Про “освітянський фронт” Бессарабії, який наближає перемогу і дарує впевненість у майбутньому – інтерв’ю з ректором ІДГУ Ярославом Кічуком

Навчальний рік у самому розпалі. Учні та студенти багатьох навчальних закладів ще у вересні сіли за парти або зайняли свої місця в аудиторіях. Проте не у всіх здобувачів освіти є така можливість – деякі з них, як і в минулому році, вимушені навчатися дистанційно або за змішаною формою. Тільки цьогоріч не через пандемію, а через війну… На початку навчального року були пустими й аудиторії Ізмаїльського державного гуманітарного університету. Проте з жовтня першокурсники вишу мали приступити до змішаного формату навчання. “Бессарабія INFORM” поспілкувалася із ректором ІДГУ Ярославом Кічуком і поцікавилась, як в умовах війни пройшла цьогорічна вступна кампанія, чи не позначився на роботі вишу масовий відтік молоді за кордон через воєнні дії, чи є серед тих, хто вибрав ІДГУ для здобуття вищої освіти, студенти-переселенці і як взагалі справляється університет з викликами воєнного часу. 

На початку слід сказати, що ІДГУ (заснований ще у 1940 році) є єдиним державним університетом в українському Придунав’ї та кузнею важливих для області кадрів – педагогічних, ІТ, перекладацьких, музичних, психологічних, юридичних (всього 35 спеціальностей). Будучи освітнім, науковим і культурним центром Бессарабії, виш має величезну стратегічну роль в регіоні.

– Ярославе Валерійовичу, розкажіть будь-ласка, як живе Ізмаїльській державний гуманітарний університет в умовах воєнного стану?

В ці складні часи ми максимально мобілізувались, аби бути корисними місту, району, країні.

З перших днів війни наша ізмаїльська університетська громада консолідувалася, об’єднавши свої зусилля в першу чергу щодо підтримки організації навчально-виховного процесу, а також допомоги військовим і переселенцям. Наша команда, як відомо, сконцентрувала свої зусилля на підтримці в нашому місті безпосередньо представників вимушено переміщених осіб. Через наші два гуртожитки, які ми відкрили з самого початку військової агресії для прихистку ВПО, пройшли вже більше півтисячи вимушених переселенців.

Хочу зазначити, що ми, як єдиний державний заклад вищої освіти, особливо протягом останніх 5 років, фокусували свою увагу на реалізації системних проукраїнських проектів, “лагідній українізації”. Тому що ми розуміли, що південь Бессарабії, південь Одещини – є специфічним регіоном, а ми працюємо з молоддю, з дітьми і для нас є надзвичайно важливим, щоб національно-патріотичне виховання було пріоритетом. Плюс, звичайно, бачимо свою місію у формуванні активної громадянської позиції серед молоді.

Ми зацікавлені в тому, щоб наші випускники були конкурентноздатними, щоб вони були затребуваними в нашому регіоні. Хоч це і дуже важко – зберегти в цих умовах незалежний університет з усіма 35 спеціальностями, які постійно треба акредитувати, підтверджувати високу якість освіти. Але, як кажуть, кожний на своєму фронті (у нас це – освітянський фронт) – ми наближаємо перемогу і намагаємось бути корисними в першу чергу нашому регіону. Дійсно, були певні ініціативи щодо реорганізації університету, починаючи від філій, інститутів і таке інше, але наш колектив визначився з тим, що для України надзвичайно важливо бути незалежним університетом в нашому регіоні, тому що ми здійснюємо професійну підготовку фахівців, які затребувані саме тут, у нас.

– А чи були у вас такі плани або проекти, яким завадила війна, і що вдалось реалізувати попри всі складнощі?

У нас було багато стратегічних планів, яким, нажаль, завадила війна. Зокрема ми планували прийняти біля 500 підготовлених китайських студентів та аспірантів, які фізично приїхали би і навчалися у нас. Їх цікавила, по-перше аспірантура, а також такі напрями, як музичне мистецтво, ІТ-технології (у нас є прикладна математика з напрямом ІТ), англійська мова і право (в цьому році у нас, до речі, був перший випуск 4 курсу бакалаврату за спеціальністю “Право” і ми ще плануємо акредитувати магістратуру і аспірантуру з юриспруденції).

Ці великі плани поки що на паузі. Тим не менш, вже зараз у нас навчаються біля 20 студентів з Китаю в он-лайн форматі, з надією на те, що війна скоро закінчиться і вони до нас таки приїдуть на навчання.

І це ще не все, що стосується подальшого співробітництва нашого університету з Китаєм. Є така відома китайська просвітницька організація “Інститут Конфуція”, яка популяризує китайську мову, і ми планували на безкоштовній основі відкрити разом з ними курси китайської мови, тому що є запит. Лекції мали проводити китайські викладачі тут, у нас. У зв’язку з воєнними діями на території нашої держави вони запропонували он-лайн формат навчання, але ми все ж таки намагаємось “витягнути” їх сюди, до Ізмаїлу. Таким чином, ми намагаємось розширити потенціал нашого факультету іноземних мов.

Так само ми співпрацюємо і з турецькими партнерами. У нас є студенти з Туреччини, які також навчаються он-лайн. Вони зацікавились двома напрямами: психологія (особливо їх цікавить клінічна психологія) і право (юридичні науки). А серед наших українських студентів є запит на вивчення турецької мови, тому на перспективу розглядаємо можливість її впровадження у нас.

Також ми нещодавно проводили форум з питань розвитку гагаузької громади в українській Бессарабії і з’ясували, що є певний запит на підготовку фахівців зі знанням гагаузької мови з викладанням в наших місцевих школах. Нажаль, гагаузька мова потроху “вмирає”, вона потребує підтримки. Ми зі свого боку намагаємось бути корисними в цьому напрямі для того, щоб зберегти і історико-культурну спадщину, і, в першу чергу, цю мову.

На тих форумах, які ми проводимо з румуномовними, албанськими, болгарськими, гагаузькими громадами, ми в тому числі звертаємо особливу увагу на формуванні проукраїнської позиції. І хочу зазначити, що значна частина лідерів національно-культурних товариств цих етнічних спільнот є патріотами України і проводять “лагідну” проукраїнському політику серед українських меншин.

– Питання про заплановану колись реорганізацію ІДГУ – років зо три тому говорили про намір університету стати універсальним вишем і позбутися слова «гуманітарний» у своїй назві. Чи продовжується цей розпочатий процес зараз і на якій він стадії?

Так, продовжується. Наш університет якщо і буде колись реорганізований, то тільки у формат класичного університету без приставки “гуманітарний”. Ми фактично готові до прийняття цього рішення, у нас були громадські обговорення, стратегічні сесії. Було розглянуто більше 10 різних назв, питання дискутувалось в дуже демократичному форматі. Найближчим часом трудовий колектив має остаточно визначатись з цим питанням.

– Який формат навчання зараз у ваших студентів?

Ми прийняли рішення, що зараз навчаємось у змішаному форматі. У жовтні вийшов на очне навчання перший курс – оф-лайн пари для них будуть поки що тільки один раз на тиждень. Головний пріоритет для нас – це забезпечення безпеки усіх учасників учбового процесу. Надзвичайно важливим критерієм було, звичайно, щоб наше укриття відповідало всім вимогам, і я дякую всім службам, які надали нам доречні рекомендації з приводу їх облаштування, більшу частину з них ми виконали.

– В цьому році після закінчення дітьми школи немало батьків прийняли для себе рішення відправити їх на навчання за кордон, аби уберегти від небезпек, пов’язаних з війною. В мультиетнічній Бессарабії, де у українських випускників з, наприклад, болгарських чи молдовських сіл, майже не має мовних бар’єрів для навчання в Румунії, Болгарії, Молдові, є багато прикладів сімей, де вибір вишу пав саме на близьке зарубіжжя, де безпечніше і відносно близько від дому. Чи позначилось це на потоці абітурієнтів, бажаючих стати студентами ІДГУ в цьому навчальному році?

Ми моніторимо ситуацію щодо виїзду абітурієнтів в Болгарію та Румунію. Нажаль, ми розуміємо, що це наші потенційні абітурієнти.

Певний відтік ми, справді, відчули. Тому ми запропонували тим абітурієнтам та їхнім батькам, які все ж таки визначилися навчатися за кордоном, прийняти участь у другій хвилі вступної кампанії до ІДГУ, яка проходитиме до середини листопада. Вони можуть використати цю можливість (тим паче, що зараз поступити простіше) і навчатися у нас хоча би в он-лайн форматі та отримати диплом українського зразка. Ми маємо інформацію, що багато з тих абітурієнтів, які виїхали цьогоріч на навчання за кордон, не можуть там адаптуватися. І щоб не втрачати дорогоцінний час (полишати закордонний виш і втратити цілий навчальний рік – ред.) – вони можуть зараз скористатися запропонованою нашим університетом можливістю.

Ми також надаємо змогу на базі нашого університету отримати умовно кажучи “подвійний диплом” – коли студенти, які отримують вищу освіту у нас, навчаються паралельно он-лайн в румунському або болгарському університетах. Таким чином вони отримують два дипломи одночасно, а потім вже буть визначатися, де вони будуть більш корисними і де для них буде краще для власної успішної самореалізації. Щороку це біля 40-50 осіб. Такі вступники є у нас і цього року.

Щодо зазначених “подвійних дипломів” – для нас надзвичайно важливий напрям транскордонного співробітництва, який є для нас пріоритетним. Ми розуміємо, що наразі активізуються транскордонні форми співпраці і потрібні будуть фахівці зі знаннями румунської, болгарської, англійської мов, які будуть працювати з європейськими проектами.

– Скільки у вас у цьому навчальному році вступників і чи змінилась ціна за навчання на контракті в порівнянні з минулим роком?

У цьому році ми маємо біля 370 вступників на бакалаврат і біля 170 – на магістратуру (у першу хвилю). Ми очікуємо приблизно ще відсотків 50 від цієї кількості у другу хвилю.

Плюс у цьому році до нас поступили ще 13 аспірантів. Загалом у нас зараз майже 50 аспірантів, які планують захищати свої дисертації на здобуття доктора філософії – це європейський ступінь (раніше це був кандидат наук).

Чесно кажучи, я очікував гірших результатів щодо вступу, розуміючи складність цієї кампанії.

Кожен студент – здобувач вищої освіти – незалежно від того, навчаємось ми он-лайн, оф-лайн, або за змішаною системою, має право на місце у гуртожитку за пільговою ціною. Раніше це було біля 500 грн на місяць, зараз – біля 700 грн.

Що стосується плати за навчання, то вона в цьому році збільшилась десь на 13-15%, але ми мусимо корегувати ціну з урахуванням індексу інфляції. При цьому, як завжди, якщо є талановиті здобувачі вищої освіти, абітурієнти, ми завжди їх підтримуємо і навіть знаходимо спонсорів для оплати їм контракту.

Також в другому наборі ректорат прийняв рішення, що якщо надходить цільове направлення від апарату громади, що необхідний, наприклад, працівник-юрист, соціальний працівник, чи спеціаліст у сфері управління, то ми надамо 50% знижки для тих, хто в подальшому буде працювати для розвитку громад української Бессарабії. До цього нас спонукав аналіз ситуації, в результаті якого з’ясувалось, що для новостворених громад зараз вкрай необхідні фахівці в сфері публічного управління та адміністрування, майбутні держслужбовці.

– Після 24-го лютого в Україні спостерігався певний відтік дидактичних кадрів. Багато освітян – як молоді викладачі, так і досвідчені вчені, здебільшого жінки, рятуючи себе і дітей від війни, були вимушені виїхати за кордон. Багато з них залишились там. Яка ситуація склалася в ІДГУ – чи багато виїхало викладачів та співробітників вишу, скільки з них повернулось додому і до роботи, та чи не має у вас зараз браку кадрів? Чи не було скорочень у фінансуванні і штаті?

Ми фактично виконали важливу місію – зберегли колектив. Тому що будувати університет не так важко (я маю на увазі щодо будівель), як сформувати і зберегти високопрофесійний колектив – це і професорсько-викладацький склад, і адміністративний апарат, і, зрозуміло, спадкоємність старших курсів по відношенню до молодших.

Всі свої витрати ми максимально скоротили. Зараз, фактично, це тільки витрати на заробітну плату і на комунальні послуги.

Штат ми майже не скорочували. Єдине, що я працюю зараз без заступників (це моє особисте рішення і це, напевно, унікальний випадок, коли університет працює без проректорів) і в нас на даний час немає посад керівників відділів. Так сталося, що деякі наші колеги вирішили залишитись за кордоном – це було їх свідоме рішення, а ми не брали на ці посади поки що нікого. Тобто, таке собі “штучне скорочення” сталося само собою.

Розуміючи складну ситуацію в умовах військового стану ми дозволили нашим викладачам, які знаходяться в кризовій ситуації, викладати в онлайн форматі, перебуваючи за кордоном. Але це стосується лише викладачів – інші співробітники, які знаходяться за кордоном, не можуть займати адміністративні посади, вони мусять виходити на роботу. Мені відомо про умови деяких університетів, де беззаперечно всі викладачі мусять бути на території України. Але ми дуже цінуємо наші кадри і з порозумінням ставимося до такої ситуації, тому йдемо назустріч. Ми розуміємо також певну небезпеку в цьому, тому що є вже декілька наших яскравих викладачів, які паралельно працюють в університетах Європи,  і замислюються над тим, аби залишитись там назавжди, тобто ми їх можемо втратити. Але поки що ми зберігаємо цей баланс – більшість продовжує працювати.

Зараз ми приділяємо велику увагу збереженню як досвідчених кадрів, так і омолодженню, особливо наукового потенціалу. З омолодженням процес йде досить складно, тому що система заохочень і підтримки молодих вчених в Україні наразі не на високому рівні і через це ми втрачаємо багато талантів – блискучих викладачів, потенційних вчених, які могли б працювати над своїми розробками, технологіями, іноваційними проектами. Це тенденція, нажаль, відслідковувалась і до війни.

В наш час в умовах конкурентності, особливо гуманітарної освіти, дуже непросто вижити, але ми все ж таки намагаємось зберегти всі 35 спеціальностей, навіть йдучи на такі непопулярні кроки, як наявність малокомплектних груп. Тому що ми розуміємо, що зараз є великий дефіцит певних специфічних спеціальностей, як наприклад математика, біологія, природознавчі науки. Ми намагаємось зберегти у нас ці напрями з надією на те, що в майбутньому ці спеціальності будуть затребуваними. Так вийшло у нас з прикладною математикою, де у групах певний час були по одній-дві особи, але згодом вона почала набувати популярності, бо почали розуміти, що це не просто математика у школі – це ІТ-напрям, комп’ютерне моделювання, програмування, на які зараз є шалений попит.

– Напередодні опалювального сезону виникає резонне питання про готовність університету до зимового періоду.

Ми прийняли рішення, що готуємо до запуску опалювальну систему тільки першого (головного) корпусу по вул. Репіна, 12 і наших двох гуртожитків. Третій корпус на проспекті Миру (біля “Копійки” – ред.) не буде опалюватись – зараз там не проводяться заняття, ми його готуємо до реконструкції.

– Чи є серед першокурсників переселенці, чи були для них якісь спрощені умови для вступу і чи можуть вони розраховувати на пільги на проживання в гуртожитках?

Таких вступників у нас не багато – десь шестеро. Але ми намагаємось бути максимально відкритими і, якщо в другий набір будуть абітурієнти з числа ВПО, ми будемо всіляко сприяти, аби вони мали змогу вчитись безоплатно на базі нашого університету.

Ці студенти користуються пільгами, є певна категорія, яка звільняється від плати за проживання у гуртожитку. Через Гуманітарний штаб, який діє в одному з наших корпусів, ми намагаємось забезпечувати їх побутовими товарами, продуктами харчування і всіляко їх підтримувати.

– Розкажіть будь-ласка про співпрацю ІДГУ з іноземними вишами, зокрема, з університетом в Галаці (Румунія).

Ми дуже цінуємо підтримку Галацького університету “Дунеря де жос” (Нижній Дунай). Особливо в ці складні воєнні часи. Якщо ми на своїй українській ділянці берега Дунаю приймали тільки частину вимушених переміщених осіб, то на румунському березі їх було набагато більше. Галацький університет, з яким ми скоординували свої зусилля, відкрив свої гуртожитки для українських біженців. Вони прийняли у себе безоплатно декілька тисяч наших співвідчизників, максимально їх підтримували. Ми дуже цінуємо таку дружню підтримку не тільки Галацького університету і волонтерів, представників влади Галацу, але і всієї Румунії, тому що бачимо, як турботливо там приймали і продовжують приймати українців, які опинились у біді.

Також слід сказати, що наші студенти, які зараз паралельно навчаються в Галаці, мають право вибирати -де вони навчаються онлайн, а де офлайн, або можуть одразу в двох університетах вибирати дистанційну форму. Найбільш популярними спеціальностями в галацькому виші серед наших студентів є іноземні мови (англійська, французька, румунська) і міжнародні відносини, зокрема управління в сфері транскордонного співробітництва.

Ми ініціювали відкриття на базі Галацького університету Центру української культури. Це буде культурно-освітній простір, щось на кшталт Інформаційного Центру Румунії, який функціонує у нас вже декілька років. Тільки Центр, який діє у нас, фінансує уряд Румунії, а там – фінансувати будемо ми. Нам вже підготували дві аудиторії, ми перевезли туди прапори, українську символіку, книги. Зараз ми плануємо визначитись з декількома волонтерами, які будуть там постійно – це студенти нашого ІДГУ, які навчаються і в Галаці.

Цієї осені наша делегація відвідала університет “Дунеря де Жос”. Там була презентація однієї з найвідоміших наукових європейських програм “Orizont Europa”. Це є основною програмою ЄС для фінансування досліджень та інновацій з бюджетом 95,5 млрд євро, до якої долучились потужні університети Європи. І от нещодавно Галацький університет залучив через цю програму близько 2 млн євро на розвиток науки. Це величезний потенціал для розвитку університетів.

– У цей надзвичайно складний для країни час багато студентів та викладачів вступили до лав ЗСУ, ТрО, стали волонтерами. Чи є такі достойні представники у вашій університетській команді?

Безумовно, у нас такі є. Наразі частина наших студентів, як і багато студентів інших українських університетів, захищають нашу державу.

Перший, про кого хочеться з особливою гордістю сказати – це наш аспірант підполковник Ігор Перегняк, помічник начальника Ізмаїльського прикордонного загону і прес-офіцер. Ми, до речі, звернулись до керівництва нашого прикордонного загону і інших військових частин та запрошуємо до вступу у другу хвилю потенційних абітуріентів з числа військовослужбовців.

Що стосується залучення до лав ЗСУ педагогічного колективу – скажу чесно, на початку війни я просився, але мене не взяли, сказали “Твій фронт тут – освітянський” (посміхається – ред.). Колектив у нас здебільшого жіночій – такий собі міцний освітянський “жіночій батальон”, який завжди готовий підтримати наших захисників і прийти на поміч на гуманітарному фронті. Ми вдячні волонтерам Ізмаїлу, які залучають нас до зборів необхідних речей для наших військовослужбовців і вимушених переселенців – наш колектив та студентське самоврядування бере у цьому активну участь.

Ми завжди намагаємось підтримувати цю культуру – справжнього, професійного волонтерства. До речі, досвід наших місцевих волонтерів надихнув нас на відкриття нової спеціальності “Соціальна робота, управління проектами та волонтерство”, де в тому числі будуть викладати волонтери, які мають за спиною серйозний досвід і самі пройшли цей шлях – від поклику серця на початку до професійної компетентності. Ця робота вкрай складна – це і документація, і організаційна складова, і лідерські якості, і багато-багато знань і умінь, без яких не буде того ефективного результату.

Хочу висловити велику вдячність нашим місцевим мешканцям, що допомагали і допомагають переселенцям, які живуть у наших гуртожитках. В нас зараз залишилось близько 70 ВПО (дані за початок жовтня – ред.), але перед зимою ми очікуємо “переселенську хвилю” і прогнозуємо, що ця кількість може зрости до 300. Готуємо гуртожитки, робимо ремонти (за власний рахунок, наскільки це можливо), звернулись до декількох міжнародних організацій за допомогою у цьому процесі. З побутовою технікою, харчуванням, речами першої необхідності для ВПО суттєву допомогу надали Міжнародний фонд “Відродження”, “Червоний хрест”, Благодійний фонд “Карітас Одеса УГКЦ”, а також місцеві волонтери.

Окремі слова вдячності ізмаїльській Ротарі-спільноті, які збирали ресурси і надавали всебічну необхідну допомогу саме дітям вимушено переміщених осіб. До кінця осені вони планують обладнати дитячу кімнату для дітей ВПО, які проживають в наших гуртожитках. Ми вже зробили там ремонт, а ротаріанці зараз вивчають можливості для ії обладнання, щоб дітям було затишно і комфортно. У нас перебувають діти різного віку – і дошкільнята, і школярі, багато з них навчаються дистанційно. Тому ми робимо все для того, аби, по-перше, бути готовими  перезимувати, а також продовжуємо створювати всі умови для гармонійного розвитку дітей і їх комфортного проживання.

– Що б ви хотіла наостанок сказати вашим студентам, потенційним абітурієнтам та їх батькам?

Незважаючи на всі ті труднощі, які я зазначив, зараз ми, як ніколи, відчуваємо “бренд майбутнього”, відчуваємо, що нас очікують серйозні позитивні зміни щодо підтримки освіти і науки. У України з’явився унікальний шанс для розвитку. І ми це відчуваємо на прикладі нашого університету – перед нами відкриваються можливості перестрибнути з одного століття в інше – сучасне, у світ майбутнього, де наука, освіта, інновації є приоритетом у діяльності держави. Я маю на увазі не тільки належне фінансування, а і всебічна підтримка й заохочення талановитої молоді, щоб вона мала змогу займатися науковими, іноваційними проектами, а також підготовка відповідних необхідних державі кадрів.

Ми дивимось з оптимізмом у майбутнє. У нас є всі підстави вважати, що Україна скоро переможе. Головне зараз – витримати зимовий період.