Називають дітей на честь дідусів та бабусь, печуть обрядовий хліб та приносять у жертву барана: як живуть болгари у селі Криничне

Розташоване на півдні Одеської області, бессарабське село Криничне є унікальним місцем, де можна відчути дух старовинних болгарських традицій, що передаються з покоління в покоління. Жителі села глибоко поважають своє коріння та історію, і відтворюють усі найважливіші традиції, що складають культуру болгарського народу. Відома уродженка села, режисерка, громадський та культурний діяч болгарського походження Тетяна Станьова розповіла виданню KP.UA про своїх односельців та їхнє життя, яке сповнене обрядів, звичаїв та народних ремесел, які є основою культурного надбання села Криничне. 

Родовід складають за іменами

Наприклад, тут досі називають дітей на честь дідусів та бабусь – первістків на честь тих, з ким живуть, других – на честь інших. А живуть із батьками болгари обов’язково – рідко хтось планує життя окремо.

– Моя старша сестра – повна тезка моєї бабусі, тільки інший рік народження, а я, як друга дитина, мала бути названа по бабці мами, – розповіла KP.UA , яка народилася у Криничному. – Її звали Надією, але поряд сусідка та родичка – теж Надії, тому мені дали ім’я Таня, порушили правило. Можуть поступитися, якщо хоча б першу дитину назвали на честь бабусі чи дідуся. Тож у нас у селі у мешканців повторюються імена та по батькові.

Саме це допомагає місцевим встановити свій родовід аж до сьомого-восьмого коліна – їхніх предків, які першими переселилися до Бессарабії. Також тут цікава традиція кумівства – нинішніх немовлят хрестять діти хрещених батьків. Вони ж беруть участь в обряді вінчання на весіллі. Це має бути сімейна пара з того самого роду.

Болгарський хліб визнали культурною спадщиною України

Обрядовий хліб – одна з таких традицій, що збереглася в українських болгар до сьогодні. Нещодавно він потрапив до списку культурної спадщини України. Його випікають на День Георгія – 6 травня за григоріанським календарем.

– Обрядовий хліб готує найстарша жінка у сім’ї – вона випікає п’ять хлібів із одного замісу тіста, – пояснюють місцеві. – Піч розтоплюють ще з вечора – виноградною лозою та кукурудзяними стеблами, а для тіста використовується закваска, в основі якої є хмелеві та винні дріжджі, а також борошно, сіль та вода. Історично для такого хліба використовували старовинний сорт борошна “Камут” з арнаутки – пшениці з білим і твердим зерном.

Кожен із п’яти хлібів має своє значення. Боговицю печуть на честь Бога та святої Богородиці. Це хліб, прикрашений чотирма перехресними джгутами у формі квітки, яка символізує сонце та пробудження природи навесні. Рангель випікають на честь Михайла Архангела – це фігурно переплетений хліб з двох або декількох джгутів із обов’язковим наскрізним отвором посередині для ритуальної чаші з вином.

Якщо в будинку є Георгій – приносять у жертву барана

Коровай господині роблять на честь святого Георгія – це найбільший хліб із п’ятьох, він складається з переплетених джгутів. Ще два символізують саме свято та називаються Ущарки – це хліб для пастухів із фігурами-символами: відкрита загорода для овець, непарна кількість маленьких кульок із тіста, які символізують овець, джгут у вигляді гака – посоха пастуха та фігурка пастуха. На колективну трапезу на вулицю чи у двір із відчиненими воротами господині виносять обрядовий хліб до п’ятої години дня.

– Георгій Побєдоносець вважається покровителем вівчарства, яке дуже розвинене у наших краях, – продовжує Тетяна Станьова. – Це також наші предки принесли з Балкан. Після Георгія овець виганяють пастись у полі – доти їх тримають біля будинку.

Якщо в сім’ї є Георгій чи Георгійович, за словами Тетяни Станьової, тоді обов’язково ріжуть барана та запікають у печі курбан – жертву, у перекладі з тюркської мови. Наразі одного барана можуть між собою ділити два двори – щоб м’ясо не залишалося.

– У нас на свято збирається по пів вулиці – всю вулицю в одному місці не збереш, дуже довга, – продовжує Тетяна. – Кожен приносить свій курбан, своє вино – за столом подають одне одному свою страву, куштують. Якщо все не з’їли – несуть частування додому. Перед гулянням звуть священика або самі моляться, потім – танцюють. А якщо знайдуть капустянку – вішають. Голову обмотують ниточкою і вішають. Є таке повір’я – якщо знайти капустянку та повісити її, то будуть дощі – це радість. Діти у цей день б’ються лопухами – на здоров’я. Також у цей день заведено дівчаткам підрізати коси – вважається, що волосся буде добре рости.

До святкового столу обов’язково подають обрядовий хліб. Закінчується День Георгія у Криничному традиційними болгарськими танцями, які діти вивчають змалку, спостерігаючи, як танцюють дорослі.

14 лютого відзначають День винороба

Георгієв день – це одна з традицій, яку дотримуються у кожній родині болгарського села. Він закінчує зимовий цикл свят, який починається з Дмитрієвого дня – 8 листопада.

– Відзначаємо також болгарське свято «Трифон Зарізан» (на честь християнського священника, в день страти якого на всі виноградники напали комахи – його просили захистити їх. – Авт.), – зазначає Тетяна Станьова. – Він святкується 14 лютого. Трифон Зарізан – покровитель виноробства. Цього дня роблять перше ритуальне обрізання лози, потім – гуляння.

У Криничному зберігся старий болгарський діалект, який сучасну мову вже давно поглинув у самій Болгарії. Він м’якший. У побуті селяни досі розмовляють лише болгарською.

З албанцями із сусіднього села спілкуються російською

Село Криничне оточене такими ж моноселами, в яких уже два століття живуть інші народи, зберігаючи свої традиції та мову. Сусідує з албанським селом Каракурт, неподалік – гагаузьке (тюркомовний народ. – Авт.), молдавське, є також село, в якому оселилися старообрядники, що втекли з Російської імперії – липовани. Гагаузи та албанці також відзначають Георгієв день. З сусідами спілкуються російською мовою.

– У цій місцевості дев’ять разів змінювалася влада, тож тут жартують у відповідь на питання, коли було краще – за румунів чи Рад: «Коли румуни пішли, а Ради ще не прийшли», – усміхається Тетяна Станьова. – Українське село вже є ближче до Одеси. Хоча ні, в Ізмаїльському районі є село Кислиця, яке колись заселили козаки (донські козаки-некрасівці, які втекли від кріпосного права. – Авт.).

Влітку свят менше – жнива. На околицях Криничного селяни вирощують цибулю-сівок «арпаджик» – причому навчилися це робити тільки тут. Виростити та зібрати – це ціла технологія. Сусіди, як не намагалися, не змогли запозичити ці навички. А ця цибуля раніше була майже на вагу золота. Від того село росло та багатіло – будинки тут багаті.

– Раніше, коли ще процес не був механізований, ми майже на увесь серпень виїжджали у поле та жили там у наметі, – згадує Тетяна Станьова. – А ви розумієте, що таке серпень на півдні України! Перед цим землю зрошували, щоби можна було зібрати цибулини. У мене моральна травма дитинства – всі дні народження 11 серпня я проводила в полі. Тож день народження моєї доньки ми завжди відзначаємо! Хоча, можливо, це нас і привчило до того, що немає «не хочу», «не буду» – є тільки «треба»!» Є строки, і ти не можеш їх зрушити. Не збереш цибулю – підуть дощі, і вся праця пропаде. Наше село можна вважати кузнею кадрів – неуспішних людей у нас немає, а є багато і видатних, котрі обов’язково щось хочуть зробити для села.

Хто б не поїхав звідси вчитися – всі нудьгують і повертаються, адже «тільки там ти можеш почуватися болгарином і говорити болгарською мовою». Зв’язки з Болгарією збереглися не в усіх.