“Бандити честі”: як на початку минулого століття дельта Дунаю породила борців із владою

Дельта Дунаю — простір, де століттями формувався особливий світ з власними законами, героями й вигнанцями. У важкодоступній місцевості народжувалися не лише рибальські традиції, а й легенди про людей, які кидали виклик владі. Саме такою постаттю став Штефан Васіле Теренте — найвідоміший бандит Балти, якого називали «королем дельти». Як писала французька журналістка й мандрівниця Одетт Арно, Теренте був не єдиним символом непокори, що виріс у дунайських болотах. У своїх нотатках вона згадує й інших так званих «бандитів честі» — людей, які діяли поза законом, але користувалися мовчазною підтримкою місцевого населення. Про це пише румунський сайт danube-culture.

Дельта Дунаю та її чотири тисячі п’ятсот квадратних кілометрів завжди були окремою територією, таємничою, єдиною, незрівнянною, простором переходу між сушею та морем, важкодоступним у минулому, водночас щедрим на природні ресурси та жорстоким для життя з погляду кліматичних умов, небезпечним для тих, хто ризикнув зануритися без гіда в його заплутаний лабіринт очеретяних заростей, що шелестять пташиним співом, каналів та боліт, озер та ставків, первинних та алювіальних лісів, солончаків, лиманів, островів лагун, каналів та перевалів, рідкісних трав’янистих дюн, чорних піщаних пляжів, на які хвилі відкладають як жертву мушлі блискучого білого кольору, лабіринт, населений дикою природою, ідеально пристосованою до свого середовища.

Липовани, або старообрядці, після вимушеного від’їзду з росії, де їхня відмова прийняти нові православні обряди, запроваджені царем Петром Великим (1672-1725) та високопоставленими церковними чиновниками, наразила їх на жорстокі репресії, разом з іншими переслідуваними народами, такими як гаголі (козаки Волги та Дніпра), некрасовці та білоруси, шукали притулку та оселилися, деякі з них на початку 18 століття, в регіонах Буджак та Добруджа. Ці практично безлюдні, ворожі, але багаті на продовольство райони тоді знаходилися на кордонах Османської імперії та були бажаними для російської імперії, яка згодом встановила там міцну присутність.

Ці народи адаптувалися до нового середовища, займаючись рибальством, зокрема осетровими, а також сільським господарством та тваринництвом навколо своїх скромних осель, тим самим забезпечуючи собі майже продовольчу самозабезпеченість протягом тривалого часу. Незалежні з необхідності, горді своїми віковими традиціями, бунтівні, шкідники, коли випадала нагода, швидкі та вмілі кидати виклик будь-якій владі, і донедавна завдяки своїм неперевершеним знанням тонкощів дельти та Балти (алювіальної рівнини з численними островами, утвореними двома рукавами Нижнього Дунаю вище за течією від самої дельти), довічні пияки, деякі з них не вагалися відкрито здійснювати провокації, як-от Штефан Василь Теренте (1895 або 1896-1927), який народився в селі Каркаліу, Георге Строе або Кокош.

Теренте був реальним персонажем — рибалкою з липованської громади, який після особистої трагедії став найрозшукуванішим злочинцем у дельті. За свідченнями сучасників, спершу він жив звичайним життям: працював, мав родину й чотирьох синів. Однак смерть дружини та загибель дітей зламали його, після чого він пішов у болота — зі зброєю і жагою помсти.

Важкодоступна Балта, лабіринт очеретів, каналів і заток, стала для Теренте природною фортецею. Він нападав на представників влади та багатих «чужинців», уникаючи шкоди місцевим. Саме це зробило його майже легендарною постаттю — держава була безсилою, а місцеві жителі мовчали, добре знаючи, що в дельті виживають лише ті, хто шанує її неписані закони.

Та з часом образ «бандита честі» почав руйнуватися. Насильство ставало дедалі жорстокішим, та він почав красти жінок. Його фатальною помилкою стало вбивство людини зі своєї громади. Після цього Теренте втратив головне — підтримку дельти.

Його схопили, він утік, але зрештою був виданий власними земляками.

За однією з версій, вирішальну роль у зраді відіграв навіть батько Теренте. Під час облави «король Балти» загинув, а його смерть у народній уяві стала актом справедливості — мовляв, дельта не пробачає тих, хто порушує її моральний кодекс.

Також розповідає Одетт Арно й про Януку Строе, напівлегендарного викрадача і авантюриста, який дожив до глибокої старості та відкрито розповідав про свої злочини, ніби про звичайну роботу. Його історії, зафіксовані Арно, демонструють сувору мораль дельти: насильство засуджували, але хитрість, зухвалість і вміння виживати викликали повагу.

Окремо згадується і Гергишан — бездержавний злочинець, який тероризував рибалок, катуючи їх заради викупу. На відміну від Теренте, він не мав ані романтичного ореолу, ані народної підтримки, і саме проти нього громада зрештою об’єдналася, організувавши справжнє «полювання» в очеретах.

“Від Каркаліу до Бреїли, у розпеченому моху, що росте в багатьох лісах, я зібрала багато інших подробиць про цих вольових дикунів. Бо виснажлива спека Дунаю змушувала мене хотіти слухати, а не тікати”, – писала французька мандрівниця.