Він знає справжню ціну миру: для мешканця Ізмаїльського району нарешті закінчився майже трирічний полон у рф

Вчора, 8 березня, селище Катлабуг Ізмаїльського району сколихнула радісна звістка – з російського полону під час останнього обміну повернувся місцевий мешканець, сержант 67-ї окремої механізованої бригади Микола Смоков. За майже три роки полону чоловік схуд та постарів, але саме згадки про близьких, рідну домівку допомогли пережити найстрашніші моменти неволі. Про це кореспондентці «Бессарабії INFORM» розповіла його племінниця Марія Пойда, яка весь цей час шукала інформацію про дядька та переймалася його долею.

Микола Смоков народився 7 грудня 1974 року в селі Катлабуг (колишнє Суворове) Ізмаїльського району. Тут закінчив школу та ПТУ. В 1993 році  проходив строкову службу в місті Рені, де отримав звання сержанта.

Після армії чоловік був пожежником в рідному селищі. Згодом Микола переїхав до Ізмаїла, де працював будівельником та на целюлозно-картонному комбінаті. Ще до війни він знову повернувся в Катлабуг і майже до 2023 року займався будівельними роботами.

«Мій дядько – чуйна, позитивна людина з прекрасним почуттям гумору, готовий завжди прийти на допомогу. З дитинства дуже любить кішок», – зізнається Марія.

Мати Марії, дружини покійного брата Миколи, та її донька стали для військовослужбовця справжньою родиною. Невістку він вважав сестрою, бо кілька років тому втратив матір. Сам чоловік розлучений і його 14-річний син Максим зараз живе окремо.

26 квітня 2023 року чоловік був призваний за мобілізацією до лав ЗСУ. Протягом місяця пройшов підготовку, після чого служив у Луганській області. 16 липня Микола востаннє виходив на зв’язок з Марією перед тим, як йти на позицію.

А 24 липня племінниці прийшло сповіщення про те що, 20 липня 2023 року Микола зник безвісти в районі селища Діброва Сєвєродонецького району Луганської області. Проте через три дні жінка побачила у Фейсбуці його фотографію, де було зазначено, що він потрапив у полон.

Як розповів Марії після повернення з полону Микола, в той день на позиції був сильний ворожий обстріл. Чоловік та його побратими тримали оборону до останньої кулі, але їх оточили російські військові.

Два роки та вісім місяців рідні не мали жодної звістки про Миколу. Марія подавала заявку до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, шукала будь-яку інформацію про родича в соціальних мережах. Лише у квітні 2025 року офіційно було змінено статус військовослужбовця зі зниклого безвісти на полоненого.

«Я кожного разу переглядала списки звільнених під час обміну. На жаль, офіційного сповіщення від Координаційного штабу 6 березня не надійшло. Близько 16.30 я побачила ім’я свого дядька в оприлюднених списках», – каже Марія.

Близько пів на дев’яту годину вечора Микола подзвонив Марії.

«Він не пам’ятав жодного номера рідних. Знайшов мій номер через Фейсбук. Йому надали телефон, нову SIM-картку.  Десь приблизно о пів на дев’яту ввечері він подзвонив. «Маша, Машуня, це я!» – були перші його слова. Я нічого не могла відповісти, бо мене душили сльози радості», – згадує жінка.

За її словами, Микола зізнався під час розмови, що саме згадка про близьких та рідну домівку тримала його моральний дух в російському полоні. Він схуд та постарів, але його очі все одно сяють позитивом та надією на краще майбутнє.

Зараз Микола проходить реабілітацію. У планах в нього відновитися після полону, відпочити, знову скуштувати унікальні бессарабські страви, за якими він в полоні дуже сумував, та купити великий торт, бо дуже полюбляє солодке.

А ще Микола прагне, щоб якомога скоріше закінчилася війна перемогою України, адже він сам пройшов через зону бойових дій і російський полон, та знає справжню ціну миру.