Шість років без правди: жителька Білгород-Дністровщини, матір якої у 2019-му зґвалтував та забив до смерті односелець, досі чекає на вирок нелюду

До редакції “Бессарабії INFORM” звернулася мешканка Сергіївської громади Білгород-Дністровського району Оксана Кальчева, яка розчарувалася у правосудді. Понад шість років тому жінка втратила свою матір Валентину Миколаївну, яку у селі Приморське до смерті жорстоко побив молодий односелець. Ще з 2019 року у місцевому суді розглядається ця справа, і нелюд, який позбавив життя пенсіонерку, досі не отримав вирок. Про шокуючі подробиці трагедії, на які чомусь закрили очі правоохоронці, неадекватну поведінку обвинуваченого та побоювання місцевих мешканців – у нашому матеріалі.

Версія злочину від потерпілої

Ввечері 16 січня 2019 року 63-річна Валентина Миколаївна Окулова була в гостях у своєї другої доньки Ганни, яка мешкає у будинку через дорогу від неї. Того дня до сестри приїхала її вагітна дочка, яка захотіла залишитися на ніч у своєї бабусі, але та відмовила їй, адже у її домі було занадто холодно – того вечора вона не розпалювала піч. Побалакавши, жінки розійшлися – це був останній раз, коли Ганна бачила маму здоровою та неушкодженою.

“Після того, як вони посиділи, мама десь о 21 годині пішла до себе додому. Ганна вийшла разом з нею на вулицю та прослідкувала, поки мама відчинила хвіртку та зайшла до себе у двір. На вулиці було видно все, тому що горіли ліхтарі. Сестра звикла, що мати кожного ранку приходила до неї додому – допомагала нагодувати онуків сніданком. Проте зранку 17 січня мама не прийшла. Сестра подумала, що десь вона вийшла у справах, та чекала її. Згодом, Ганна вирішила сама піти до матері додому, щоб дізнатися, чи все в порядку. Хвіртка у двір мами була зачинена, але сестра знала, де ключ, тож зайшла. Підійшовши до будинку, вона побачила, що двірний замок зламаний, вона заглянула всередину і побачила бризки та сліди крові у коридорі та перевернуті стільці. Сестра почала гукати маму, але відповіді не було. Пройти до хати далі вона побоялася та покликала свого чоловіка, котрий як раз прийшов з дитсадка, куди відводив дитину. Коли вони вдвох зайшли до будинку, то побачили маму, яка лежала у своєму ліжку, вкрита ковдрою, але її ноги неприродно звисали вниз. Чоловік сестри хотів їй поправити ноги, поки вони чекали на швидку та поліцію, і коли він підняв ковдру, то побачив, що мама нижче поясу роздягнена, а її ноги у крові. Обличчя мами було все темно фіолетового кольору і спотворене, стіни у хаті у крові. Мама лежала непритомна і хрипіла”, – розпочала нашу розмову Оксана Кальчева.

Знайшовши побиту до невпізнаваності матір, Ганна одразу подзвонила Оксані та сказала, що з мамою трапилася біда, і її везуть до лікарні у Білгород-Дністровський. У тяжкому стані Валентину Миколаївну госпіталізували до неврологічного відділення Білгород-Дністровської районної лікарні.

“Медсестри покликали мене, щоб я допомогла їм помити маму, але я не могла на неї дивитися у такому стані. Я навіть боялася підійти. Допомогти медсестрам зголосилася моя кума, яка разом з чоловіком привезла мене до лікарні. Кума потім розповідала, що на мамі не було живого місця. Я в цей час бігала за речами та ліками для мами”,- зауважила жінка.

Як розповіла пані Оксана, у неврології її мамі призначили лікування: почали ставити крапельниці, зробили томограму голови. Однак, слова лікарів шокували молоду жінку.

“Коли я прийшла до лікаря, який вів маму, та завідувача неврології, то вони, дивлячись мені в очі, сказали: “Ваша мама помре”. Я обурилася – як вони могли таке сказати, якщо мама була ще живою. “Лікуйте її, робіть все необхідне! Яке право ви маєте так казати мені, що вона помре”, – казала я їм тоді. Мені порадили перевозити маму до Одеси. Я звернулася до тодішнього очільника міської лікарні Ігоря Десятника, який сказав, що необхідно викликати реанімаційну бригаду з Одеси”,- розказала Оксана.

Після того, як Оксана наполегливо, навіть погрожуючи лікарям районного медзакладу скаргами до Мінохорони, вимагала, щоб її маму рятували одеські реаніматологи, томограму голови Валентини Миколаївни відправили факсом до обласних фахівців. Було прийняте рішення про проведення операції – і потерпілу жінку перевели до хірургічного відділення. З Одеси до Аккерману приїхав нейрохірург, який прооперував маму Оксани.

“Нейрохірург приїхав вже ввечері 17 січня десь о пів на восьму. Він покликав нас з сестрою до кабінету, подивився знімки й сказав, що у неї на голові не було живого місця. Мозок був зміщений на 18 мм, множинні гематоми у голові, крововилив. Він не обіцяв нам нічого, не давав прогнозів. Тоді мамі зробили першу трепанацію черепа. Операція тривала близько трьох годин. Після неї я питала у лікаря про шанси на виживання матері, але він відповів: “Я зробив все можливе. Надійтеся на Бога”. І, до речі, він не взяв жодної копійки з нас, лише попросив купити йому пляшку холодної води…”, – згадує донька потерпілої.

Наступного дня після операції Валентину Миколаївну перевели до неврологічного відділення. Вона прийшла до тями, але говорити майже не могла. Її очі не відкривалися, адже гайморові пазухи були перебиті. Як розповіла пані Оксана, єдине, що вдалося зрозуміти зі слів матері, було: “Я не хочу жити”.

Наша співрозмовниця досі не розуміє, чому до її матері одразу не прийшов судмедексперт, від висновків якого багато залежало.

“Судмедекспертизу ніхто не проводив, коли маму доставили до лікарні, до неї не приходив судмедексперт. Я зверталася до слідчого, який тоді вів нашу справу, Михайла Жайворонки, щоб він направив до мами судмедексперта, але слідчий казав, що, поки мама у важкому стані, до неї не варто нікого пускати. Приблизно на четвертий день після першої операції, коли я побачила, що у мами є перші мінімальні позитивні зрушення, я звернулася знову до слідчого. За декілька днів викликали гінеколога з Шабо – він казав, що все добре, розривів немає, але мені мало у це віриться. Мама була вся скривавлена. Оскільки я не розуміла всіх тонкощів щодо проведення експертизи, і мені не пояснили, як має бути, то, звичайно, що ми мили маму, і могли прибрати якісь докази злочину… Під нігтями у мами була запечена кров, і коли я хотіла їх зістригти, то подумала, що там можуть бути частинки епітелію нападника… У пошуках правди я додзвонилася до судмедексперта в Одесу, який сказав мені, що у Білгороді-Дністровському є місцевий фахівець, який має прийти”, – розповіла наша співрозмовниця.

Оксана знайшла судмедексперта у Білгороді-Дністровському, привела його до матері у лікарню. Фахівець взяв зразки запеченої крові з нігтів потерпілої, але виявилося, що це була кров самої Валентини Миколаївни. Обурило інше – попри очевидні ознаки сексуального знущання над потерпілою і подальші свідчення самого обвинуваченого, експертиза не підтвердила факту зґвалтування.

“Я запитала у слідчого, як таке могло бути, що мама – літня жінка – виявилася роздітою вночі взимку, коли температура у кімнаті не була дуже високою. Мама лягала спати у штанях зазвичай. Тим паче, що у неї ноги були у крові. Невже вона сама вирішила роздягнутися? Слідчий ховав від мене очі… Потім він сказав, що, коли Шавлача (обвинувачуваного, – ред.) запитували про його дії відносно матері, то він підтвердив, що фрикції були, але через те, що обвинувачений був у стані алкогольного сп’яніння, то статевий акт був незавершеним. Його сперму не знайшли. І це не буде враховано у суді, адже доказів немає. Так він мені сказав. Врешті-решт, судмедекспертиза не підтвердила факту зґвалтування….». 

Наша співрозмовниця добилася, щоб її маму транспортували до Одеської обласної лікарні, де потерпілу одразу госпіталізували до реанімації. У Валентини Миколаївни стрімко підвищувалася температура тіла, і обласні лікарі провели ще одну трепанацію черепа.

Пізніше виявилося, що у жінки менінгіт – у її мозку почав накопичуватися гній. Після другої операції Валентина Миколаївна впала у кому і більше не приходила до тями. На жаль, серце жінки зупинилося 9 лютого 2019 року.

Розслідування та розгляд справи у суді

17 січня 2019 року у рамках пошукових заходів службові собаки поліції привели до будинку Юрія Шавлача, якого одразу затримали за підозрою у вчиненні тяжкого злочину. Йому інкримінували спочатку ч.1 ст 121 КК України – умисне тяжке тілесне ушкодження, а вже після смерті Валентини Миколаївни перекваліфікували на частину другу цієї статті – умисне тяжке тілесне ушкодження. Покарання, яке загрожує згідно з Кримінальним кодексом України за це – від семи до десяти років ув’язнення.

З того часу зловмисник знаходиться в Ізмаїльському СІЗО.

Жодної згадки про зґвалтування не було, хоча під час слідчого експерименту Юрій Шавлач розповідав при свідках про насильство над літньою жінкою.

“На слідчому експерименті за моїм проханням були присутні три тодішні місцеві депутати, і один з них мені потім розповідав, що обвинувачений Шавлач під час слідчого експерименту у подробицях розказував, як він ґвалтував мою маму… як він бив. І це чули декілька свідків”, – поділилася Оксана. 

У обвинувальному акті йдеться про те, що Шавлач, який 16 січня проходив біля будинку потерпілої, після сварки, на грунті раптово виниклих неприязних відносин, проник до її будинку та наніс кулаками удари по голові, внаслідок яких жінка невдовзі померла. Потерпілою у справі визнали її доньку Оксану Кальчеву.

За словами пані Оксани, після того, як справу передали до суду, сестри сподівалися на справедливе покарання для зловмисника, який забрав у них матір, але обвинувачений став вести себе неадекватно під час засідань. Вину свою він не визнавав.

“На початку, коли справу тільки передали до суду, то все було спокійно, але згодом Шавлач почав зривати судові засідання. Під час одного з них він витягнув з кросівка лезо і кинув до рота. Суддя Савицький, який тоді вів нашу справу, одразу зупинив розгляд, Шавлача забрали до лікарні. І це було саме того дня, коли зі мною на засідання приїхав чоловік, який був на слідчому експерименті та чув від Шавлача подробиці зґвалтування”, – розповіла жінка.

Після огляду лікарів обвинуваченого повернули до зали суду і вчергове продовжили запобіжний захід. Але свідків, які могли багато розповісти, тоді не допитували.

Щоб суд врахував всі покази свідків, Оксана сама привозила людям повістки, але згодом деякі з них стали відмовлятися приїздити на засідання через страх перед обвинуваченим.

Після цього почалася низка перенесень засідань – обвинуваченому продовжували запобіжний захід, але по суті розгляду не було. Втомившись чекати на вирок, наприкінці 2021 року Оксана Кальчева звернулася до Офісу Президента та Офісу Генерального прокурора України.

У лютому 2022-го Оксана, як багато наших співвітчизників, через початок повномасштабного вторгнення виїхала разом з родиною за межі України. Пізніше стан здоров’я жінки погіршився, і вона не мала змоги приїздити на судові засідання, втім дзвонила до суду та цікавилася процесом розгляду справи.

У квітні 2025 наша співрозмовниця особисто приїхала на чергове засідання, де дізналася, що справу передали новому судді – Геллі Сергію Вікторовичу. Тоді ж, через необхідність продовжувати лікування та виїхати за кордон, Оксана написала заяву, щоб розгляд відбувався без неї.

Справу почали розглядати спочатку – на сьомому році після трагедії. Скільки за цей час змінилося прокурорів, потерпіла, на захисті інтересів якої вони мали б бути, навіть не порахує.

Варто додати, що Юрій Шавлач, у якого ще до вчинення злочину відносно Валентини Окулової були приводи до поліції, проходить обвинуваченим ще у двох провадженнях, одним з потерпілих у яких є діючий військовослужбовець ЗСУ Іван К. Іншого чоловіка, який також стикнувся зі зловмисником, не можуть розшукати, розповіла “БІ” пані Оксана. Ба більше – старший брат Юрія відбував покарання за вчинення жорстокого злочину.

“Юрій Шавлач другий вбивця у цій сім’ї. Його старший брат у 2014 році також ґвалтував та вбив 84-річну бабусю. Він відсидів у СІЗО п’ять років, але попав під дію закону Савченко “день за два”. І після трагедії з моєю мамою йому дуже швидко винесли вирок і дали 13 років, з яких він на той момент відсидів вже 10. І за три роки він вийшов на волю. Ця сім’я Шавлачів має погану славу у селі. Літні люди бояться, що, коли Юрій вийде на свободу, то може продовжити вчиняти тяжкі злочини”, – бідкається жінка.

Занепокоєна можливим загостренням криміногенної обстановки у селі Приморське, Сергіївська селищна рада допомогла Оксані Кальчевій у складанні скарги до Білгород-Дністровської окружної прокуратури та клопотання до Білгород-Дністровського міськрайонного суду.

Наразі ці два документи, у яких пані Оксана зокрема просить провести службову перевірку діяльності прокурорів по справі, з’ясувати, чому розгляд затягнувся на понад шість років, та вжити відповідних заходів реагування щодо прискорення розгляду кримінального провадження, зареєстровані у відповідних установах.

Днями у Білгород-Дністровському міськрайонному суді відбулося чергове засідання у цій справі, на якому була присутня наша кореспондентка. Обвинуваченого не етапували з СІЗО – він був присутній на відеоконференції. Під час розгляду пані Оксана дізналася, що на попередньому засіданні Шавлач визнав себе винним у скоєнні тяжкого злочину. Проте, як сказали жінці у суді, його словам вірити не варто – невдовзі він може від них відмовитися.

Під час засідання суд ухвалив розглядати справу по спрощеній процедурі та продовжив ще на два місяці запобіжний захід Юрію Шавлачу. Наступне засідання відбудеться 26 листопада.

“Моя сім’я хоче справедливого покарання для цього нелюда. Скільки ще він буде гратися із судом? Скільки ще має пройти часу, щоб він дістав по заслузі?!”

“Бессарабія INFORM” буде слідкувати за розглядом цієї затяжної справи.