Історії 15 Героїв з Кілії стануть основою фотовиставки: завершено перші зйомки меморіального проєкту “Імена, які живуть”

У Кілії завершилися зйомки першої частини проєкту “Імена, які живуть”. Благодійна ініціатива покликана нагадати та зберегти у світлинах пам’ять про загиблих в російсько-українській війні Героїв Кілійщини. Авторка проєкту – фотографиня з Кілії Марія Волкова – розповіла “Бессарабії INFORM” про перші зйомки меморіальної ініціативи, кількість родин, які погодилися на участь, а також про майбутню виставку, яка стане своєрідним підсумком проєкту.

За весь час вторгнення росії на територію України Кілійщина втратила вже 82 своїх синів, 76 з них – з 2022 року. Загалом на участь у проєкті кілійки погодилися 15 родин.

Дівчина згадує, що під час навчання у Києві на фотохудожника її наставник – відомий кінорежисер Юрій Гармаш – заповідав майбутнім фотографам створити бодай один проєкт, який буде мати глибокий сенс та те, чим вони зможуть пишатися.

“Коли у 2022 році у мене вперше з’явилася ідея про створення меморіального проєкту, одразу згадався мій наставник у КНУКіМ. Викладач Юрій Гармаш, відомий в Україні відеооператор, заслужений діяч мистецтв, оператор-постановник понад 30 відомих фільмів. Він казав, що після завершення навчання кожен з нас буде працювати фотографом, робити комерційні зйомки і тим самим заробляти на життя та забезпечувати себе. Разом з тим він наставляв створити бодай одну роботу фотохудожника, тобто ту, що матиме глибокий сенс і житиме вічно. Створюючи проєкт, я тим самим виконую і настанову свого наставника, який навчив мене бачити крізь об’єктив значно більше, ніж предмет для зйомки. І меморіальний проєкт є тим самим вічним, а не просто сторінкою у соцмережах“, – розповіла дівчина.

З 2022 року Марія носила у думках ідею про створення проєкту, передивлялася схожі ініціативи, що реалізуються на всій території України. Вже влітку 2026 вона обрала формат та варіант для його реалізації. По допомогу дівчина також звернулася до Кілійської міської ради.

“На щастя, ми живемо на більш-менш спокійній території, у порівнянні з Одесою, Києвом, або ще гірше – територіями, які знаходяться в окупації. Разом з тим, містяни з часом забувають про те, якою ціною на фронті відвойовується мир і наше більш-менш спокійне життя. Мій проєкт – про повагу до загиблих, про пам’ять і вдячність.

На початку літа я звернулася до Кілійської міської ради про підтримку. Дуже вдячна секретарю Сергію Мергуту та відповідним службам, які направили родинам загиблих Героїв інформацію про проєкт та мої контакти. Частину родин, яких знаю особисто, запрошувала самостійно. Загалом вдалося відзняти 15 історій військовослужбовців. Про кожного на сторінці “Імена, які живуть” у соцмережах я публікувала допис та розповіді родин полеглих. Наразі першу частину проєкту завершено. Ще є контакти, обов’язково будуть зйомки, але я розумію, що незабаром росія знову почне обстріли, залишить нас без тепла і світла, тому наразі продовжувати проєкт неможливо“, –  зазначила Марія.

За словами дівчини, усі 15 зйомок були для неї морально важкими. Після фотографування рідних зі світлинами, формою або нагородами, вона спілкувалася з мамами, татами, дружинами, дітьми, братами та сестрами воїнів, які розповідали про Захисників, ділилися спогадами про них, а разом з тим – болем втрати.

“Я дуже емпатична людина, і кожна історія відгукувалася в душі. Кожне слово, кожен спогад, кожну деталь зйомки проносила крізь себе, тому можу зазначити, що проєкт морально важкий. Мене настільки торкнулися історії Захисників та їхніх родин, що після зйомок часто плакала та навіть істерила. Кожен загиблий залишив про себе світлі спогади та пам’ять про щасливі дні з родинами. Дуже вдячна кожній родині, хто зміг відкритися і поділитися зі мною та всіма, хто побачить проєкт, розповідями про наших Героїв“, – дякує фотографиня.

Перший загиблий Герой, збережений на світлинах фотопроєкту, – Єфіменко Роман Григорович, позивний “Рисовод”, 30.06.1975-15.04.2023. Він стояв на захисті України ще задовго до повномасштабного вторгнення. На жаль, останній свій бій захисник прийняв під Бахмутом.

На світлинах фотографині – два брати, один з яких віддав життя, захищаючи країну від ворога, а другий – разом із рідними несе крізь час спогади про героїзм полеглого військовослужбовця.

Друга історія – про жителя села Трудове Олександра Юраш, позивний «Дракуля», 02.09.1977–10.01.2024.
Військовослужбовець загинув під час виконання бойового завдання в Луганській області.

На світлинах – двоє рідних дітей полеглого Героя та племінник, для якого він став по-справжньому близькою людиною. Сьогодні діти тримають портрет військовослужбовця, а в серцях бережуть пам’ять, любов і спогади про нього.

Третя історія – жителя Кілії Кедик Івана Васильовича, позивний «Кеда», 21.02.1995–13.08.2024. Життя військовослужбовця, ветерана війни, обірвав ворожий обстріл під час виконання бойового завдання на Курщині.

На світлині — його дружина з п’ятирічною донькою та портрет Захисника, який назавжди залишиться для дружини коханим чоловіком, а для дівчинки – татом і Героєм. Його фотографія, подвиг та історія допоможуть зберегти пам’ять про батька, якого вона любитиме й пишатиметься усе життя.

Наступна історія про Кожухар Олександра Івановича, позивний “Бульдо”, 05.07.1985-26.07.2023.  Військовослужбовець загинув унаслідок ворожого обстрілу на Донеччині.

На світлинах – любляча дружина, з якою мріяли прожити більше, ніж життя. Через втрату слово “ми” вона змушена вживати у минулому часі. Проте у неї назавжди у серці збережуться щасливі спогади і безмежна любов до чоловіка.

Дюльгер Дмитро Іванович, позивний «Піка», 14.08.1999–06.04.2022. Військовослужбовець захищав країну від російських нелюдів з 2020 року. На жаль, життя Героя обірвалося у Миколаївській області.

У десять років Дмитро почав жити з родиною, яка стала для нього справжнім домом. На світлинах — його тітка, двоюрідна сестра та похресник. Для них він був не просто родичем, а близькою людиною, пам’ять про героїзм якого назавжди залишиться в їхніх серцях.

Наступна історія – 22-річного Соколова Сергія Миколайовича, позивний “Леброн”, 03.06.2002-26.10.2024. Захисник стояв на обороні України у складі “Азову” та загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині.

На світлинах – мати Героя, для якої він був насамперед сином. Попри смерть, вона зберігатиме спогади, материнську любов та пам’ять про кровинку у своєму серці завжди.

Загиблий захисник Янковець Василь Володимирович, позивний “Stil”, 14.01.1980-14.03.2024. Захисник поклав своє життя на Донеччині та лише через два роки після загибелі рідні змогли попрощатися та поховати його з усіма почестями на малій батьківщині.

На світлинах – дружина полеглого Героя, для якої тиша вдома стала болючим нагадуванням про втрату. Водночас, у неї залишаться щасливі спогади про подружнє життя, підтримку та кохання.

Наступна збережена на світлинах історія – Володькина Дениса Михайловича, позивний “Баста”, 30.05.1981-11.12.2025. Життя військовослужбовця забрала російська авіакерована бомба на Донецькому напрямку.

На світлинах – сестра та дружина Героя. Вони далеко одна від одної, але жінок об’єднує спільний біль втрати, щасливі спогади та підтримка у важку хвилину.

Пукай Олег Сергійович, позивний “Пукай”, 14.11.1995-11.12.2022. Життя молодого військовослужбовця забрало вороже авіабомбування під час оборони Донеччини.

На світлинах – старша сестра та бабуся Героя. Для обох він був опорою та захистом, дарував щасливі моменти та заряджав позитивом. Попри загибель, брат і онук таким назавжди залишиться в їхніх серцях.

Єлісєєв Леонід Леонідович 18.11.1978-19.08.2023. Військовослужбовець раптово помер унаслідок зупинки серця.

На фото – мати людини-легенди, який тримав спортивний фронт усієї Бессарабії, адже був засновником бійцівського клубу “Ахілл”. Жінка разом з портретом сина збереже у спогадах досягнення та його успіхи, а також безмежну любов.

Воробйов Роман Миколайович, позивний “Моряк”, 16.02.1993-18.05.2023. Бойовий медик повернувся з рейсу, щоб захищати Україну, проте його життя обірвало важке поранення на передовій.

На світлинах – батько і брат Героя. Після втрати рідної людини обидва чоловіки відчувають біль і порожнечу, про яку мовчки кричить душа. Проте захисник назавжди залишиться в їхній пам’яті – добрими вчинками, прикладом, натхненням і справедливістю, до якої завжди прагнув.

Захисник Козлов Володимир Панасович, позивний “Дід”, 29.04.1981-16.11.2024. Він захищав Україну на найтяжчих бойових напрямках, а загинув, захищаючи Донеччину.

На фото – дружина військовослужбовця, яка після його загибелі вчиться жити далі, долаючи сум, біль і страх. Він назавжди залишиться частиною її життя – у пам’яті, спогадах, фотографіях і речах.

Наступна історія про Лященко Владислава Павловича, 16.05.1996-11.02.2021. Військовослужбовець – родом з Донеччини, але після 2014 року йому довелося втікати з-під окупації на Одещину. Згодом він став на захист України і повернувся на малу Батьківщину у ролі воїна, щоб повернути рідний дім. На жаль, життя Героя забрав кулеметний вогонь.

На фото – мама захисника, яка через агресора втратила колись дім, а згодом – рідного сина. Навіть після загибелі радної людини вона продовжує зберігати любов, яка не закінчилася там, де закінчилося життя.

Іванов Олександр Ярославович, позивний “Дєд”, 06.12.1970-29.06.2024. Військовослужбовець став на захист України добровільно одразу на початку повномасштабного вторгнення. На жаль, через важкі поранення, отримані на полі бою на Харківщині, життя Героя обірвалося у лікарні.

На фото – дружина і донька захисника, які втратили на війні опору та мужнє плече. Обидві вчаться жити далі та зберігати у душі щасливі миті разом, міцну руку на знак підтримки та безумовне кохання у душі.

І остання історія першої частини проєкту про Гордієнко Юрія Володимировича, позивний “Дід”, 03.10.1984-18.08.2025. Захисник боронив країну ще з часів АТО. На жаль, під час виконання бойового завдання він втратив кінцівку, а вже після проходження реабілітації у нього раптово зупинилося серце.

На фото – мама Героя, яка чекала сина додому після реабілітації. Ніщо і ніхто не зможе повернути жінці Героя, але разом з тим, ніхто не зможе забрати у неї частинку душі її сина, яку вона носить поряд із своїм серцем.

Кожна історія, яку зберегла на світлинах Марія, – це біль батьків, які виростили гідного та мужнього сина, дружини, яка змушена засинати без теплих обіймів коханого, дитини, яка ніколи більше не зможе обійняти тата, братів і сестер, які втратили найріднішу людину. А всіх разом їх об’єднує біль українського народу, в країну якого увірвалися російські окупанти та щодня нищать домівки, вбивають та калічать долі людей.

На останок Марія Волкова подякувала за можливість створювати проєкт у студії іншої відомої в Кілії фотографині Анни Мергут.

“Я дуже вдячна Ані. Розумію, що оренда приміщення коштує чимало. Разом з тим, вона оплачує комунальні послуги, а мені дозволила знімати проєкт абсолютно безкоштовно“, – подякувала Марія.

Наразі ж дівчина створює макети для майбутньої фотосесії та обговорює з місцевою владою оплату друку та мольбертів. За її словами, сума на 15 портретів виходить чимала – понад 40 тисяч гривень, тому, можливо, доведеться навіть проводити якийсь збір.

Саму ж виставку, за її словами, проведуть після друку портретів та узгодження дати з місцевою владою.

Раніше ми повідомляли: На Одещині затримали чоловіка, який через ревнощі забив до смерті сусіда