«Буде складно, але ми переможемо» ─ інтерв’ю із захисником, який після поранення в бою повернувся до рідної Бессарабії

2 коментаря 23166 переглядів

Ви можете обрати мову сайту: Українська | Русский (автоперевод)


Наші незламні захисники продовжують щодня дивитись в очі ворогу. Уже майже два роки Україна охоплена полум’ям війни, яку розв’язала країна-агресор. Та навіть попри всі тяготи бойових дій, наші Герої не здаються. «Бессарабія INFORM» поспілкувалась з ще одним мужнім бійцем, який з перших днів повномасштабного вторгнення став на захист рідної землі.


Паланчук Іван Леонідович, мешканець Білгород-Дністровського району. Розлучений, має трьох доньок. У свої 37 років він бачив все ─ зруйновані міста, єдність побратимів, мінометні обстріли. Нагороджений Відзнакою командира 28 окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу «ЗА СЛУЖБУ». На фронті отримав серйозне поранення, тож тепер проходить службу у Білгород-Дністровському РТЦК та СП.

«Буде складно, але ми переможемо» ─ інтерв’ю із захисником, який після поранення в бою повернувся до рідної Бессарабії

─ Дякую, що погодились поспілкуватися та розповісти про те, що пережили. Розкажіть, чим Ви займалися до повномасштабного вторгнення, чи мали військовий досвід?

─ Досвід був. Проходив строкову службу у 2007-2008 роках у 25-й повітряно-десантній бригаді. Тоді вона дислокувалась у Болграді. В АТО не потрапив, тоді у мене якраз народилася донька. До повномасштабного вторгнення працював у рідному селі.

─ Як потрапили до лав ЗСУ після початку повномасштабного вторгнення?

─ Ми з братом просто сіли в маршрутку і поїхали самі до військкомату. Прийняв таке рішення одразу, як побачив, що на нас ракети пішли. Майже від самого початку ─ 28 лютого (2022 року – ред.). Спочатку служив в роті охорони ТЦК. Потім вже першою відправкою потрапив у 28-му бригаду в Одеській області. Служив у розвідці, потім з розвідки перейшов у піхоту. А у 23-му році потрапив на Донецький напрямок.

─ Як Ваша родина поставилась до Вашого рішення ─ піти добровольцем до ЗСУ?

─ На той час я уже був розлучений. За маму тяжко сказати. Мій батько пройшов Афган. У 2013 році його не стало. Тож мама знає, що таке війна. Брат теж пішов служити. Ми і строкову службу разом проходили, служили в одній бригаді. Тільки я у розвідці, а брат – у зенітно-дивізіонній.

─ Що для Вас найскладніше було на війні?

─ Нічого. Навіть страху не було. Чесно кажучи, ми готувались до цього. Колись мали потрапити на іншу війну. Ми спецпідготовку пройшли, все. Готувався до однієї війни, потрапив на другу.

─ Що вам допомагало триматися під час бойових дій?

─ Побратими. Всі в одному строю. А ракети літають всюди ─ чи ти на першій лінії, чи ти на другій. А у 22-му році, я ще в розвідці був, їхнього взяв розвідника у полон. Тоді взагалі азарт пішов. Ми тоді в Херсонській області були. З полоненим не спілкувалися. Я його взяв, зв’язав, обшукав ─  все. Одразу викликали начальника розвідки і передали його.

─ Чи завжди Ви мали зв’язок, щоб спілкуватися з рідними?

─ Взагалі ми самі телефони вимикали або ставили у режим «літака», бо вони відстежували нас по телефонах. В цілях безпеки. Якщо включиш телефон ─ три хвилини, і по тобі вже гради «сиплять». Сонцепьоки.

─ Коли заходили на деокуповані території, як зустрічали наших військових місцеві?

─ Зі сльозами на очах нас зустрічали. Вони були раді. Були різні люди ─ старі, молоді. Вони нас бачили ─ і сльози на очах. Я ще тоді у розвідці був. Обнялися, привіталися і далі йшли, а позаду ─ наші їх уже евакуювали, вивозили, допомагали.

«Буде складно, але ми переможемо» ─ інтерв’ю із захисником, який після поранення в бою повернувся до рідної Бессарабії

─ Ви побачили наслідки «руського мира» на власні очі, які враження залишились?

─ Там мрак. Там просто мрак. Там смерть. Все зруйновано. Де вони пройшли, де робили зачистки ─ це жах.

─ А як на Вашу думку, що нашим хлопцям допомагає боротися з агресором?

─ Це війна. На війні у всіх по-різному. У кожного свої мотиви. Але ми боремось за своє, за свої сім’ї.

─ Ви отримали поранення на війні. Розкажете, як це сталося?

─ На Донецькому напрямку. Був наказ ─ піти на позицію і тримати оборону. А по факту ми потрапили на штурм під мінометні обстріли. Тоді з двох груп вийшло шість чоловік «трьохсотих». Просто за п’ять хвилин. Мені уламок потрапив у лице.

─ Якими були перші думки?

─ Хвилини три-чотири я був «відключений». У голову прилетіло. Прийшов до тями ─ весь у крові. Чую, що міномети перестали працювати, вони вже йшли на зачистку, нас добивать. З нашої сторони ─ два запуска по ним і тиша. Термінова евакуація. Я кричу: «Руки, ноги цілі, вийду сам». Нас виводили, орки відновили обстріл, «лупили» по нас.

─ Після поранення довго проходили лікування?

─ Після евакуації я вийшов у «жовту» зону, ще годину десь чекав, поки другу групу привезуть. І мене з ними вивезли в «зелену» зону, в якесь зруйноване село. Потім на Дружковку в госпіталь, а на ранок – у Дніпропетровський госпіталь. Там лікували рану, куди осколок залетів. Хотіли відправити далі на лікування на Західну Україну, але попросив, щоб відправили на Одесу. Там два тижні в госпіталі, потім центр реабілітації ще два тижні.  Повернувся назад, чекав ВЛК. Визнали обмежено  придатним. Відправили в Одесу в резервну роту. А восени 23-го дали відпустку на 15 днів. Я сюди приїхав. Спитав: «Своїх назад берете?», мені відповіли, що так. Написав рапорт. І після Нового року вже сюди перевівся.

─ Як реагували Ваші знайому на те, що Ви пішли захищати країну?  

─ Взагалі, ми не спілкувалися на такі теми. Всі знали, що я пішов. А смисл тікати? Віддати Україну цим оркам? А потім вони ж дальше підуть. Розвалять тут все та дальше підуть, не зупиняться. Це саранча.

─ Не жалкуєте про цей свій вибір? Це і важко, і поранення отримали.  

─ Коли ми з братом їхали у військкомат, я вже планував, що максимум повернуся «трьохсотим», не «двохсотим». Я ще з початку війни готувався. Але тут наш дім, наші сім’ї. Віддавати це все їм? Щоб ми в них рабами були? Ні!

─ Що Ви відчували, коли повернулися додому? Швидко звикли, що вже не у зоні бойових дій?

─ Після пережитого вже толком не спиш ночами. Сон порушений. Взагалі нічого не сниться, просто тьма. І мені ще не віриться, що я вже тут. Вдома. Це ж недавно тільки приїхав. Коли приїхав в Одесу ─ тут всі, як жили, так і живуть. Наче війни немає. Вони не знають, що там робиться.

─ Часто спілкуєтеся зі своїми побратимами?

─ Так, то вже мої побратими назавжди. Всі, хто вийшов звідти живий, вже перевелися. А після перемоги будемо зустрічатися, їздити один до одного.

─ Буває таке, що згадуєте події, які пережили на війні?

─ Те, що пройшли, те, що бачили, ми вже цього не забудемо. Це вже не забудеться ніколи. Ніякі психіатри вже не допоможуть. Намагаюся не думати, чимось іншим голову «забити». Щось ремонтую, допомагаю матері.

─ А чи слідкуєте Ви за новинами?

─ Ні, намагаюсь відійти. Мої новини – це зателефонував побратимам, там одні новини, там другі. А в інтернеті не читаю, не вірю нікому уже.

─ Як думаєте, чим будете займатися після нашої перемоги?

─ Війна закінчиться, можливо, займусь своєю справою. Думаю про це. Земля є, чому не займатися? Залежить від часу. Хочу щось своє. Розумію, вже не буде так, як було. Все буде по-іншому. Служить уже немає здоров’я.

─ Чи змінились Ваші погляди після цих майже двох років війни?

─ Звісно, змінилися. Там побачив всю правду, що робиться. Але намагаюся бути на позитиві.

─ На Вашу думку, чим українці найбільше відрізняються від агресорів?

─ Ми набагато від них відрізняємося. Україна ж не загарбник! Вони – агресори. Прийшли до нас додому. Ми своє захищаємо. Буде важко, але ми переможемо! Куди подінемось. З трудом, але все одно.

─ Дякую Вам за приділений час та цікаву розмову.

─ Дякую і Вам!

«Буде складно, але ми переможемо» ─ інтерв’ю із захисником, який після поранення в бою повернувся до рідної Бессарабії

«Буде складно, але ми переможемо» ─ інтерв’ю із захисником, який після поранення в бою повернувся до рідної Бессарабії

«Буде складно, але ми переможемо» ─ інтерв’ю із захисником, який після поранення в бою повернувся до рідної Бессарабії

«Буде складно, але ми переможемо» ─ інтерв’ю із захисником, який після поранення в бою повернувся до рідної Бессарабії

ФОТО: “БІ” та власні архіви Івана Паланчука

guest

2 коментарів
Старые
Новые Популярные
Межтекстовые Отзывы
Посмотреть все комментарии
ымВывмп
ымВывмп
9 дней назад

служил во рту охраны

Більше читайте тут: https://ru.bessarabiainform.com/2024/02/bude-skladno-ale-my-peremozhemo-interv-yu-iz-zahysnykom-yakyy-pislya-poranennya-v-boyu-povernuvsya-do-ridnoi-bessarabii/

бутерброд
бутерброд
5 дней назад
Ответить на  ымВывмп

Что, лишь на такое ума у троллятины осталось? 🙂

2
0
Поділіться своєю думкою з цього приводу в коментарях під цією новиною!x