вимогами до педагогів, але забувають, що і в них є певні обов’язки. Особливо зараз, коли майже весь свій вільний час діти проводять з гаджетами, а не книжками.

“У важкі часи, хтось повинен працювати і вселяти надію у найкраще: і собі, і дітям – це основне. Головне – щоб тобі вірили. У цьому нам допомагає знов-таки любов до дітей – відчуваючи її – вони тебе чують. Без любові практично нічого неможливо зробити. Я так вважаю”

Відповідаючи на наше запитання: чого на сьогоднішній день діти можуть навчити своїх вчителів, Любов Євгенівна однією з перших відзначила медіаграмотність. Але у кожної медалі дві сторони, свої переваги та недоліки: поряд з можливістю пізнати невідоме, діти мають доступ до шаленого потоку інформації, який вони не в змозі фільтрувати.

“Діти нас вчать бути більш розкутими, десь мабуть, інтернет їм у поміч і нам також. Водночас, не завжди, останнім часом діти є толерантними. Дуже хочеться, щоб ми разом з дітьми були толерантними до всіх: діти люблять своїх батьків, своїх близьких, але іноді, чомусь, не люблять своїх однокласників. Це страшно, напевно. Ми намагаємося працювати над цим, викоренити це, прививаємо доброту”.

На жаль, навчити дитину з повагою ставитися до вчителів та однокласників дуже важко, коли вдома, у сімейному колі батьки у присутності дітей дозволяють собі обговорювати професіоналізм чи особисті якості педагогів.

“Важко виправляти те, що вже закладено”

"Любити дітей – чужих більше, ніж своїх": розмова з директоркою однієї зі шкіл Аккерману про підхід до дітей, "дистанційку" і педагогічне покликання

Обговорюючи те, чого вчителі можуть навчитися від своїх учнів, Любов Євгенівна відзначила і уміння дітей працювати у групах. Спостерігаючи за тим, як діти розподіляють ролі у колективі, педагоги теж можуть  дізнатися для себе багато корисного. Що вже казати про енергію, бадьорість та заряд позитиву, які допомагають вчителям залишатися на плаву в стресових ситуаціях:

“Коли дістають повсякденні справи, які вже не хочеться робити. Думаєш: та ну його! А потім настає ранок і ти знову йдеш до школи. Спілкування з дітьми завжди надихає на щось. Вчителі молодше за всіх виглядають у місті. Якщо хтось молодий – так це обов’язково вчитель, тому що ми насичуємося енергією від дітей”.

Одним із важливих вмінь, яким на думку пані Любові має володіти вчитель, є здатність перелаштуватися під дітей та їхній настрій. Принципова та жорстка вимога результату від учнів не завжди може бути результативною:

“Були такі вчителі у нас, я не знаю, хто їх направив на педагогічний шлях, але їх видавало абсолютне небажання спуститися на рівень дитини іноді – і з цього починаються конфліктні ситуації. Ось спускаєшся до рівня дитини і все стає більш-менш зрозумілим: чому він так вчинив, а не інакше. А коли ти починаєш гнути свою лінію – це ні до чого доброго не приводить. В будь-якій ситуації ми повинні постаратися зрозуміти: чому дитина так вчиняє. Знайти пояснення, виправдання. 

Якщо б знову довелося вибирати нову професію, погодилися б стати вчителем не роздумуючи?

Напевно подумала б трошечки! (сміється – ред.). Ні, міняти школу на щось інше я б не хотіла. Хочу працювати просто вчителем – отримувати насолоду від спілкування з дітьми. Іноді трапляються ситуації, коли у тебе урок, а тобі терміново дзвонять і доводиться вибачатися перед учнями. Впродовж дня треба вирішувати низку важливих питань, пов’язаних з посадою директора. Вчитель – це про дітей. При тому, що усі емоції і позитивні, і негативні нас чомусь вчать. Приходиш сюди, навіть якщо вдома боліла голова, скаче тиск, прийшов на роботу і найчастіше забуваєш про нездужання.

Бессарабія INFORM вітає всіх освітян з їх професійним святом та бажає нескінченного натхнення, наснаги та запалу до роботи!

 

 

Прокоментувати

Ваша email адреса не буде опублікована