В Болгарії відбудеться світова прем’єра документального фільму «Вона» болградської режисерки Тетяни Стенєвої

Світова прем’єра стрічки «Вона» відбудеться 25 лютого у Софії в кінотеатрі «Одеон» та 27 лютого у Пловдиві, кінотеатр «Lucky cinema». В плані події – урочисті промови, показ стрічки, обговорення фільму із режисеркою та героїнями, фотовиставка, благодійний базар, аукціон. Про це повідомила режисерка Тетяна Станєва, передає “Бессарабія INFORM”.

«Вона» – це фільм про долю дружин військових, яких об’єднує війна, 88 батальйон і Болград, про їхній героїзм та витримку, про героїзм і професіоналізм їхніх чоловіків, українських військовослужбовців. Але «вона» – це також і сама війна, і Україна, і рідна земля, і мати, і родина, і мрія, і головне – любов. Всі вони – жіночого роду.

«Фільм – щоденник дружин військових. Документальна стрічка про трьох жінок, Олю, Олену, і Ніну, які чекають своїх героїв чоловіків з війни. Це звичайні жінки із надзвичайною силою духу, в яких впізнає себе кожна українка, кожна жінка. Це три історії кохання, три різних мрії, три різні за віком і професіями жінки з різними періодами одруження, з різних регіонів, з різним етнічним походженням, які після 24 лютого опиняються в одному місті (Болград, Одеська область, Україна), знайомляться, починають товаришувати, підтримувати одна одну, своїх чоловіків і розпочинають волонтерський патріотичний рух регіоні», – розповіла режисерка фільму. 

Чоловіки – представники болгарської спільноти, воюють у 88 батальйоні морської піхоти, що базується в мультикультурному Болграді, героїчно захищають Україну в найскладніших місцях фронту, брали участь у звільненні Херсону.

Героїні фільму – звичайні надзвичайні жінки, які мріють про звичайні речі після Перемоги – поїхати на малу батьківщину до батьків, зібратись усіма рідними за одним столом, народити дітей. Але Перемога не стається так швидко, як гадалось на початку і життя перетворюється на суцільне очікування закінчення війни, чоловіків з фронту і бодай смски, яка б заспокоїла що живий. Життя перетворюється на боротьбу із ворогом, втратами та власними страхами. Вони вчаться жити із новими важкими обставинами в укритті, з дітьми, без світла із постійною загрозою смерті.

«Плин війни не залежить від них і йде не за їх планом та сподіваннями. Чотири роки очікувань стають нестерпними, дружба жінок і волонтерство розбивається о хвороби дітей, власні хвороби, о безкінечні стреси і депресію, смерті близьких, побратимів, страх смерті своїх чоловіків, загрози вагітності, психлікарні і переїзди…», – зазначила Тетяна Станєва.

А чоловіки проходять через втрати побратимів та труднощі життя в окопах далеко від дому, маючи свої власні звичайні людські мрії. Отже, у фільмі ми спостерігаємо за їхнім життям протягом 4 років,  за ключовими подіями й внутрішніми змінами.  По суті це хроніка війни через особисті історії жінок. Чи виживуть? Чи вдасться їм реалізувати свої мрії? Як змінить їх затяжна війна? Чи зможуть ці дві паралельні реальності – дружин в тилу і чоловіків на фронті – не увійти в конфлікт, чи зможуть їхні особисті відносини, їхнє кохання витримати випробування війною, чи зможуть подолати всі перешкоди? Через які трансформації пройде кожна пара? Чи вдасться їм вберегти своє кохання?

 «Кожна дружина військового, яка чекає свого воїна – сильна. Не важливо, де вона і що робить. Чекати, любити, підтримувати, одночасно виховуючи дітей, працюючи і боячись кожну хвилину за свого чоловіка – треба мати силу. Але найсміливіші з них стали ще й волонтерками. Це такі ж воїни, як і їх чоловіки. В них свої бої, свої перемоги.  І свої втрати. Це не пояснити двома словами. Це треба прожити. І в фільмі ”Вона” це видно. Сильні люди», – зауважила волонтерка, дружина військового з Болграда Оксана Кілафли.

Щиро радить до перегляду фільм й українська болгарка, дружина військового Аня Петріченко:

– українцям, які виїхали за кордон, щоб мати краще уявлення про життя  під час війни;

– українцям в Україні, які продовжують жити звичне життя і думають, що війна десь далеко в когось там;

– волонтерам, дружинам і всім родичам військових, щоб знали що вони не самі й разом трошки легше;

– не українцям, щоб розуміти що таке життя під час війни і як українці адаптуються. Щоб бачили, що тут не титани живуть чи зневірені раби.

«Це люди, які відчайдушно знаходять причини щоб жити, мріють, щоб надавати сенс життю і тримаються разом щоб це все витримати. Фільм без прикрас, про справжнє життя із реальними людьми, які в нереальних умовах ідуть далі», – додала Аня Петріченко

Болгарська антропологиня Джорджія Євремова вважає, що фільм є важливим багаторічним дослідженням того, як війна пронизує повсякденне життя жінок та дітей мобілізованих солдатів, у поєднанні з кадрами з фронту, які можуть перевірити сприйняття міжнародної аудиторії. Фільм «Вона» свідчить про досвід, втрати та трансформації, які нав’язує війна – як на фронті, так і вдома; реальність, глибоко вкорінена в українському контексті та потребує уважного прочитання поза його межами.