Як у минулому столітті південь Одещини став “лабораторією кремля”

Фахівці Українського інституту національної пам’яті нагадали про події, які майже сто років тому стали одним із ключових інструментів радянської геополітики в Одеському регіоні. Йдеться про Татарбунарське повстання 1924 року та подальше створення Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки (МАРСР) зі столицею в Балті. Це історія радянського експерименту, який почався на Одещині, щоб створити “альтернативну Молдову” — з іншою мовою, вірою, пам’яттю. Його наслідки живуть і сьогодні — у придністровському конфлікті. Про це із посиланням на сторінку УІНП повідомляє “Бессарабія INFORM”.

Повстання, сплановане в москві.

15 вересня 1924 року. На півдні Одещини вибухає Татарбунарське повстання — одна з найзагадковіших і найзманіпульованіших подій XX століття. На перший погляд — «селянський бунт» проти румунської влади. Насправді — ретельно спланована радянська операція, що мала запустити створення “червоної Молдавії”.

Тоді комуністи на чолі з Андрієм Клюшніковим («Ненін»), Ніколаєм Шишманом, Іваном Беджановичем (Колцовим) та Юстіном Батішевим підняли збройне повстання. Вони проголосили «Молдавську Радянську Республіку» і закликали народ “возз’єднатися з Радянською Україною”.

Вже за три дні, 18 вересня, його придушила румунська армія, загинуло близько 300 осіб, понад 3 тисячі заарештували.

Попри поразку, москва отримала те, що хотіла – політичний привід. У радянській пресі ці події назвали “народним антифеодальним повстанням”, а Румунію — “катівнею трудящих”.

 Створення МАРСР – “Вітрина соціалізму”.

Менше ніж за місяць, 12 жовтня 1924 року, радянська влада проголосила створення Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки (МАРСР) у складі УРСР.  Столицею спочатку зробили Балту, а вже 1929 року — Тирасполь.

Лише 30% населення республіки становили етнічні молдавани, решта — українці, євреї, болгари, росіяни.

Мета москви була очевидна – створити “радянську Молдову” як противагу Румунії. Звідси й агресивна ідеологічна робота, показова “турбота” про молдаван, постійні заяви про “возз’єднання з братами з-за Дністра”.

Радянізація та винахід “нової мови”.

Після утворення МАРСР більшовики взялися за мовне та культурне “перекодування”:
У 1926–1928 рр. — створюються комісії, які формують так звану “молдавську мову” — по суті, спотворену румунську, з російськими й українськими словами.

1932 р. — замість латиниці запроваджується кирилиця, спеціально змінена, щоб відрізнятися від румунської абетки.

Створюються «національні» установи: Молдавський театр, газети “Плугарул Рошу” («Червоний орач»), інститут культури в Тирасполі.

Розгортається антицерковна кампанія — храми закривають, монастирі розорюють, священників кидають до таборів.

Мета — відірвати молдаван від румунської культурної традиції й виховати нову, «радянську» ідентичність.

Одещина – плацдарм і лабораторія

Одеса в 1920-х стала операційним центром радянської розвідки та Комінтерну. Саме тут готували агітаторів, друкували листівки, переправляли зброю до Бессарабії. Місто було «воротами» експорту революції на Балкани.

Через Одесу москва створювала «ідеологічний фронт» проти Румунії, а МАРСР — стала вітриною цього фронту, експериментом із побудови “нової нації” під радянським контролем.

 Геополітичні наслідки

Коли 1940 року СРСР висунув ультиматум Румунії та приєднав Бессарабію, саме МАРСР стала “правовою підставою” для анексії. З її території утворили Молдавську РСР, а решту приєднали до України.

Таким чином проєкт, започаткований у 1924-му як “експеримент”, перетворився на інструмент радянської експансії.

Мова, ідентичність, церква, історія — усе було поставлено під контроль кремля.

Цитати, які говорять самі за себе

«Нам потрібна Молдавська автономія не для молдаван, а для революції!» — (з листа функціонера ЦК КП(б)У, 1924 р.)
«Молдаван потрібно виховати як радянських людей, а не як румунів!» — (з матеріалів Тираспольського з’їзду вчителів, 1933 р.)

Від Татарбунар до Тирасполя — це не лише історія повстання і нової республіки. Це історія радянського експерименту, який почався на Одещині, щоб створити “альтернативну Молдову” — з іншою мовою, вірою, пам’яттю. Його наслідки живуть і сьогодні — у придністровському конфлікті, в ідеологічних маніпуляціях і в спробах москви й надалі диктувати «слов’янську ідентичність» сусідам.