Гордість Бессарабії та всієї країни: про капітана з Ізмаїлу, який керує єдиним в Україні науково-дослідним судном льодового класу «Ноосфера»

Для декого в цьому житті достатньо один раз “побачити Париж і померти”… Але, на щастя, в Україні все ж таки більше людей, які живуть не тільки заради себе, а намагаються бути корисними суспільству і примудряються, навіть у такі нелегкі часи, відкривати світові нові незвідані горизонти. “Бессарабія INFORM” з превеликою гордістю хоче вам представити нинішнього капітана єдиного в Україні науково-дослідного судна льодового класу “Ноосфера”. Знайомтесь – житель Ізмаїлу, випускник ізмаїльської школи №9, досвідчений моряк, полярний капітан Олександр Гришко, який у свої 40 років, попри шторми (і в буквальному, і в переносному сенсі), робить усе можливе, аби українська наука рухалась уперед.

Національний антарктичний науковий центр пише про нього так:

“Бути капітаном судна, що вирушає в Антарктику, – це надзвичайний виклик. По-перше, треба кілька разів перетинати протоку Дрейка – найбільш штормове місце на Планеті. По-друге, велику загрозу для судна становлять підводні та надводні айсберги…”.

Капітан “Ноосфери” вийшов на зв’язок з “БІ” на початку червня із Кейптауну – міста на самому краю африканського континенту, яке омиває відразу два океани — Атлантичний та Індійський. Попри зайнятість, він погодився відповісти на наші запитання і поділитися останніми новинами.

Освіта, яка надала поштовх до видатної кар’єри 

Олександр Гришко є випускником Ізмаїльської ЗОШ № 9 міста Ізмаїл (зараз вона називається Ізмаїльська гімназія №9) – навчального закладу, який щороку є одним з міських лідерів за кількістю золотих та срібних “медалістів” і “alma mater” – переможців багатьох шкільних і позашкільних всеукраїнських конкурсів та олімпіад.

Герой нашої публікації не був відмінником у школі. Але його енергійність, допитливість, завзятість, вміння об’єднувати навколо себе колектив, цілеспрямованість і принциповість, які він проявляв ще сидячи за шкільними партами (саме так характеризують Олександра його однокласники з дев’ятої школи – ред.), сприяли йому в досягненні великих висот у майбутній кар’єрі.

Ще зі школи майбутній полярний капітан мріяв стати професійним моряком. Тому відразу після випуску пішов на тримісячні курси “матроса” в ізмаїльську “Школу Морських Офіцерів”. Паралельно вступив до Одеської Національної Морської Академії на факультет “Судноводіння”.

…З цього починався свідомий шлях майбутнього “морського вовка”, який тепер бороздить простори світового океану на славу Україні.

“Моя кар’єра мала старт з матроса другого класу. За десять років дійшов до посади капітана”, – немов про щось звичайне розповідає Олександр Гришко.

Насправді досягти таких блискучих результатів у професійній кар’єрі на національному рівні за такий короткий строк – без перебільшень унікальне явище.

Побачив “Ноосферу” – і загорівся

“Ноосфера” – єдине в Україні науково-дослідне судно льодового класу. Дуже функціональне – може виконувати різні завдання, такі як дослідження морського дна, дослідження морських глибин аж до 6 км. На борту є наукові лабораторії і багато чого іншого, яке ми раніше могли бачити тільки в наукових документальних фільмах “Підводна Одіссея команди Жака Кусто”.

Олександр Гришко із захопленням згадує про те, як вперше побачив криголам. Це була любов з першого погляду.

“Ще перед війною я зустрів “Ноосферу” в Одеському порту. Тоді вже з’явилося бажання працювати на цьому унікальному українському криголамі, під українським прапором. Але квитки на інше судно у мене вже були на руках. Тоді у першу експедицію “Ноосферу” повів капітан Павло Панасюк. Нині ми колеги.

Війна в Україні мене застала у рейсі. Тоді й було мною прийнято рішення, що я маю допомогти своїй країні тим, що вмію найкраще. Подав заявку на другого капітана “Ноосфери”. Мене було затверджено Національним Антарктичним Науковим Центром на цю посаду”, – поділився з “БІ” історією кар’єрного шляху Олександр.

Нині капітан Гришко з командою допомагає підтримувати життєдіяльність та роботу нашої української антарктичної станції “Академік Вернадський”, а також – наших партнерів з польської антарктичної станції “Арцтовський”. Судно транспортує наукових співробітників, здійснює їхню щорічну ротацію, доставляє річний запас їжі, запчастини, наукове обладнання… Одним словом – команда “Ноосфери” всіляко підтримує українських (і не тільки) вчених, які займаються надважливими світовими дослідженнями.

Слід зазначити, що Україна є учасницею Клубу антарктичних держав, до якого входять лише 30 країн світу! Для нашої Батьківщини – це величезне досягнення на міжнародному рівні.

“Працювати поруч з розвиненими країнами над розв’язання проблем глобального значення (змінами клімату, виснаженням озонового шару, збереження ресурсів Південного океану, не говорячи вже про політичні аспекти і міжнародний престиж держави), – це, безумовно, велика честь і визнання наукового потенціалу України на міжнародному рівні”, – ділиться з “БІ” думками пан Олександр.

Зараз “Ноосфера” знаходиться в порту Кейптаун (ЮАР) і готується до наступного сезону та експедиції 2023/2024. На жаль, криголам не може поки повернутися в рідну гавань.

“Але ми віримо, що перемога України над агресором вже поруч! І сподіваємося, що найближчим часом ми зможемо прийти на нашому чудовому судні до Одеського порту”, – наголошує капітан.

Про шторми та айсберги 

Ми не могли не розпитати нашого ізмаїльського капітана про шторми та айсберги на шляху від Кейптауну до Антарктиди, Чилі і назад у Кейптаун. Наша “Ноосфера” під час рейсів кілька разів перетинає протоку Дрейка – найбільш штормове місце на Планеті. Окрім цього, на своєму шляху вона також нерідко зустрічає підводні та надводні айсберги, які становлять велику загрозу для судна.

“Це – один із найскладніших морських шляхів. Перетин Атлантичного океану у найширшій його частині. Моряки називають цю зону “ревучі сорокові”. Далі – перетин однієї з найнебезпечніших у світі проток Дрейка, де хвилі сягають 10-12 метрів. Ну і, звісно, навігація у льодах самої Антарктиди. Коли на своєму шляху зустрічаєш айсберги, деякі з них вимірюються кілометрами. Це дуже складна та небезпечна навігаційна обстановка. Помилка штурмана та капітана може коштувати дуже дорого. Протоку Дрейка потрібно знову перетинати по дорозі назад. Кілька днів ходу, та проходження Магелланової протоки – з неймовірною красою природи та дуже сильною течією. Такий само шлях проходимо і у зворотному напрямку – в бік Кейптауну по завершенню літнього Антарктичного сезону”, – розповідає капітан Олександр Гришко.

“Перевірки пройшли без зауважень. Ми намагаємось відповідати всім міжнародним вимогам та, маючи достатній досвід, утримувати “Ноосферу” на високому рівні. Вдячні керівництву, яке попри війну та труднощі, надало колосальну підтримку в цьому питанні”, – зазначає капітан “Ноосфери” Олександр Гришко.

У далекому океані сумує Олександр за своєю малою батьківщиною, і ні в якому разі про неї не забуває.

Лише подивіться, якою світлиною з крижаної Антарктиди поділився з нами капітан – на покажчику із назвами міст України зусиллями екіпажу “Ноосфери” з’явився “Ізмаїл”.

До слова, на цьому фото посередині у верхньому ряду – член екіпажу, уродженець Кілії Андрій Стариш. А ще – матрос Микита Сакали та 2-й механік Євген Задорожний. Обидва – з Ізмаїлу. Чергове підтвердження того, що українські бессарабці – справжні патріоти своєї країни. Сильні і непохитні, попри найсильніші світові шторми!

А на згадку для Ізмаїлу з Антарктиди учасники 27-ї та 28-ї експедицій та екіпаж “Ноосфери” разом із польськими колегами підготували прапор із надписами співробітників Національного антарктичного наукового центру і всіх учасників експедицій. По поверненню додому Олександр планує передати його меру Андрію Абрамченко.

Наостанок із Кейптауну Олександр Гришко та його дружня команда передали щирі вітання рідній Бессарабії та всім українцям.

“Віримо у перемогу! Віримо у ЗСУ! Слава Україні! Ми зробимо все, що залежить від нас, щоб допомогти та наблизити нашу Перемогу!”, – запевнив нас Олександр.

А ми бажаємо “Ноосфері” традиційних сім футів під кілем, пишаємося і чекаємо додому – в рідну Бессарабію. 

Далі буде…