Без тиску, тільки досвід: як четверо людей з Болграда попрощалися з курінням

З давнини ми живемо у світі, де існує чимало шкідливих залежностей. І як це не парадоксально, чим цивілізованішим стає цей світ – тим більше їх стає. Одна з найстаріших – тютюнопаління, від якого не так просто відмовитися, навіть попри знання про пагубність цієї звички для здоров’я. З нагоди Всесвітнього дня без тютюну, який щорічно відзначається в Україні 31 травня, привертаючи увагу до пов’язаних з палінням ризиків, «Бессарабія INFORM» зібрала щирі та надихаючі історії мешканців Болграду, яким вдалося подолати цю залежність. Вони — різного віку, професій та життєвого досвіду, але всіх об’єднує одне: бажання жити повноцінно, здорово і вільно. Їхній шлях — це доказ того, що кинути палити можливо, навіть коли здається, що це вже частина твого життя. Читайте — і, можливо, саме сьогодні стане першим днем вашої перемоги.

У всьому винен Колумб?

Але спочатку трохи історії виникнення тютюнопаління, зокрема в українців. У далекому минулому, майже 500 років тому, сталася подія, що докорінно перевернула історію людства. 1492 рік. Христофор Колумб відкриває Америку — і разом з новими континентами Європа отримує томати, картоплю, кукурудзу… і тютюн. Те, що для індіанців було священним димом у ритуалах, для Старого Світу стало модною, а згодом — згубною звичкою.

Спочатку тютюн вважали ліками: ним лікували застуду, головний біль і навіть чуму. Але незабаром паління перетворилось на прибуткову індустрію. Церква боролась із «бісовим зіллям», козаки ж – палили його з гордістю. У запорізьких куренях тютюн був частиною культури.

На території України тютюн з’явився на початку XVII століття, імовірніше — не з Америки, а з Азії через кримчаків. Саме запорізькі козаки стали першими поширювачами цієї рослини у Східній Європі. Таким чином в Україні тютюн швидко прижився і став частиною повсякдення.

Козаки та тютюн — історія особливої дружби. Люлька для запорожця була «рідна Сестра, люба подруга», як писав історик Д.І. Яворницький. Її не випускали з рота ані в поході, ані в ратуші. А під час загальних рад палили величезну «обчиську» люльку, прикрашену різьбленням, намистом і навіть коштовним камінням. Це був справжній ритуал.

Крім паління, козаки нюхали тютюн, користувалися нюхальними ріжками, а люльки виготовляли з глини чи дерева. Щоб перевірити якість тютюну, його жували, а потім випалювали в новій люльці. Глиняні люльки були особливо популярні у XVI–XVIII століттях і тільки в XIX майже зникли з вжитку.

І хоч для козака люлька була «перша справа», в народі паління вважалося гріховним. Якщо йшов до церкви — тютюн мусив залишитися вдома, а сорочку слід було переодягнути.

Петро I, надихнувшись Англією, зробив тютюн державним товаром, а Україна — з її родючими чорноземами — швидко стала одним із центрів вирощування «димного золота». І хоча тютюн часто переслідували указами, вирубками та навіть шибеницями — його популярність лише зростала.

Сьогодні ми знаємо справжню ціну цієї історії. Бо з кожною затяжкою ми вдихаємо не традицію, а шкоду. І хоча Колумб навряд чи уявляв, що стане «хрещеним батьком» тютюнової епохи — все почалось саме з його подорожі.

Проте йшов час, і люди стали помічати негативну дію тютюну, особливо те, що він викликає залежність. У різних країнах почалися заборони на куріння. Але, на жаль, це й сьогодні остаточно не розв’язало проблему розповсюдженості паління. Щобільше,  завдяки тому, що, як альтернатива палінню тютюну з’явилися різного роду нагрівальні гаджети, що також мають негативний вплив на здоров’я людей, вік курців помолодшав. У свідомості молоді досі існує думка, що справжній чоловік – це той, який обов’язково палить, а ознакою вишуканості й елегантності жінки чомусь стала звичайна цигарка або сучасні системи нагрівання тютюну з різними смаками та ароматами. Саме це колись й підштовхнуло нашу першу героїню на паління сигарет, що тривало довгих 40 років.

Історія перша.

«Не було б щастя, та нещастя допомогло»

Пані Ганна — пенсіонерка, дружина військового офіцера, яка понад 40 років не уявляла життя без сигарет. Її історія почалася ще у 70-х, коли жінки масово палили, а тютюн вважався частиною «соціального коду» дружин військових.

«Я, молода 20-річна дружина військового, прийшла вперше у Будинок офіцерів святкувати Новий рік. Майже усі там жінки палили, а я — ні. І чоловік каже мені: “Ну піди покури, що ти як біла ворона?” От і почалося. Адже, здається, тоді, у 70-х, відсоток жінок, що палять, був вищим, ніж серед чоловіків. Це був справжній бум жіночого куріння».

Її перша сигарета — ментолова, без фільтра — не викликала захвату, але під тиском соціуму паління стало звичкою. Кидала палити пані Ганна лише на період вагітності, а потім раз на рік — під час відпустки в селі свекрухи, де «жінку з сигаретою могли вважати чи не хвойдою». Але повернення додому — і знову сигарета в тамбурі. Причому одна за одною.

«Одна пачка в день — це було стабільно. Адже мене оточували подруги, більшість з яких також курили», – зізнається героїня.

Злам у її житті настав у 2018 році, коли з’ясувалося, що вона на ногах перенесла інфаркт. Лікарка одразу вказала на зв’язок: куріння і стрес. Після госпіталізації пані Ганна несподівано для себе усвідомила, що вже 20 днів не курила.

«Саме у лікарні я зрозуміла — я не курю, бо хочу жити. Жити заради онука, який залишився зі мною після розлучення його батьків. Я мріяла побачити його дорослим, провести на весілля… Це стало моїм стимулом».

А потім в її житті сталася трагедія – загинув єдиний син. Були думки знов заспокоїтися цигаркою, але страх рецидиву переміг. Саме він допоміг невтішній жінці не зірватися. А ще онук, який після втрати батька ще більше потребував уваги та піклування.

«Розлучення з курінням далося мені легко. Ніяких ломок не було. Я навіть ходила з колегами на перекури — просто так, за звичкою. Але не було бажання дістати сигарету. Страх померти був сильнішим. Страх за онука, який залишився без батька».

Сьогодні 70-річна Ганна Михайлівна вже 7 років живе без тютюну, як кажуть – повною груддю. Вона впевнена: кинути палити — не медична інструкція, а особисте усвідомлення, особиста мотивація та сильне бажання.

«Все — у нашому головному мозку. І якщо ви кинули — у вас є справжня причина пишатися собою», – каже вона.

Історія друга.

«Я щасливий, що можу отримувати кайф від життя без диму»

Наш наступний герой – журналіст, спеціаліст пресслужби Болградської районної ради Анатолій Чебанов – прожив із сигаретою більшу частину свого життя. Зі своїх 51 року понад 30 — він курив. Це не було спадковою звичкою чи прикладом його батьків. Усе почалося, як це часто буває, з дитячої гри в дорослість. Шестирічний хлопчина разом із друзями просив у батьків гроші «на пиріжки», а витрачав їх на папіроси. Одну пачку «Біломорканалу» купували на всіх — тоді це коштувало 25 копійок. Це була гра, захоплення, виклик.

Першим серйозним етапом у цій залежності стали підліткові роки. Коли Анатолію було шістнадцять, до них приїхав пожити двоюрідний брат, який  був старший за нього на 9 років і вже серйозно палив. І саме він, без повчань чи тиску, закріпив звичку палити у молодшого брата.

Паління супроводжувало Анатолія все доросле життя. Але з роками воно перестало бути просто звичкою — стало тінню, що слідує за кожним кроком. А потім — почалися проблеми зі здоров’ям. Лікарі били на сполох: шлунок, дихання, загальна слабкість. «Пора зав’язувати», — говорили всі. Він і сам це розумів. До того ж, кілька років тому вже мав досвід: кидав палити майже на два роки. Знав — головне кидати різко. Без «завтра», без «ще трошки».

Свій останній перекур Анатолій зробив у п’ятницю ввечері 21 квітня 2023 року. Без надриву, без урочистостей. Просто викурив сигарету — й ліг спати. Внутрішньо він уже був готовий, адже кілька місяців поспіль налаштовував себе морально. І хоча перші два дні пройшли майже спокійно, на третій організм збунтувався.

«То був справжній напад — ломка, як у наркозалежного. Потемніння в очах, сиплий голос, бажання затягнутись — нестерпне. Я став знаходити рятування у ході. Щодня вирушав на стадіон і намотував кола — тільки там ставало легше. Але бажання не полишало: воно накочувало хвилями — у снах, на вулиці, після їжі. Було відчуття, ніби чогось не вистачає в повітрі. Аж до другого року, коли ця тінь почала остаточно відступати. Ще допоміг настрій – що я не ганчірка якась. Колись же зміг, й зараз зможу», – ділиться Анатолій.

Йому допомогло й те, що ще раніше він зав’язав з алкоголем. Адже саме спиртне колись спровокувало зрив після двох років без тютюну. Тепер же він тримався міцніше — і сам не вірив, що витримав.

Найважчим було не фізичне, а психологічне. Усвідомлення, що сигарета — це не розрада, не антистрес. Це — залежність, наркозвичка, яка краде життя поступово. І саме ця свідомість додала сили.

«Сьогодні можу сказати, що я щасливий. Бо відчуваю багато переваг: стали запахи гострішими, дихати почав вільніше, шлунок більше не турбує. Але найбільше — це нове відчуття задоволення. Той самий кайф, який колись приносила сигарета, тепер змінився на іншій – здоровий кайф», – каже чоловік.

Він не нав’язує свою історію. Але впевнений: кинути може кожен. Просто потрібно дозріти. Бо не в заборонах справа, не в цінах на сигарети чи страхах захворіти. А в рішенні жити по-новому — без диму.

«Вважаю, що ті, хто не кидає паління, вони не слабкі люди, вони просто недостатньо цього бажають. Подивіться – є курці, які мають досягнення у різних сферах. Мають – бо хочуть цього і досягають. Тож кинути палити вони також можуть. Якщо дійсно захочуть. Бажаю, щоб це сталося як можна скоріше. Вірте в себе, в свої сили», – зазначив Анатолій.

Історія третя.

«Позбавитися шкідливої звички допомогли дитина та книга»

Ось вже майже одинадцять років як юристка, спеціалістка з питань закупівель Болградської міської ради, 48-річна Тетяна Коваленко загасила свою останню сигарету, що була її супутницею протягом сімнадцяти років.

«Свою першу сигарету я закурила, коли мені було за двадцять. Тоді, наприкінці 90-х, це був тренд, це було модно. Тим більше, що курили усюди – і на вулицях, у закладах, на кухнях тощо. Здавалося, що курити – це круто, це зближує людей. І цей тренд захопив й мене», – відверто розповідає жінка.

Тільки на період вагітності та годування дитини Тетяна кидала курити. А згодом пропозиція подруг покурити за компанію знов повернула в її життя цю звичку, з якою жінка не думала розставатися навіть тоді, коли відмовитися від табакової залежності вирішив її чоловік.

«Я бачила, як йому було тяжко, яким нервовим він став. Але він витримав, і все одне не надихнув мене послідувати його прикладу», – продовжує Тетяна.

Все вирішила її трирічна донечка, коли Тетяна побачила, як дівчинка взяла олівець й стала імітувати паління сигарети.

«Ось тоді я усвідомила, що пора закінчувати зі своєю модною звичкою остаточно», – каже жінка, яка на той час кожного дня палила по пачці.

Як і її чоловік, вона вирішала звернутися по допомогу до відомої книги Алена Карра «Легкий спосіб кинути палити», тим більш, що у продажу з’явилася ще одна його книга «Легкий спосіб кинути палити для жінок», яка тоді коштувала, як одна пачка сигарет.

«Думаєте, я купила книгу й не купила сигарети? Ні. В мене було скептичне відношення до цієї літератури. Я не могла повірити, що якась книга здатна допомогти кинути палити. І все ж таки взяла її на роботу. Там я щоденно читала по дві сторінки й ходила палити, як це відбувалося завжди. Дві сторінки та пачка сигарет. Але коли я все ж таки дійшла до останньої сторінки, де була розташована інформація про автора, видавництво, тираж, я дійсно не взяла більше жодну сигарету. Не можу пояснити, як це сталося, але слава Богу, що сталося», – посміхається Тетяна.

Якось після появи “трендових” нагрівальних приладів для паління їй запропонували спробувати хоч одну.

«Я відмовилась. Не приховуватиму, від страху знов повернутися до паління, як це було після народження дитини. Не хочу, воно того не варте», – каже Тетяна.

До речі, Тетяна, як і попередні наші герої, зізналася, що ані страшні фото з хворими людьми на пачках сигарет, ані знання про шкоду здоров’ю від паління, не є справжніми мотиваторами не палити.

«Треба, щоб бажання не палити стало сильнішим за звичку вдихати в себе дим», – підкреслює жінка.

Історія четверта.

«Треба не кидати палити, а припиняти»

Едуард Петря — власник книгарні в самому серці Болграда. Йому 53, з яких 22 роки він провів із сигаретою в руці. І ось вже 13 останніх років – без неї. Цікавий його досвід не лише тим, скільки він палив, а і як він відмовився від цієї звички — без зусиль, без планів, без страхів.

Едуард почав курити у вісімнадцять — так само, як і тисячі інших юнаків. З роками це стало не тільки звичним, а й побільшало у кількості – на день уходило дві пачки.

«Зранку — кава й сигарета, до восьмої — вже чверть пачки позаду. Це порочне коло, яке починалося з першим промінням сонця, завершувалося лише перед сном. І щоразу я чув у собі ледь чутний голос: «Це вже занадто». Адже мій трудовий стаж на той час був меншим за стаж паління”.

Тиждень Едуард вагався. Що буде, коли він прокинеться без сигарети? Чи витримає ніч? Чи зламається, як інші, про яких чув, що в них «згорталися вуха» і починалася справжня ломка? Але в його випадку все відбулося тихо, природно. Без трагедій. Він називає цей момент усвідомленістю. Не насильством над собою, а вибором.

«Одного ранку — в неділю — я купив пачку, викурив сигарету… і відчув: не хочеться. Не було задоволення. Лише звичка. Через кілька годин — знову не потягнуло. А наступного дня поїхав у відрядження без сигарет. І вперше за десятиліття прожив другу ніч без тютюну, – розповідає чоловік. – Ми часто куримо не тому, що хочемо, а тому, що так заведено, — за інерцією, автоматично. Без жодного смаку й радості».

Десь через місяць після відмови від цигарок у нього почало сильно боліти горло. Лікар пояснила: з його слизової зійшов шар смоли, і тканини залишилися відкритими — мовби живе м’ясо.

«Якби в той момент я не послухав лікаря та запалив, спричинив би собі опік. Вже десь через тиждень рана загоїлась. Тіло очищалося, я це відчував», – додає Едуард.

Все дійсно почало змінюватися: білосніжна посмішка після візиту до стоматолога, відсутність жовтизни на пальцях, ранки без кашлю. А ще — один неприємний, але дуже показовий момент: коли повз проходить курець, Едуард відчуває, як тхне. Як тхнув колись сам. Його друзі, які колись не уявляли Едуарда без сигарети, тепер не можуть уявити його з нею.

На полиці в його книгарні стоїть та сама книга Аллена Карра «Легкий спосіб кинути палити». Багато клієнтів зізнавалися, що саме вона їм допомогла покінчити з тютюновою залежністю. Едуард сам нею не скористався — впорався по-своєму. Але завжди радить її тим, хто ще на роздоріжжі.

 “Треба не кидати палити, а припиняти. Тому що “кинути” — це ніби зусилля, боротьба, а “припинити”— це вибір. Простий і остаточний”, — каже він.

Замість післямови

Ми не хочемо моралізувати чи переконувати. Ці історії — не агітація. Це досвід реальних людей, які в різні моменти свого життя зробили вибір на користь здоров’я. Вони не герої з обкладинок, не ідеальні, але кожен із них здобув свою перемогу.

Ми щиро сподіваємось: якщо бодай одна з цих історій торкнеться вашого серця, допоможе сказати собі «Досить!» — значить, ця стаття була написана не даремно.

Україна має бути сильною, вільною і здоровою — у кожному подиху.