Морпіх з Болградщини Володимир Костерін повернувся додому після майже чотирьох років полону – перші враження родини

Вчора, 5 лютого,  під час 71-го обміну військовополоненими між Україною та росією повернувся морський піхотинець, 29-річний мешканець селища Соборне Бессарабської громади Болградського району Володимир Костерін, який провів у російському полоні 1396 днів, понад три з половиною роки. Вдома на нього чекали дружина Валерія та десятирічний син Микита, які ніколи не втрачали віри в повернення захисника. Про це розповідає «Бессарабія INFORM».

Життя до війни

Володимир Костерін народився 1 березня 1997 року в селі Куйбишеве колишнього Шишацького району Полтавської області. Згодом родина Володимира, де виховувалося п’ятеро дітей, перебралася до села Петрівка Полтавського району.

Після школи Володимир не вступав до вишу. Натомість рано почав працювати. Брався за будь-яку роботу, зокрема, на будівництві, був майстром на всі руки.

З майбутньою дружиною Валерією Володимир познайомився в селі Петрівка в 2013 році. Дівчина, яка на той навчалася в Полтаві на перукаря, приїздила до свого рідного дядька в село. ЇЇ родичі мешкали на одній вулиці з Володимиром.

«На Володимирові я практикувалася вперше робити чоловічі стрижки», – з усмішкою розповіла «БІ» Валерія.

Побралися закохані у 2015 році в селищі Соборне (колишнє Березине) Бессарабської громади. Тут хлопець не полишав роботу, пов’язану з будівництвом та ремонтними роботами. Вже у Бессарабії 25 грудня 2015 року народився в родини первісток – син Микита.

Військова служба, оборона Маріуполя та полон

До армії Володимир хотів потрапити ще у 2018 році, але його не брали через травму після аварії в шкільному віці. До лав Збройних Сил України Володимира призвали 2020 року. Спочатку — строкова служба, а у січні 2021 року він прийняв присягу. Вже через пару місяців Володимир підписав контракт  та служив у військовій частині міста Миколаєва.

У грудні 2021 року підрозділ Володимира із Миколаєва направили на ротацію до Маріуполя, хоча напередодні він збирався приїхати у відпустку на День народження сина. Там він служив у складі 36-ї окремої бригади морської піхоти. Саме в Маріуполі військовий зустрів початок повномасштабного вторгнення росії в Україну.

«Володимир ще за два дні попереджав мене про початок великої війни, просив, щоб я із сином поїхала за кордон. Але я цього не зробила, бо не змогла залишити Україну, коли мій чоловік воює за її свободу та незалежність», – зізналася Валерія.

Зі слів Валерії, 24 лютого 2022 року саме він подзвонив їй першим о сьомій годині ранку і сказав єдину  фразу: «Почалося!». Окрім заводу «Азовсталь», одним із місць, де велися тривалі та інтенсивні бойові дії, був металургійний комбінат імені Ілліча в Маріуполі. Саме там вже 1 березня, в свій День народження, Володимир та його побратими потрапили в потрійне оточення.

З першого дня війни і майже до кінця березня наша співрозмовниця спілкувалася з чоловіком близько чотирьох разів. А так були лише «плюсики» в повідомленнях та сповіщення про те, що з воїном все гаразд.

Останній раз Володимир Костерін виходив на зв’язок із дружиною 27 березня 2022 року, коли він відправив останні два відео. А вже 12 квітня Володимир разом із побратимами потрапив у полон під час спроби прориву з оточення. Про те, що чоловік у полоні, Валерія дізналася через кілька днів — 15 квітня.

«З Маріуполя, при спробі прориву, вони потрапили у полон усією бригадою. Про те, що він потрапив в полон, я дізналася вже 15 квітня. Потім пішли перші відео, фотографії з боку росії. Його особистих фото не було, тільки вороже відео з бригади», — розказала дружина.

Майже чотири роки без зв’язку

Упродовж наступних років родина не мала жодного прямого контакту з Володимиром. Місце його утримання вдалося встановити лише зі слів звільнених військових.

«Перший раз про нього і де він перебуває дізналась 30 липня, від хлопця, якого звільнили 29 липня. З кожного обміну у мене було дуже багато інформації. Хлопці, яких поміняли, мені говорили, де Вова, як він. Він перебував у Суходільській виправній колонії Луганської області до жовтня минулого року. Потім його перевезли в колонію на території рф. Мій чоловік навіть не знає, в  яку саме», — розповіла Валерія.

Протягом 3,5 років полону дружина дізнавалася, де перебуває Володимир і писала листи. Всього близько пів сотні, але отримав  чоловік лише один – у 2024 році.

«Вова отримав єдиний мій лист, коли був обмін посилками і листами між нашою стороною і тією. Загалом, я писала дуже багато. Але це, мабуть, єдиний, який до нього дійшов. Для мене головне було, що він живий. Я хотіла, щоб він тримався і вірив», — додала Валерія.

День обміну

Про те, що Володимира везуть на обмін, родина дізналася лише в день події — через офіційне сповіщення. Перед цим було повідомлення про те, що ймовірно це станеться. Чоловік подзвонив Валерії близько дев’ятої години вечора, коли вона вже побачили його фото в Інтернеті під час обміну.

«Він дуже схуд, видно, що морально та фізично виснажений після стількох місяців полону. Але поки не наважуюся говорити з чоловіком про неволю, бо ми обидва ще не готові до цього», – каже Валерія.

Наразі захисник проходить реабілітацію у Вінницькій області, щоб якомога скоріше повернутися до рідних та здійснити свою найзаповітнішу мрію – разом з коханою народити донечку.