Пішла в ЗСУ, бо було соромно за власну країну: на півдні України у бою з рашистами загинула росіянка з українською душею

13 вересня на одній з ділянок фронту на півдні України старший сержант Ольга Сімонова вела свій підрозділ у бій. Разом із підлеглими вона йшла вперед, звільняючи Україну від російських окупантів. Їхнє БМП потрапило під щільний вогонь противника. На жаль, уламкове поранення виявилось смертельним.

Про це пише видання “Армія INFORM”.

Ольга народилась у 1988 році й жила в російському Челябінську, була майстром спорту, мала фах інженера.

«Серйозно займалась різними видами спорту. Серед них були контактне карате, джиу-джитсу, рукопашний бій, спортивний туризм, скелелазіння, велосипед, лижі, сноуборд, біг, баскетбол. Майже весь час проводила у роз’їздах, від змагань до змагань, − розповідала сама про себе Ольга. − Телевізор практично не дивилась, політикою не цікавилась, до 2014 року я ніколи не була в Україні, в мене немає тут родичів, тільки друзі».

Для дівчини все змінилось під час Євромайдану.

«Я бачила те, що розповідають по російських каналах, і розуміла, що це брехня. Знайти інформацію в мережі може будь хто, але мало хто може проаналізувати її, розібратись, чи достовірна вона. До того ж друзі з України мені розповіли правду, що народ України повстав проти відвертого бандита, і я подумала — молодці, так і треба. Водночас антиукраїнська пропаганда була шаленою, через „Кримнаш“ узагалі розпочався великодержавний психоз. Коли я дізналася про захоплення міст на Донбасі, мені стало соромно за мою країну. Тому я зібрала речі й купила квиток до Києва в один бік», − згадувала Ольга.

На початку 2015 року в Україні росіянка спочатку потрапила до парамедиків у добровольчий підрозділ. Потім намагалася знайти себе в мирному житті, працювала в Києві, але весь час відчувала, що то не для неї. Тому коли 10 червня 2016 року було ухвалене положення про проходження військової служби у Збройних Силах України іноземцями та особами без громадянства, затверджене Указом Президента України, Ольга підписала трирічний контракт із ЗСУ. Так почалась її війна з рашистами в лавах окремої механізованої бригади імені короля Данила.

У 2017 році Ольга стала громадянкою України, вивчила державну мову, відмовилась від російського громадянства — причому всі російські документи і паспорт вона відіслала рекомендованим листом.

Після закінчення підготовки в навчальному центрі імені князя Ярослава Мудрого — на той момент НЦ «Десна» − Ольга отримала звання сержанта і спеціальність командира БМП.

Журналіст “АІ” згадує, як вона на одній із зустрічей з ним розповідала про свою війну:

«Війна це робота. Так, важка, але сил у мене вистачає, тож працюю. Треба чистити гармату — чистимо гармату. Треба копати шанці — копаємо шанці. Я не розумію, коли дівчина вимагає якихось особливих умов для себе. Інколи чоловіків дивувало, що дівчина, скажімо, стоїть на блокпосту. Якось один такий запропонував мені піти борщ варити, ну я йому і відповіла — от станеш на моє місце на блокпосту, тоді і про борщ поговоримо».

Нещодавно, уже в період боїв після широкомасштабного вторгнення росії в Україну, її було поранено. Під час короткої телефонної розмови з кореспондентами розповіла:

«Поранення було легким. Нас накрили ствольною артою, стіна будинку впала на нас із товаришами, але всі були в шоломах, словом — нічого серйозного, нам реально пощастило. Після госпіталю повернулась до своїх — у Королівську бригаду, на посаду тимчасового виконувача обов’язків командира роти… Працюємо — а що буде далі, не знаю. Війна є війна».

Російський снаряд не залишив для неї ніякого «далі».

Для підлеглих вона була тимчасовим виконувачем обов’язків командира механізованої роти. Для побратимів — надійним бойовим другом. Для друзів — «Еліс», «Сімба» або просто Оля.

Вічна і світла пам’ять Герою!