Не просто агресія: що стоїть за катуванням підлітка в Білгород-Дністровському районі і як на це треба реагувати — практичні поради спеціалістів

Інцидент у селі Маразліївка Білгород-Дністровського району, де 12-річного підлітка, сина військового, жорстоко били та принижували в закинутій будівлі, шокував багатьох. Крик цього хлопця запам’ятається ще надовго багатьом з нас, адже свої дії нападники зафільмували на відео. Їх вже оцінюють правоохоронці, — тепер фігурантам загрожує до 10 років позбавлення волі. На жаль, такі випадки в нашому регіоні і країні загалом не поодинокі. Що ж насправді може стояти за агресією неповнолітніх та де не догледіли дорослі, — кореспонденти «Бессарабії INFORM» дізнавалися в експертів з психології та педагогіки.

Що штовхає підлітків до жорстокості?

Підлітковий вік — один із найскладніших етапів формування особистості, він є кризовим, — зауважує дитяча психологиня Марина Штепура. За словами фахівчині, головні ознаки цього періоду — різке падіння рівня самооцінки та втрата авторитетів серед дорослих:

«Дуже часто підлітки можуть проявляти агресивну поведінку як спосіб зарекомендувати себе у колективі, показати свою значимість та привернути увагу оточуючих. Зробити це негативними діями набагато легше та швидше, а “мета” привернути увагу до себе все одно буде досягнута», — зазначає в коментарі «БІ» експертка.

Дитяче бажання привернути до себе увагу може бути приховане й в самому факті зйомки знущань на відео. Все це — прояв набагато глибшої проблеми:

«Знімати на відео та демонструвати асоціальні дії — це, з одного боку, демонстрування своєї сили (хоча насправді всередині таких агресивних підлітків сидять діти, яких не приймають та не розуміють дорослі/батьки, які втратили довіру та підтримку від них). А, з іншого боку, — намагання привернути увагу не до своїх дій, а саме до себе — я є, я тут, мені потрібна ваша любов та підтримка. Це відбувається несвідомо та неконтрольовано», — додає Марина Штепура.

Серед можливих причин такої агресії у підлітків психологиня називає й вплив значущої групи однолітків, попередній досвід насилля чи негативний приклад дорослих:

«У таких випадках я б щиро радила отримати обов’язково психологічну допомогу як дитині, яку скривдили, так і стороні-агресора. Головна мета — знайти дійсно причину такої поведінки та допомогти вирішити особистісні проблеми у цьому віці, аніж йти з ними у доросле життя. Підлітки лише здаються дорослими та автономними, — а в реаліях вони все ще потребують великої уваги та підтримки зі сторони батьків», — підсумувала наша співрозмовниця.

Перші «червоні прапорці», на які варто звернути увагу

Якщо дитина надмірно приховує своє життя від батьків, зовсім не має бажання розповідати про свої відносини з однолітками — в неї вже відбувається щось, про що їй страшно або ж соромно говорити, — підкреслює дитячий та сімейний психолог Сергій Чуднявцев:

«Також якщо ми бачимо, що дитина почала застосовувати якісь жорстокі дії, можливо навіть жартівливо, до тварин, до комах, ми бачимо, що йде агресія, і дитина отримує якесь задоволення від неї, — це компенсаторний механізм: десь вона є “ціллю”, жертвою агресії, і їй треба якось відшкодувати цю образу. Це може бути ставлення до менших братів чи сестер, якщо ці відносини якось раптом змінилися на зневажливі, жорсткіші — також червоний “прапорець”, і ми маємо дослідити цю ситуацію. Також якщо дитина почала, ми так називаємо, “мінусувати” все навколо: “Всі погані, дурні”, “Я ні з ким не хочу розмовляти, “Ніхто нічого не вартий”, “Всі люди пошкоджені” — таке негативне ставлення до всього також може бути ознакою того, що дитина вже втрачає самооцінку, а втрачати її вона може саме через булінг з боку оточуючих», — коментує «БІ» експерт з підлітків.

У випадку, якщо ви все ж побачили такі тривожні сигнали у своєї дитини — насамперед спробуйте поговорити з нею, надати їй гарантії безпеки, запевнити в безумовній підтримці та бажанні допомогти. Проте інколи, аби впевнитися, що з підлітком все добре, — не завадить навіть і справжнє розслідування:

«Дитина може не піти на розмову, сказати, що в неї все гаразд. Це означає, що батьки втратили довіру, і тоді треба починати зовнішнє розслідування — збирати інформацію в школі, у батьків інших учнів, — дуже обережно, нікого не звинувачувати, не показувати свою дитину як вже потенційну жертву, просто потрохи формувати об’єктивну картину. Інколи, коли ми не маємо якихось фактів, але, скажемо так, мамине серце відчуває, що щось не так, — навіть раджу не соромитися і звернутися до приватного детектива, і зробити справжнє розслідування одного-двох днів з життя своєї дитини. І цього буде достатньо, щоб мати вже просто об’єктивні факти. Іноді варто мати незацікавлений погляд на такі дії», — рекомендує психолог.

Аби не допустити жорстокості взагалі, в сім’ї має панувати повна взаємоповага. Не кривдьте дитину ані поганим словом, ані поверхневим судженням чи насмішкою. Якщо емоції все ж взяли гору — визнайте власну провину та понесіть відповідальність: зробіть щось приємне для юного члена родини, виправте свій вчинок, — радить дитячий психолог.

Наслідки цькування для дитячої психіки

Будь-яке насильство — це дуже травматична ситуація для психіки, особливо неповнолітніх, — пояснює спеціаліст. За словами Сергія Чуднявцева, кожен підліток, який коли-небудь опинявся в ситуації, в якій його принижували чи били, — на жаль, завжди отримує психотравму, що матиме наслідки в майбутньому:

«Це зневіра в себе, падіння самооцінки, тому що здебільшого такі ситуації не набувають свого завершення правильним чином: злочинці або взагалі не несуть покарання, або ж на них максимум накричать чи проведуть якусь бесіду. І це ніяк не допомагає жертві відчути себе захищеним. Кривдники не кажуть жертві, що вони не мали з нею такого робити. А у дитячому, підлітковому віці це дуже важливо, коли людина, яка була несправедливою, визнає цю несправедливість, — тоді ця ситуація може бути якось завершена і не мати наслідків у подальшому», — зазначає психолог.

Дитина, до якої колись вчинили акт насильства, з високою ймовірністю й надалі підсвідомо побоюватиметься стати жертвою знову, — додає Сергій:

«Переконання, яке закладається в мозок підлітка: “Зі мною так можна, я все одно нічого не можу з цим вдіяти”. І у випадку в Маразліївці ми також це бачили, коли підліток намагався це виставити так, що все сталося раптово, що не було ніяких зловмисних намірів з того боку, — тобто вже ми бачимо ознаки того, що дитина думає, що треба просто терпіти, і що це нормально так з ним робити. В протилежному випадку, може бути інше переконання: що є тільки закон сили, що сильний має привілеї перед слабшим і може до нього використовувати все, що хоче. І тоді навіть такі жертви можуть стати так само агресорами до слабших: ними можуть бути тварини, маленькі діти чи це може бути інтернет-булінг. Тому, окрім жертв, ми маємо і агресорів, які колись також були скривдженими, а потім стали злочинцями», — підсумував експерт.

Що робити вчителям?

За поведінку підлітків несуть відповідальність й педагоги — люди, які мають спеціальну підготовку і професійно займаються відповідною діяльністю, на відміну від батьків, — наголошує доцент кафедри педагогічної освіти та соціальної реабілітації Михайло Рябенко:

«Якщо у нас болить живіт або голова, — ми можемо взяти пігулку, і нам може стати легше. Але є лікарі, які можуть надати фахову консультацію. Так само і з батьками: інтуїтивно вони можуть виховувати, але на професійному рівні це мають робити педагоги», — зазначив у коментарі «БІ» фахівець.

Однак, попри наявність законодавчих інструментів і прописаних механізмів у школах щодо боротьби з булінгом, проблема часто залишається «на папері». У навчальних закладах проводять відповідні профілактичні заходи, але на практиці вони подекуди являються лише формальністю, — результат залежить від бажання самих вчителів:

«Моя педагогічна практика показує, що багато з тих так званих профілактичних заходів — більш формальні, аніж дієві. Тобто “на папері” все проводиться, а от безпосередньо у виконанні, на мій погляд, є проблеми. Наприклад, про свою доньку можу сказати: у них проводять профілактику булінгу, відеозвіт є, а якщо брати по факту, то щось подібне з ознаками булінгу відбувається навіть в її школі, в її класі», — поділився своїм досвідом кандидат педагогічних наук.

Один із варіантів вирішення цієї проблеми — залучення до профілактичної роботи з попередження булінгу представників громадських організацій, фахівців у цій галузі, які глибоко розуміють тему та зможуть налагодити конструктивний діалог з учнями, — вважає педагог:

«Коли людина фахово знає певну галузь, досліджує роками певну проблему, розповідає про неї цікаво, вона більш відкрита, може розкрити деякі деталі, зацікавлена, — вона буде бажати донести, мати зворотній зв’язок. Але це має бути систематично, послідовно, не один раз, а на постійній основі. От ми запрошували, наприклад, представників Центру профілактики та боротьби з ВІЛ-інфекцією/СНІДом: формально цифри прозвучали, щось сказали, але наскільки воно було результативно, скільки люди почули і що вони зрозуміли, — ефект, на мій погляд, не такий значний», — розповів експерт.

Не менш важливу роль відіграють жива участь адміністрації школи та фахова робота штатного психолога, — вважає наш співрозмовник:

«На мій погляд, не всюди проводяться якісь такі діагностичні моменти. Насправді це не проблема — дати навіть тисячі учням діагностичні тести для того, щоб виявити певну схильність або проблеми в колективі, але, на жаль, цього не роблять. Це можна зробити за 15 хвилин усій школі», — прокоментував педагог.

Про що говорить статистика

Зазначимо, лише за перші чотири місяці цього року в Україні зафіксували вже 130 випадків булінгу, — повідомляє «Опендатабот», посилаючись на дані Національної поліції. Згідно з опублікованим дослідженням, в середньому, щомісяця правоохоронці складають 32 протоколи з приводу цькувань. Це у 1,5 раза більше, ніж у відповідний період торік. При цьому, у понад половині з них фігурують саме малолітні школярі, а також підлітки 14-16 років.

Тож зухвалий інцидент, що стався у Маразліївці — лише приклад системного знущання. На жаль, іноді такі випадки взагалі приводять до летальних наслідків. Рік тому в одному з сіл Любашівської ОТГ Подільського району неповнолітній зарізав 15-річного хлопця у відповідь на відмову загиблого дати сигарету. А у січні 2024-го в Ізмаїлі юна дівчина позбавила життя власну подругу, заздалегідь спланувавши цей злочин. Аби приховати його сліди, вона підпалила тіло своєї жертви, яке згодом знайшли на узбережжі річки.

До того ж, жорстокість підлітки можуть проявляти не лише до однолітків. Так, лише нещодавно, в області, двоє юнаків побили чоловіка без постійного місця проживання. При цьому, один з них вже потрапляв у поле зору поліції за образливі висловлювання у бік учителів та учнів. В обох випадках на батьків склали адміністративні протоколи.

Висновок

Прояви жорстокості серед підлітків — дзеркало дуже важливої системної проблеми: такі діти ростуть в середовищі, де їм бракує необхідної уваги батьків, відчуття захисту, підтримки, взаємоповаги у родині та оточенні, а також конструктивної моделі спілкування. Отже, ключ до її розв’язання — не лише в кримінальних статтях, адміністративних протоколах та суворих покараннях, а насамперед у щоденній родинній, психологічній та педагогічній роботі зі свідомістю вразливих юних осіб.