Таке вже було: як рожеві шпаки врятували Бессарабію від сарани

Останнім часом Бессарабію сколихнули тривожні повідомлення фермерів про нашестя сарани. З’являлися різні інтерв’ю та коментарі фахівців, які пояснювали, що це природне явище, яке періодично виникає за певних умов. Проте, як виявилося наш регіон вже мав таку проблему, яку вирішили…. рожеві шпаки. Наприклад, як із нею боролися наші пращури в кінці XIX сторіччя, розповів молодший науковий співробітник, орнітолог Національного природного парку «Тузлівські лимани» Максим Яковлєв, передає «Бессарабія INFORM».

Так, у книзі Альфреда Цібарта «Брієнне — Бессарабія» (стор. 7–8) наводиться спогад колишнього писаря І. Радке.

«Восени 1897 року на Брієнському степу (теперішня Павлівка) з’явилося роїще сарани. Навесні 1898-го, коли личинки виповзли, вживалися заходи для їх знищення. Щоранку, ще до сходу сонця, всі селяни повинні були виходити в поле. З маленькими двоколісними візками, на осі яких була натягнута дуга з мішком, один за одним бігали по степу. Молоді сарани, які ще не могли літати, стрибали у мішки, після чого їх спалювали. Але хто знає, чи вдалося б знищити всіх личинок лише так, якби птахи не прийшли на допомогу людям. Навесні 1898 року з’явилося багато особливих шпаків (саранових птахів). Вони винищували сарану масово. Птахи гніздилися у п’яти купах каміння. Щоб надати їм більше місць для гніздування, брієнці розставили додаткові кам’яні купи на полі. Було оголошено, що кожен, хто зруйнує гнізда чи витягне яйця, буде покараний. У короткий час личинки були повністю знищені птахами. Коли ж сарана зникла, шпаків не стало — вони так само раптово відлетіли, як і з’явилися. Ніхто не знав, звідки вони прилетіли й куди подалися далі», – зазначено в книзі.

Цей випадок — прекрасний приклад того, як навіть у XIX столітті селяни почали усвідомлювати важливість співпраці з природою. Вони не лише не чинили перешкод птахам, а й створили для них умови, щоб ті змогли ефективно знищити сарану. А рожеві шпаки, як і сьогодні, залишаються символом природного балансу та дивовижного механізму саморегуляції екосистем.