Чи буде кому повертатися…

«Євросоюз завершив усі процедури, необхідні для продовження тимчасового захисту для біженців з України на один рік – з 4 березня 2024 року до 4 березня 2025 року». Що це дає біженцям? «… користуватися узгодженим набором прав у ЄС: доступом до житла, ринку праці, медичної допомоги, освіти». 

Отже, щонайменше ще рік вести мову про повернення в Україну тих, хто виїхав за кордон, а тим більше тих, хто там облаштувався (робота, житло), не говорячи вже про нові «сімейні» стосунки – й думати годі. Все більше біженців дають собі відповідь на питання «Повертатися: «так» чи «ні»? У той час як в Україні ситуація стає все більш гострою – жити немає кому. Станом на 1 липня 2023 року в Україні проживало 29 млн. людей (у 2021 році – 37,6 млн.). На початку 22-го державу покинули – 20,7 млн осіб, з годом повернулися 12,1 млн.

«Давайте забудемо про те, що у нас було 52 млн українців. 52 млн не буде ніколи. За найбільш оптимістичним варіантом у 2033 році нас буде 35 млн, я говорю про Україну в кордонах 1991 року», – директорка Інституту демографії та соціальних досліджень (ІДСД) імені М.В. Птухи Елла Лібанова.

З тих 29 млн., що є зараз: 17 млн. це «економічно неактивні» люди, які не працюють; 12 млн. «економічно активні», але з них працює – 9,5 млн.

За даними Українського інституті майбутнього (УІМ) 8,6 млн українців продовжують перебувати за кордоном і більше половини не думають про повернення. Скільки буде в Україні людей через 2 – 3 роки? «Все залежить від новин з фронту та від державної політики. В цьому питанні є дуже багато «але». Я вважаю, якщо війна закінчиться наприкінці цього року або на початку наступного, і ми отримаємо гарантії безпеки, то до нинішніх 29 млн, ще повернуться 4 – 5 млн», – Анатолій Амелін, співзасновник і директор економічних програм аналітичного центру УІМ 

Ще менше оптимізму в ІДСД. «На 1 січня 2025 року – 33,6 млн., на 1 січня 2026 року – 33,7. Після цього скорочення до 30,5 мільйонів (на 1 січня 2037 року)», – Олександр Гладун, заступник директора з наукової роботи.

І хоча частина тих, хто поїхав у перші місяці повернулися, але це не викликає оптимізму у фахівців, які розуміють, що питання повернення туди знову це вже не проблема. «Скриньку Пандори» відкрили: люди які вперше побували «там» (а таких до 90%) отримали реальне уявлення як це жити у цивілізованій країні (навіть у такій як Польща) не на словах, а на ділі: житло, соціальне забезпечення, ставлення роботодавців, оплата; вартість комунальних послуг, їжі; якість обслуговування – все те, що складає будні повсякденного життя. Результати не на користь України.

До 22 року на заробітки за кордон в’їжджало до 5 млн людей. Це одиниці у порівнянні з 22-гим. У більшості шок: невідомість, розірвані родині. Біженці з валізою в руках і дитиною на руках. Після того як шок минув і стало зрозумілим, що знаходитися «там» доведеться не тимчасово (більшість була переконана, що через 3 – 4 тижні все встане на свої місця), а тривалий час, тоді стало зрозуміло, що жити у наметових містечка та спортзалах це не вихід, що треба облаштовуватися на довго, а отже стабільно.

Ті, хто з мізками і розумом – ті шукали роботу. Найбільш ледащі непогано провели літо-22 (особливо у тих країнах, які могли надати можливість жити на узбережжі морів). Але яким було їх «розчарування» коли виплати стали скорочувати, а то й зовсім закрили. Країни стали підтримувати тих, хто працює. В цей момент стало зрозуміло: ті хто хочуть і можуть працювати – можуть знайти роботу, проживання і можуть жити у більш кращих умовах ніж тут. «Там» опинилися в першу чергу не ті, хто міг дозволити собі літати у Відень на чашку кави, там опинилися 90% тих, хто ніколи в житті не бував далі свого обласного центру. Це люди які готові працювати і які вміють роботи це старанно. І одразу виявилося, що у них зацікавлені місцеві роботодавці: їм готові платити, їх готові утримувати аби тільки вони не їхали.

І тут «маленькі українці» зрозуміли, що до цього вони не жили, а існували.

«За даними польських дослідників, середній вік українських біженців – 36 років. Тобто це жінки найбільш працездатного та репродуктивного віку. Яка кількість з них повернеться, залежатиме від тривалості війни», – говорять аналітики. – Частина українців не має наміру найближчим часом повертатися». З України щодня виїжджає майже 40 тисяч осіб і це більше ніж в’їжджає. З тих, хто знаходиться там 20% не збираються повертатися в Україну. «Якщо війна закінчиться, то Україна втратить до 600 тисяч осіб; якщо ні, то втрати зростуть до 5 млн».

Ці результати оптимістичні, а є й більш «жахливі». Соціологічне дослідження «Громадяни України на польському ринку праці. Нові виклики та перспективи», яке провели Міграційна платформа EWL, Фонд підтримки мігрантів на ринку праці EWL та Центр Східноєвропейських студій Варшавського університету, показало, що 40% громадян України, які живуть у Польщі, мають намір залишитися. Серед військових біженців цей відсоток становить 30%, серед довоєнних мігрантів – 47%. При цьому 43% українців у Польщі зацікавлені в отриманні польського громадянства.

Дослідження Центру економічної стратегії, яке було проведено у Польщі, Німеччині, Чехії, Італії, Франції, Румунії, Словаччині демонструють кращі результати – більшість опитаних зазначили, що їм подобається життя в Україні, і лише 1/3 віддала перевагу країні перебування.Зверніть увагу на соціальний статус тих, хто поїхав. За різними дослідженнями від 50 – 70% мають вищу освіту, володіють хоча б однією іноземною мовою та конкурентною професією для ЄС. Низка країн вже веде боротьбу за робочі руки українських біженців.

Після 24 лютого 2022 року профіль українських мігрантів змінився. Зараз це жінки які мають дітей і які часто працюють на суттєво нижчих за кваліфікацію посадах, ніж ті, які вони мали. Але завдяки навчальним програмам та підтримці роботодавців мігранти можуть вивчити місцеву мову, набути нову професію, що дозволяє їм працювати за фахом (підсилюючи економіку ЄС). В Українській владі сподіваються, що після закінчення війни біженці повернуться до країни і будуть застосовувати досвід набутий у ЄС тут, тоді як експерти вважають, що перспективи не надто позитивні.

Українці, які взяли участь в опитуванні, наголосили, що їм подобається життя в Україні, але вони вже звикають до нового місяця життя, роботи, побуту і вони все частіше думають чи є сенс взагалі повертатися в Україну.

Дослідження EWL: 78% Українців у Польщі вже працюють; 17% розглядає можливість розпочати чи вже має бізнес. На думку опитаних їх інтеграції сприяє: соціальні виплати – 50%, мовні курси – 48%, освіта – 47%.

«Польща сьогодні є найкомфортнішою країною для українських мігрантів. До початку повномасштабної війни тут працювало від 1,5 до 2 млн. осіб, тому коли після 24 лютого 2022-го до країни приїхали ще півтора мільйона, вона була до цього готова», – Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування.

Україна потерпає від нестачі робочих рук. Ще до початку вторгнення було відчутно цю проблему, а зараз, коли понад 6 млн. українців виїхали за кордон, економічна ситуація стала просто жахливою. «…протягом наступних десяти років Україні доведеться додатково залучити до ринку праці 4,5 мільйона співробітників», – Міністерство економіки України.

«Сподівання на повернення хоча б 60% тих, хто виїхав, – просто мрії. Якщо діти пішли до школи, якщо відбулася інтеграція, ймовірність повернення вкрай мала. Кейси інших країн говорять про повернення 60 – 80%, якщо еміграція тривала менше року, 40 – 50% від року до двох, а далі мінус 10% кожен наступний рік», – Ігор Тишкевич, експерт програми «Міжнародна та внутрішня політика» УІМ.

«Втрата 6 млн. осіб економічно активного населення означає мінус 80 млрд. доларів на рік від вітчизняного ВВП. Найзрозумілішим виходом із ситуації дефіциту людських ресурсів видається залучення до країни мігрантів з інших регіонів», – Олексій Кущ, аналітик.

«Щодо трудових мігрантів виникає ціла купа питань, які це будуть фахівці, з яких країн вони приїдуть, у яких містах житимуть, чи приїдуть вони з сім’ями, що, до речі, створить додатковий тиск на нашу систему соціального забезпечення. До війни я вважав, що це можуть бути жителі Центральної Азії – жителі пострадянських країн. Однак зараз ситуація змінилася, тому що з цих країн до нас, швидше за все, поїдуть люди, які раніше працювали в РФ», – вважає Василь Воскобойник.

«Ми приходимо до висновку, що зараз за межами України перебуває близько 6,2 млн осіб, які виїхали з моменту повномасштабного вторгнення», – Тетяна Бережна, заступник міністра Мінекономіки.

Цифри наведені Мінекономіки спростовує єврокомісар з питань внутрішнього ринку Тьєррі Бретон: «Кількість українських біженців, які прибули на територію Євросоюзу з початку війни, становить уже майже 10 млн. У Чехії кількість мігрантів з України становить 440 тисяч – це 4% від населення країни».

І тут виникає ще більша проблема, яка стосується вже не тільки України але й Польщі: там констатують – українці їдуть до Німеччини. Така ситуація змусила Польщу ставитися до питання більш тонкіше і уважніше.

«Десь на 450 тис. збільшився приріст громадян України в Німеччині, у той час як на 350 тис. зменшилася їхня кількість в Польщі», – Маргарита Ситник, речниця Міграційної платформи EWL.

Серед причин міграції українців до ФРН: наявність друзів (які вже влаштувалися там), курси німецької мови, вища заробітна плата, вищі соціальні виплати, кращі медичні послуги, – Анджей Коркус, голова правління Міграційної платформи EWL

Мінімальна заробітна плата у Німеччині становить 1645 євро. Ще питання?

З 10 вересня 2023 змінився порядок тимчасового захисту який надає Естонія. Якщо раніше тимчасовий захист надавалися на рік і його треба було продовжували, то надалі він надаватиметься до березня 2025 року.

«Введенням цієї зміни ми заощадимо час як військовим біженцям, так і Департаменту поліції та прикордонної охорони; якби ми продовжили дотримуватися нинішньої практики, то наступної зими нам треба було б продовжувати тимчасовий захист військових біженців на кілька місяців. По суті це нічого не змінило б, але ми повинні були б марно ганяти людей, що втекли від війни», – Марина Пильдма, Комісар бюро ідентичності та статусів Департаменту поліції та прикордонної охорони Естонії.

Все для людей, все заради людей.

Замість крапки – про ставлення українських чиновників до своїх співгромадян: «За різними даними, за кордоном справді перебуває до 8 мільйонів наших громадян. Як на мене, ці дані трохи завищені. Це дані передусім УВКБ ООН, вони розглядають таких осіб як біженців. Ми їх не розглядаємо як біженців. Ми їх розглядаємо як людей, які вимушено виїхали з України. На щастя, колеги з міграційних служб інших країн мене також підтримують, коли я прошу не розглядати наших громадян як біженців і не створювати програми для їхньої інтеграції в країні перебування», – Наталія Науменко, голова Міграційна служби України.