RU UK
RU UK

Чому Україні потрібна військова мобілізація економіки

Ви можете обрати мову сайту: Українська | Русский (автоперевод)


Війна на виснаження, яку веде Росія проти України, означає перехід до такої фази, коли економічна мобілізація ресурсів країни для перемоги стає не менш важливою, ніж бойові дії. Ба більше, як показав досвід Другої світової війни, саме переведення економіки на “військові рейки” може стати вирішальним фактором у довгостроковій військовій перевазі.


Хочу нагадати, що у перемозі антигітлерівської коаліції країн дуже значну роль, якщо не визначальну, відіграла саме їхня економіка. У перший період війни, який тривав до 1942 року, успіху досягали союзники Німеччини, незважаючи на значне економічне відставання від найрозвиненіших індустріальних економік світу. Їхні переваги були побудовані на військовій тактиці. Несподіваність, швидкість маневру, стратегічний обман супротивника, вміння фокусувати сили та вибирати цілі. Як і Путін, вони загалом розраховували на швидку і переможну війну.

Але в другий період війни ці переваги стали другорядними, поступившись першості країн у ВВП та чисельності населення. Іншими словами, результат війни було вирішено математично. Антигітлерівська коаліція стала багатшою та економічно сильнішою, ніж до війни. Тоді як країни – союзники Гітлера дедалі більше виснажувалися.

За даними досліджень економік країн-учасниць Другої світової війни, довоєнний ВВП об’єднаних союзних держав перевищував ВВП країн гітлерівської коаліції у співвідношенні приблизно два до одного. Під час першої фази війни їхній ВВП знизився. Але після 1941 року економічна перевага майбутніх переможців війни знову почала зростати, зокрема, внаслідок ефективної економічної мобілізації. До кінця 1944 року економіки Німеччини та Японії фактично впали. Якщо навести приклад радянської економіки, то вона була бідніша за італійську і сумірна з японською за доходом на душу населення. Але не була зруйнована завдяки тому, що змогла відносно швидко мобілізуватися та перемістити 44% ВНП із цивільних потреб на військові з 1940 по 1942 роки.

Звісно, можна аргументувати чисельністю населення країни та її великими територіями. Але успіх британської військової економіки демонструє, що це не може слугувати головним чинником. Ця країна була за розміром населення вдвічі меншою, ніж Німеччина, мала менший порівняно з агресором ВВП та територію. Але змогла вийти у зростання. Не мала значних перебоїв із продовольством чи енергопостачанням.

Ба більше, під час Другої світової війни, за загальнодоступними даними, витрати Британії на військову діяльність зросли приблизно з 7% національних витрат у 1938 році до 55% 1943 року.

Звичайно, тут можна було б згадати Альберта Шпеєра, який перебудовував військову економіку Німеччини і вважається, що робив це досить ефективно. Але до того вже було втрачено час. Німецька економіка, стримувана партійними інтересами, економічною слабкістю, бюрократичним метушінням і чварами унеможливлювала ефективну координацію і залишалася відносно немобілізованою до важких бомбардувань з боку антигітлерівської коаліції.

До чого тут Україна?

Економічні збитки для України через війну продовжують накопичуватися. І якщо не буде змінено економічну стратегію, то це накопичення триватиме ще й кілька років після війни. Як це було, наприклад, із Британією після Першої світової війни.

Багато в чому стійкість нашої країни нині визначається як економічною, так і військовою допомогою союзників. Це дуже необхідно для перемоги. Проте важливо не заплющувати очі на те, що все це відбувається на тлі падіння ВВП України, яке за різними оцінками становить від 40 до 50%.

Розуміючи важливість економічного чинника під час війни, Росія цілеспрямовано руйнує економічну інфраструктуру України, створюючи умови для економічного колапсу та руйнування. І хоча заяви про переведення української економіки на “військові рейки” лунали ще у березні, насправді вона продовжує працювати у режимі мирного часу. Лише з деякими обмеженнями. Ми ніби сподіваємося, що треба перечекати і все буде, як і раніше.

Зараз час, коли набагато важливіше здійснити реальну військову мобілізацію економіки, а не презентувати плани відновлення країни. Вони, безумовно, важливі. Але пізніше. Якщо зараз не будуть мобілізовані всі внутрішні сили, то потім можливо вже нема чого буде відновлювати. Попереду осінь. Існуючі економічні проблеми загостряться. То коли ще якщо не сьогодні?

Зрозуміло, що копіювати під кальку модель Кейнса, якій понад 60 років, у сучасних умовах не має сенсу. Але його підходи можна було б адаптувати. Економіка має працювати на армію. Необхідна підтримка бізнесу та критично важливих галузей економіки, які забезпечують безпеку країни, зокрема продовольчу. Потрібно на час війни спростити процеси закупівель. Як мінімум, робити закупівлі безпосередньо у виробників без посередників. Тимчасово спростити чи скасувати тендерні процедури.

Якщо без тендера військове міністерство, наприклад, не може швидко купити найнеобхідніше, витрачаючи дорогоцінний час на безліч процедур, то хіба це ефективно? Ті ж США для прискорення всіх процесів під час Другої світової війни тимчасово відмовлялися від тендерів на користь перемовин.

Важливо створювати проекти, які підтримують військове виробництво. Наприклад, частину потужностей промислових підприємств переобладнати під військове виробництво за фінансової підтримки міжнародних партнерів України, створювати за ними гарантії для підприємств та держзамовлення. Відомо, до речі, що до 1944 ВВП США майже вдвічі перевищив рівень 1938 багато в чому завдяки розвитку військової промисловості і військовим держзамовленням.

Подивіться на це питання з іншого боку. Рівень безробіття через війну, лише за офіційними даними, сьогодні в Україні становить 35%. Якщо цих людей не задіяти, частина з них через злидні можуть піти в кримінал, або почати пити. Це проблема не лише економічна, але й соціальна. Переорієнтація підприємств на військові потреби та перенавчання тих, хто втратив роботу новим навичкам, могло б стати рішенням для цього виклику. Наприклад, уряд Великобританії під час Другої світової війни мобілізував більшість людей. До 1944 року на військових роботах було задіяно близько третини цивільного населення.

Черчілю приписують фразу: “В Англії жартують, що військове міністерство завжди готується до минулої війни. Але це стосується, мабуть, й інших міністерств”. Війна в Україні показала, що в нашій країні використовується така сама тактика. Ми якщо й готувалися до війни, то до такої, якя була з 2014 року. Ми мали цілих 8 років, аби підготуватися до теперішнього розвитку подій.

Якщо цей історичний урок буде вивчений, а економіка переформатована на час воєнного стану, то Україна могла б не лише отримати нові ресурси для війни на виснаження, яку веде Росія, а й створити умови для майбутнього економічного зростання.

Історичний контекст Ізраїлю поставив цю країну перед необхідністю виживати за умов перманентних війн. Необхідність постійних та незалежних військових постачань, високоточних систем озброєнь в умовах можливої ​​раптовості ворожих нападів призвела до потужного розвитку військової галузі. Ізраїль, згідно бази даних SIPRI з військової промисловості, сьогодні є одним із ключових світових постачальників сучасної зброї, у тому числі безпілотників, ракет, технологій радіолокації та інших систем озброєнь. Це також призвело до зльоту НДДКР, що у результаті стало імпульсом для розвитку інших галузей.

Ми не можемо завжди сподіватись на зовнішню допомогу. Це тимчасова “милиця”, яка зараз допомагає країні рухатися вперед. Необхідно створювати умови для того, щоб мобілізувати внутрішній економічний фронт. 


Переклад новин російською мовою відбувається в автоматичному режимі. Помітили помилку? Виділяйте слова і натискайте Control-Enter. Дякуємо за допомогу

Джерело: Цензор.нет