Кір Стармер – новий прем’єр Великої Британії. Що відомо про нього та його позицію щодо України

На виборах у Британії вперше за 14 років переважну більшість місць у парламенті отримала опозиційна Лейбористська партія. Це означає, що її 61-річний лідер Кір Стармер стане новим головою британського уряду, замінивши на цьому посту Ріші Сунака. Про те, хто такий Кір Стармер, та яка його позиція щодо України – в матеріалі РБК-Україна.

Кір Стармер – ранні роки

Сер Кір Родні Стармер (англ. Sir Keir Rodney Starmer) народився у Лондоні 2 вересня 1962 року. Незабаром після його народження сім’я переїхала в місто Окстед. Його мати працювала у Національній службі охорони здоров’я, а батько на слюсарній фабриці, про що політик згодом так часто повторював під час виборчої кампанії. Згідно з відкритими джерелами, батьки, які були переконаними лівими, назвали сина на честь Кіра Гарді, який заснував лейбористську партію в 1893 році. Втім, сам Стармер в одному зі своїх інтерв’ю стверджував, що цьому немає доказів, оскільки він ніколи не говорив про це з матір’ю та батьком.

У роки дитинства він навчався у лондонській Школі музики і драми Гілдхолл, де отримував стипендію, був вправним флейтистом. Крім того, Стармер також отримав золоту нагороду герцога Единбурзького. До того ж він став першим членом своєї сім’ї, який вступив до коледжу.

Згодом Стармер закінчив Лідський університет зі ступенем бакалавра мистецтв з права, а потім вивчав право в Сент-Едмунд Холлі Оксфордського університету, де отримав ступінь бакалавра цивільного права.

Юрист, професійна кар’єра

У 1987 році був прийнятий до колегії адвокатів і спеціалізувався на правах людини, працюючи під керівництвом Хелени Кеннеді і Джеффрі Робертсона. До 1990 року працював у правозахисній групі інтересів “Liberty”, потім працював в баррістерському бюро Doughty Street Chambers, як і раніше займаючись захистом прав людини. Стармер також працював у Центрі прав людини при Ессекському університеті, консультантом з прав людини Асоціації старших поліцейських офіцерів, радником з прав людини Наглядальної ради Північноірландської поліції.

У 2002 році Стармер був призначений королівським адвокатом, а з 2008 по 2013 роки очолював Королівську прокурорську службу на посаді головного державного обвинувача. Працюючи юристом, він познайомився зі своєю дружиною Вікторією, з якою він одружився у 2007 році. Разом вони мають двох дітей (сина та доньку).

Перед початком політичної кар’єри сер Стармер заслужив гарну репутацію адвоката, головним чином займаючись питаннями прав людини. Зокрема, він брав участь у знаковій справі “Маклібел” – сумнозвісному судовому процесі між McDonald’s і двома екологічними активістами Хелен Стіл і Девідом Моррісом. Боротьба точилася навколо розповсюдженої парою брошури під назвою “Що не так з McDonald’s?: усе, що вони не хочуть, щоб ви знали”, яка містила низку звинувачень проти компанії, включаючи заяви про експлуатацію працівників, участь у вирубці лісів, пропаганду нездорових харчових звичок і нехтування добробутом тварин.

Стармер є затятим футбольним уболівальником, раніше грав на аматорському рівні за північнолондонську команду під назвою Homerton Academicals. Крім того, він також вболіває за клуб англійської прем’єр-ліги “Арсенал”.

Політична кар’єра

Вже у 2015 році Стармер обрався до Палати громад від столичного округу Камден на півночі Лондона, отримавши 52,9 % голосів. Наступного року в жовтні тодішній лідер Лейбористської партії Джеремі Корбін здійснив перестановки у своєму тіньовому кабінеті, в числі призначивши Стармера тіньовим міністром із виходу з Євросоюзу.

Вже у вересні 2019-го на конференції лейбористів Стармер безуспішно домагався однозначного позиціювання партії за збереження членства Великої Британії в ЄС, що суперечило “нейтральному” в цьому відношенні курсу Корбина. В грудні роки після катастрофічної поразки лейбористів на парламентських виборах політичні аналітики стали називати Стармера серед ймовірних наступників Джеремі Корбіна, і в цей же період розгорнулися події навколо статті про Стармера в англійському розділі Вікіпедії. Впродовж двох днів у неї тричі додавалося твердження, що Стармер є мільйонером, але тричі ця правка скасовувалася як не має авторитетного джерела (при цьому сам Стармер і його оточення заперечували свою причетність до подій). У 2020 році він став головою Лейбористської партії, коли попередник Корбін пішов з поста.

Стармер був рішучим противником рішення Британії про вихід з Європейського Союзу, але зараз стверджує, що лейбористський уряд не буде прагнути змінити це рішення.

Позиція щодо України

Минулого року в лютому лідер британської опозиційної Лейбористської партії приїхав до Києва з неанонсованим візитом. Це був його перший візит до столиці України. Тоді він відвідав Бучу – одне з місць воєнних злочинів Росії за час повномасштабної агресії.

“Неймовірно бачити свідчення звірств, які я побачив сьогодні вранці. Фотографії цивільних осіб на околицях Києва із зав’язаними очима, зі зв’язаними за спиною руками. Має бути правосуддя в Гаазі, і має бути належне відшкодування збитків при відновленні України”, – заявляв лідер британської опозиції.

Також він зустрівся з президентом Володимиром Зеленським. Сторони обговорили ситуацію на фронті, питання санкцій та конфіскації російських активів, їх спрямування на відбудову України, а також створення спеціального трибуналу для РФ.

Під час візиту лідер лейбористів заявив, що Україна завжди користуватиметься “непохитною підтримкою” його партії.

Примітно, що у травні цього року до української столиці приїжджали лейбористи Девід Леммі та Джон Гілі, які після перемоги їхньої партії можуть стати відповідно міністрами закордонних справ та оборони. Тоді вони запевнили, що Британія і надалі підтримуватиме Україну у її війні з РФ.

Нагадаємо, що за останніми даними, опозиційна Лейбористська партія на виборах у Великобританії отримує 410 місць у нижній палаті британського парламенту. Це при тому, що для абсолютної більшості потрібно 326. Чинний британський прем’єр Ріші Сунак вже визнав свою поразку, заявивши, що лейбористи здобули перемогу. Тим часом Стармер вже виступив із промовою в Лондоні, заявивши, що Сполучене Королівство знову бачить “промінь надії”, і пообіцяв, що країна “поверне після 14 років своє майбутнє”.