Як цивільний моряк родом з Ізмаїла став наставником багатьох військових моряків: історія незламності

Викладач Морської охорони В’ячеслав, який родом з Ізмаїла, 23 роки провів у цивільному флоті. Але початок повномасштабної війни покликав чоловіка стати на оборону України в Морській охороні ДПСУ. Тепер він – не штурман корабля, а викладач у Навчальному центрі, наставник для новачків. Історію викладача розповіли в Морській охороні Держприкордонслужби України, передає «Бессарабія INFORM».

Ще коли інші діти будували фортеці з піску, він — збирав кораблі у своїй уяві. Хлопець з берегів Азовського моря, який з дитинства не просто любив море — він жив ним. Його звали В’ячеслав. Його вели хвилі, спадкове покликання й внутрішня сила.

У його руках — морська сіль. У характері — вітер. У серці — шлях, який починався зі шкільної парти, але вів до командного містка. Усе життя — як рейс: від штурманської мрії до відповідальності за нове покоління захисників.

У 1983 році В’ячеслав уперше переступив шкільний поріг — спершу в рідному Ізмаїлі, а потім у Маріуполі. Тоді ще не знав, що саме цей порт стане частиною великої життєвої карти. Школа для нього була не лише знанням, а й загартуванням. Плавання, дайвінг, кульова стрільба — усе вело до однієї мети: стати не просто моряком, а професіоналом.

І він ним став — після закінчення Одеської державної морської академії. 23 роки — у цивільному флоті. 23 роки відданого служіння морю. Він знав, що кожна хвиля — це частина нього. Але 24 лютого 2022 року навіть найглибші води не могли приглушити поклику землі.

«Я не збирався бути військовим», — зізнається він. — «Але коли бахнуло — усе змінилося. Просто взяв військовий квиток. Без пафосу. Без вагань».

11 березня 2022 року В’ячеслав розпочав новий шлях — у Морській охороні ДПСУ. Та цього разу не як штурман корабля, а як провідник для новачків, які лише вчаться тримати курс. У Навчальному центрі він став викладачем. І не просто викладачем — наставником.

«Найважче — не автомати і не фізуха. Найважче — тримати рівень. Бо ці хлопці завтра підуть туди, де помилок не прощають. А щоб вони вижили — я маю горіти. І я горю», — каже він.

Сьогодні його хвилі — це новобранці. Його штурвал — класна дошка. А його компас — серце. І це серце не дає збитися з курсу.

За понад три роки служби В’ячеслав пройшов все: від курсів у центрі ДШВ до спеціальної педагогічної підготовки в Академії ДПСУ. Він викладає електромеханічне обладнання, але насправді — він навчає жити, вистояти, тримати стрій. Його учні вже зараз — на передовій. І кожен з них несе частинку його знання, його досвіду, його віри.

«Мрію вийти в рейс. Не втекти — а повернутися. Щоб море знову було морем, а не евакуацією. Але зараз — час стояти. Ми не для відпустки. Ми — для Перемоги», – зазначає В’ячеслав.

У цьому — уся суть. Бо справжній моряк не ховається у бурю. Він стає маяком. Для інших. Для країни. Для тих, хто ще тільки шукає свій шлях.

Сьогодні його море — це поле підготовки. Його корабель — клас. Його екіпаж — учні. А його мета — не дати нікому потонути.