Дракон, кохання та загублені скарби: легенди найбільшого в Україні озера Ялпуг, що омиває береги бессарабських сіл

Найбільше прісноводне озеро України та друге за величиною у Європі має назву Ялпуг і знаходиться на території трьох колишніх районів Бессарабії: Ізмаїльського, Болградського та Ренійського. Його розмір – 149 квадратних кілометрів, ширина сягає до 7 кілометрів, а глибина – 6 метрів. Хоча подейкують, що є місця, де можна дістатись дна загадкового озера аж на глибині 12 м… Обабіч його берегів розташовані села, у яких проживає чимало представників різних національностей – болгари, молдавани, гагаузи, українці та ін. Житель кожного з них знає чимало легенд, пов’язаних з Ялпугом, і деякі з них розповість “Бессарабія INFORM”.

Одна з найпопулярніших версій виникнення озера, якої, до речі, дотримуються жителі гагаузького села Котловина, розповідає про те, що колись на тому місті, де зараз плеще свої хвилі Ялпуг, ріс великий та дрімучий ліс. Біля нього знаходився дім поміщика, а навколо тулились будинки бідних селян. На самому краю цього поселення стояв будинок одинокої вдови, яка жила там разом зі своїм сином. Жили собі люди, працювали, все було добре.

Але одного разу в сусідньому з людьми лісі оселився дракон. Він кожен день вимагав для себе жертву, з’їдаючи молодих дівчат та хлопців. Що більше він з’їдав, то більше й сильніше ставав, вимагаючи інших. Усі жителі були налякані і шукали способи, як позбавитись цього монстра. Врешті-решт, люди звернулись з проханням про допомогу до Бога.

На благання людей небо дало таку відповідь: “Серед вас є наша людина з особливою міткою на тілі. Саме вона повинна піти у ліс і здолати дракона…”. Після цих слів вдова почала плакати, адже одразу зрозуміла, кого саме мав на увазі Бог – у її єдиного сина на лівому плечі була ця мітка у вигляді зірки. Звісно, материнське серце відчувало біду та не хотіло відпускати сина. Однак хлопець сказав, що все одно піде. Так і зробив…

Протягом двох діб з лісу постійно вчувались крики та стогони, сповнені болю та жаху. Аж поки все не закінчилось… Ніхто не насмілився з людей піти до лісу, окрім бідної вдови. Зайшовши у хащу, вона побачила там переможеного дракона та дуже багато крові, однак ніде не могла знайти свого сина. Жінка почала кликати свою дитину, вигукуючи її ім’я: “Ялпуг! Ялпууууг!”. У цей час почувся голос, який йшов з неба: “Не шукай свого сина, він серед нас, він наш…”.

Невтішна мати гірко заридала. Бог заспокоював бідолашну словами про те, що завдяки саме її сину було переможено дракона: добро здобуло перемогу над злом. Однак вона продовжувала плакати. І на тому місці, де плакала мати, яка втратила свою єдину дитину, утворилось озеро з материних сліз…

Ще одна легенда розповідає про те, що колись жив в одному селі на бессарабських просторах боярин, і була у нього дочка краси незвичайної, з довгим волоссям та чорними очима. Покохала красуня хлопця, простого богатиря Ялпуга, як і він її. Але злі турки Османської імперії стали на шляху у закоханих: захотіли вони, окрім захоплення села, викрасти прекрасну дівчину. Богатир вступив у битву з ватажком турків, ханом Пашею, але загинув, своєю смертю звільнивши все село. Його кохана багато років оплакувала смертельну розлуку зі своїм Ялпугом. І на місці, де вона плакала, з’явилося велике озеро, яке й прозвали іменем богатиря.

Це озеро приховує свої таємниці під товщею темно-синьої води вже багато віків. Те, що зберігається на його дні, напевно, ніколи не буде достеменно відомо. Як і те, скільки скарбів було сховано на його берегах. До речі, берегом найбільшого озера України багато століть проходила дорога до єдиної в нижній течії Дунаю річкової переправи, яка знаходилася біля сучасного села Орлівка. Саме звідси гуни робили набіги на Східно-Римську (Візантійську) імперію. Природно, що на цій дорозі періодично відбувалися розбійницькі напади на мандрівників. Награбоване добро іноді переховувалося недалеко, щоб швидше йти від погоні. Час минав, деякі схованки, поховання так і залишилися недоторканими.

Але інколи все ж таки заховане знаходять. Наприклад, на початку нинішнього століття на берегах озера почали знаходити предмети, що датуються V століттям. Імовірно, це предмети з так званого «скарбу Аттіли» — комплексу артефактів, які, зважаючи на все, виконували роль похоронного інвентарю в могилі гунського або аланського воєначальника. Відомо, що поховання пограбували ще в давнину, а предмети переховали в районі Ялпуга.

Весь скарб, скоріш за все, складався з декількох десятків предметів, зокрема прикрашених дорогоцінностями меча, кинджалу, сідла, кінської вуздечки й парадного поясу. А жителі берегових сіл розповідають, що у глибокі місячні ночі на березі озера у клубах туману можна розглянути вершника на білому коні. Кажуть, що він шукає свої речі, які вкрали дорожні розбійники…